Розвиток літератури епохи середньовіччя

Художні здобутки надбання класичного Середньовіччя

Класичний героїчний епос

Класичний епос є витвором усної колективної та писемно-індивідуальної традиції. До видатних епічних творів пізнього Середньовіччя належать героїчні пісні балканських народів, поеми (вірменська «Давид Сасунський», французька «Пісня про Роланда», іспанська «Пісня про мого Сіда», німецька «Пісня про Нібелунгів») та ін. Ці твори проявляють своєрідність бачення історичних подій середньовічною людиною та втілюють ідеали. На думку Г. Гачева, епос — «перший універсальний акт свідомості суспільства», поетичне свідчення творення державності, тому кожен народ прагнув до створення таких монументальних форм.

У Європі ще з Х століття поширювалася традиція народних мандрівних акторів і співців. У Франції — жонглерів, в Іспанії — хулгарів, у Німеччині — шпільманів. Світська влада та аскетично налаштована церква недоброзичливо ставилася до їхньої діяльності. Вони потрапляли під різні утиски: не допускалися до причастя, втрачали право спадкоємності, не могли бути поховані в освяченій землі тощо.

Специфіку класичного героїчного епосу визначила орієнтація на історію. У поемах зрілого Середньовіччя відбито народну точку зору на важливі події «епічної» доби. Їх змальовано на конкретному етнічному тлі. У ХІ-ХІІІ століттях інтереси племені поступово знецінювалися й зливалися з національними, державними. Тому в героїчних поемах мотив захисту роду змінився на тему відстоювання державних інтересів.

У класичному епосі дійсність змальовано більш достовірно ніж у епосі раннього Середньовіччя. Серед поетикальних рис слід відзначити наступні:

• осмислення тем важливих для суспільства, як-от: відданість сюзерену, захист держави від зовнішніх ворогів, засудження феодального розбрату та ін.;

• міфологічні образи поступово витісняються історичними;

• персонажі, як правило, набувають реальних прототипів (Роланд, Карл Великий у французькій літературі; Сід в іспанському або Марко Королевич у сербському епосі та ін.);

• стійка система художніх засобів: сталі епітети, гіперболізація, зачини й кінцівки, триразові повтори, поширені діалоги тощо.