Розвиток літератури епохи середньовіччя

Художні здобутки надбання класичного Середньовіччя

Німецький героїчний епос. «Пісня про нібелунгів»

У ХІІ-ХІІІ сторіччі німецька словесність відзначилася створенням низки героїчних епосів, які були генетично пов’язані з героїчними піснями епохи великого переселення народів. Ще з IX століття відомі згадки щодо сказань про короля Теодоріха Великого та низки пісень, які пізніше увійшли до «Пісні про нібелунгів». У XII сторіччі при феодальних дворах героїчний епос було письмово зафіксовано й укладено в книжні поеми значного обсягу. У цьому творі історичне минуле постає героїчно ідеалізованим. Його представлено поемами «Пісня про нібелунгів», «Гудруна», циклами поем про Дітріха Бернського та ін. Їхнє виконання потребувало музичного супроводу. Німецькі героїчні епоси читалися з рукопису професійними співцями-шпільманами. Складові німецького героїчного епосу закорінені у період родоплемінного існування.

Унікальною пам’яткою німецького героїчного епосу є «Пісня про нібелунгів», поема, створена орієнтовно в 1200–1210 рр. Сюжет твору ґрунтується на подіях раннього Середньовіччя (V століття), пов'язаних із завоюванням Європи гунами на чолі з Аттилою (Єтцелем). У поемі використано народні легенди та героїчні пісні VI століття на різну тематику: твори про кохання нідерландського королевича Зігфріда й бургундської принцеси Брюнхільди, оповіді про загибель королівства, бургундів (нібелунгів). Крім того, науковцями помічено «сюжетну спільність «Пісні» з рядом скандинавських пам'яток («Старшою Еддою», «Еддою» Сноррі, «Сагою про Вйолсунгів» та ін.), що свідчить про спільні сюжетні корені, які сягають у старогерманську давнину. Крім того, окремі мотиви «пісні» пов'язані із системою міфів та казок про юнацькі подвиги Зігфріда, богатирські змагання наречених із Брюнхільдою та деякі інші мотиви й епізоди.

Композиційна організація поеми є досить стрункою: 39 авентюр складаються із 2400 строф. Епос поділяється на дві частини, які характеризуються унікальною стилістикою, тональністю, змістом і потрактуванням персонажів. Існує припущення, що ці дві епічні пісні в усній традиції довгий час існували окремо. Кожна з частин має лейтмотив. Умовно першу частину поеми можна назвати «оповіддю про сватання»; другу — «оповіддю про помсту».

Центральним героєм першої частини поеми є Зігфрід, королевич із Нідерландів. Почувши про неземну красу Крімхільди, царівни з Вормса, він вирішив із нею одружитися. Старший брат дівчини, Гунтер, дав згоду на це Крімхільду за умови, що Зігфрід допоможе йому завоювати королівну-багатирку Брюнхільду. Зігфрід погодився та за допомогою плаща-невидимки допоміг королю перемогти ісландську королеву під час випробувань: «Брюнхільда закатала рукава. Потім легко підняла щит і спис. Гунтер затремтів. Та враз він відчув, що хтось невидимий ухопив його за плече. Король злякався так, що ледь не крикнув. Він розглянувся довкола, проте нікого біля себе не помітив. Аж раптом почув голос: — Це я, Зігфрід, ваш друг! Не бійтеся королеви. А тепер дайте мені ваш щит і спис. Я змагатимусь, а ви наслідуйте мої рухи. Якщо повторюватимете все як треба, то змагання виграємо. До Гунтера знову повернулася мужність. Брюнхільда кинула спис перша. Він ударився об Зігфрідів щит. Іскри від удару злетіли аж до неба. Спис пробив Зігфрідів щит і дістав до кольчуги». На шлюбному ложі, невидимий для Брюнхільди, королевич також приборкав непокірну наречену, зняв із неї перстень і пояс. Невдовзі Зігфрід і Крімхільда відбули на батьківщину. Вони повернулися у Вормс лише через десять років.

