Розвиток літератури епохи середньовіччя

Художні здобутки надбання класичного Середньовіччя

Перетворення в суспільному, економічному й духовному житті в ХІ-ХІІІ століттях заклали підґрунтя для умовного виокремлення епохи класичного Середньовіччя. Протистояння церкви й держави та спровоковані цим інтриги й міжусобиці заважали створенню міцної політичної основи нового життя. Папство піднеслося й стало могутньою силою, а світська влада ще не мала достатньої опори в суспільстві. Держави подрібнені на невеликі феодальні володіння, окремі стани, громади й цехи. Економіка зрілого Середньовіччя характеризувалася розбудовою міст, розвитком ремесел і торгівлі. На житті простого народу позначилася правова нерівність різних верств населення. Законність і право зневажалися безліччю привілеїв. Стихійний протест селян проти жорстокого гноблення виливався в криваві бунти, селянські війни (Жакерія у Франції (1358 р.), повстання Уота Тайлера в Англії (1381 р.).

Церква підпорядкувала собі науку й філософську думку. Християнство стимулювало спроби осягнення соціального часу. Якщо в ранньому Середньовіччі протягом декількох століть відбувався перехід європейських народів до феодалізму, а процес формування нового світогляду був досить тривалим, то в часи зрілого Середньовіччя уявлення про одномірність часу й лінійність соціокультурних процесів та історії були сталими. «Священна історія» постала своєрідною парадигмою соціального часу в європейській культурі. «Церква взяла на озброєння концепцію лінійного часу: з будь-якого відрізку земної історії, співвіднесеної з історією Священною, видно було всю лінію, що пролягла між створенням світу, першим пришестям Христа, кінцем світу». Л. Колесникова зауважує, що в середньовічному суспільстві «функцію конструктивного елементу часових вимірів відіграє хрест. Перетин лінійного та циклічного сакрального часу утворює crus immisa vel capitata, чотирикінцевий хрест, а в літургійному часі — crus commisa vel patibulata або Антоніївський хрест. Ці перетини відбуваються постійно, бо кожен день тижня має своє втаємничене сакральне значення. Чотирикінцевий хрест утворюють також події індивідуального життя, співвіднесені з сакральним лінійним часом. Вертикаль і хрест як засадничі принципи світобудови і як художні засоби проходять через усе Середньовіччя». Поступовий розвій економіки міст, ремісничого виробництва впливали на соціальну мобільність населення.

Провідними тенденціями розвитку науки були схоластика й містика. Філософи-схоласти не шукали нових істин, а турбувалися про мотивацію й систематизацію відомого. При цьому наукові пошуки носили переважно умоглядний характер, заперечували емпіричний шлях. Істина не потребувала інтерпретацій і доведення. Дослідники мали за мету обґрунтування провідних положень віровчення. Центральною науковою проблемою була дискусія про природу універсалій (загальних понять). Схоластика спиралася на авторитети (богослов апелював не до Євангеліє, а до його трактування; медик не спостерігав за хворим, а цитував видатних лікарів; юрист вивчав прецеденти тощо), головним її методом була формально-логічна робота.

Визначними схоластами-ортодоксами були: німецький вчений богослов Альберт Великий (1193-1280 рр.), його учень Фома Аквінський (1225-1274 рр.), англійський схоласт Ансельм Кентерберійський (1033-1109 рр.), видатний французький філософ, теолог і письменник, талановитий педагог П’єр Абеляр (1079-1142 рр.).

Іншим шляхом осягнення Бога та дійсності є містика, яка зорієнтована на захоплене споглядання трансцендентного. Джерелом пізнання схоласта був розум, а містика — почуття. Так, на думку Бернара Клервоського (1091-1153 рр.), організатора Другого хрестового походу, релігійні положення засвоюються виключно через споглядання (через молитви та благочестиві роздуми), без допомоги будь-якої «язичницької науки». Тому, зазначав філософ, від учення Арістотеля сама лише шкода.

Період позначився розвитком освіти та шкільної справи. На базі Болонської юридичної школи у ХІІ столітті засновано перший європейський університет. У ХІІІ столітті чисельність його студентів дорівнювала десяти тисячам. Навчальний заклад був автономним утворенням, правопорядок у якому підтримувався урядом, відповідним зводом правил і судом. Статут Болонського університету визнавався офіційною владою. Установчою грамотою Філіппа ІІ Августа в 1200 році засновано Паризький університет, який отримав назву Сорбонна. Оксфордський університет (Англія) розпочав діяльність у другій половині ХІІ століття. Крім того, в цю ж епоху утворено ряд інших європейських університетів, зокрема Падуанський та Неаполітанський у Італії, Саламанський в Іспанії, навчальні заклади в Кракові, Празі, Кельні, Гейдельберзі.

Середньовіччя — це період злету архітектурного мистецтва. У архітектурі панівними були романський (Х-ХІ століття) та готичний (середина ХІ-XV століття) стилі.

Романський стиль виник у результаті синтезу залишків архітектурної традиції Риму та будівничих надбань варварських народів. Зразком його стали масивні захисні споруди численних монастирів, «орлині гнізда» на скелях, похмурі храми, що більше нагадували фортеці.

В устаткованому суспільстві сформувався готичний стиль (від gotico — варварський, від назви німецького племені готів). Якщо романські споруди вирізнялися монолітністю, то готичні були витонченими, спрямованими у височінь, декорованими витонченими прикрасами (вітражами, скульптурами тощо). Шедеврами готичного мистецтва вважаються Кельнський, Рейнський собори, Нотр-Дам де Парі.

Зріле Середньовіччя характеризується також виникненням унікального суспільного інституту — лицарства. Цей суспільний феномен вплинув на розвій європейської культури ХІ-ХІІІ століть. Історія не зберегла документів, які б засвідчували місце й дату започаткування лицарства. Воно виникло в одному часовому проміжку і поширилося по всій Європі.

Лицарське звання не було спадковим. Представниками низового дворянства нащадки вільних селян, взявши участь у особливій церемонії. Серед головних обітниць, які давав посвячуваний, були обіцянки охороняти церкву, бути вірним своєму сеньйору, боротися проти зла, захищати сиріт і вдів, любити батьківщину тощо. Поступово лицарство з рівня життєвого амплуа переросло в субкультуру західноєвропейської військово-феодальної знаті, яку характеризувала жорстка вертикаль сеньйоро-васальних взаємин. Поступово слово «лицар» починає позначати дворянське звання, не втрачаючи разом із тим свого первинного значення. Воно означає професійного воїна, який реалізується в складі елітарного підрозділу, що має аристократичний характер.

Важливою деталлю лицарського онтологічного зразка була куртуазія (франц. «cour» — двір) — характерний комплекс аристократичних достоїнств, витонченого стилю поведінки тощо. На формування романтичного культу прекрасної дами в ХІ-ХІІ століттях вплинули арабський світ, християнське бачення Богородиці та догмат про непорочне зачаття, утвердження канонічного образу Мадонни в сакральному живописі (який започаткував візуальні уявлення про красу жінки). Любов сприймалася лицарями як високе почуття з болем серця, а жіночість — як ідеал, споглядання якого приносило і радість, і біль.

Грані між національними літературами були нечіткими. Відтак, критеріями типології творів означеного періоду обмежувалися жанрово-тематичними характеристиками. З початку XIII століття європейська література розвивалася в наступних формах:

• клерикальна (література латиною);

• література народними мовами (класичний епос);

• феодально-лицарська (лицарський роман, ле, куртуазна лірика);

• література міста (алегоричні поеми, шванки, джести тощо).

Так, у суспільстві остаточно утвердилося секулярне тло. Швидкий розвій економіки та культури міст супроводжувався появою нових технічних винаходів (друкарський верстат, компас, артилерія, доменний процес видобування заліза, осушення боліт, підзорна труба, мікроскоп, оптика та ін.). Ці століття сприяли розвиткові кораблебудування та мореплавства. Однак, мандрівки в Новий світ та його колонізація відповідали, передусім, життєвим інтересам середньовічної європейської торгівлі. Відкриття Америки, хоч і збагатило уявлення європейців про устрій Землі, про життя тубільних народів, не змінило середньовічної картини світу. Типовим проявом середньовічного світогляду був поділ світу на «людське» (своє, зрозуміле) та «нелюдське» (незвичне, чуже). Крім того, саме в епоху Ренесансу на картах з'явилися нові острови; відкрито новий континент — Америку; підтвердилося припущення про те, що Земля має форму кулі.

У часи високого Середньовіччя паралельно розвивалися аристократично-елітарна та демократична художні традиції. «Правомірно вести мову про наявність в інтелектуально-духовному універсумі ХІІІ-XVI століть двох субкультур — «високої» та «низової».

• Висока субкультура, розвиток якої з плином часу все більше був зумовлений не тільки й не стільки зрушеннями у сфері соціально-економічній, скільки змінами в царині інтелектуально-духовній (знайомством із античністю, появою гуманістичної ідеології, Великими географічними відкриттями, коперніканським переворотом та ін.), демонструє відкритість новаціям, високий ступінь художньої динаміки.

• Низова переважно спрямовується на широкий загал і зберігає стійкі зв’язки з традицією, оскільки орієнтується на світоглядні стереотипи й естетичні уявлення простої людини, що за своєю природою були більш консервативними, ніж мисленнєвий континуум аристократичних верств та інтелектуальної еліти.