Під час суперечки між жінками, що виникла через станові розбіжності, з’ясувалася роль Зігфріда у сватанні Гунтера. Обурена Брюнхільда за допомогою Хагена вбила Зігфріда.

Події першої та другої частин віддалені значною часовою дистанцією. У другій частині йдеться про одруження Крімхільди з великодушним і могутнім королем Етцелем. Прагнучи помститись за Зігфріда та повернути собі скарби нібелунгів, вона наполягла на тому, щоб чоловік запросив у гості її братів із васалами. Під час кривавого бенкету «Крімхільда наказує підпалити зал із гостями. В нестерпній спеці багато годин триває бій, бургунди змушені відпочивати на тілах вбитих і вгамовують спрагу кров'ю ворогів. У страшних муках гинуть тисячі людей. Розлючена Крімхільда, намагаючись довідатися про таємницю скарбів, наказує вбити Гунтера, а потім сама стинає голову Хагену. Старий воїн Хільдебрант, який бачив на своєму віку багато крові, не може змиритися з кровожерливістю Крімхільди і вбиває її».

Змістова складність «Пісні про нібелунгів» полягає в синтезі різнорідних смислових пластів. Пласт дофеодальних уявлень представлено у творі низкою казкових мотивів: боротьба з драконом, виборювання скарбів, шлюбні змагання, фантастичні речі тощо. У цьому творі важливу роль відіграє мотив «віщого сну», що є епічним шаблоном для героїчного епосу більшості народів. Початок поеми містить згадку про сон Крімхільди, де їй явився сокіл (коханий). Зміст цього сновидіння проектується на майбутнє героїв, виступає своєрідним плацдармом, що готує читача до сприйняття подальших подій. Сон королеви Ута також дозволяє передбачити рух основного конфлікту. Перед подорожжю до Етцеля тисяча шістдесят рицарів і дев'ять тисяч слуг зібралися на подвір'ї замку, всі були готові їхати до гуннів. «Королева Ута покликала до себе своїх синів разом із найшляхетнішими людьми королівського двору й сказала: — Я бачила поганий сон. Мені приснилося, що над усією Бургундією запала тиша. І скрізь, куди не глянеш — мертві птахи. Прошу вас: не їдьте! Ви загинете! Але Хаген заперечив: — Хіба справжній рицар залишиться вдома, злякавшись сну? Королі вирішили їхати, отже, поїдемо. Нам кортить побачити Крімхільдине свято». У звістці про суть сну домінують тривожні ноти. Вказівки на неприродну тишу, мертвих птахів увиразнюють мотив загрози життю.

Сюжет сватання до Брюнхільди має казкові риси. Шлюбний поєдинок між майбутнім подружжям інтерпретує образ богатирської діви, який був широко розповсюджений у казках і епосі народів Європи й Азії. В основі звичаю шлюбного двобою (що походить із античності) — перевірка сили, мужності, бойової снаги парубка. В епізоді поеми, коли Зігфрід-сват перемагає богатирську діву Брюнхільду в змаганнях, застосовано казковий фантастичний елемент — шапку-невидимку. Шлюбний поєдинок ускладнюється додатковим мотивом опору нареченої на шлюбному ложі. Брюнхільда протистоїть своєму слабкому чоловікові Гунтеру: «Вона зв'язала короля поясом, яким завжди була підперезана, і повісила на цвях, забитий у стіні, а сама, роздягнувшись, лягла на ложе. Гунтер почав благати: — Розв'яжіть мене, Брюнхільдо. Я ніколи не чіпатиму вас! Присягаюся рицарською честю! Брюнхільда засміялась, але не звільнила короля. Так висів він цілу ніч, а Брюнхільда тим часом міцно спала. Коли вранці вона прокинулася, Гунтер знову почав благати: — Розв'яжіть мене! Я ніколи й не доторкнуся до вас. Обіцяю вам урочисто! Якщо слуги застануть мене в такому вигляді, то й вам це не минеться <…> З вас будуть сміятися, що маєте такого чоловіка. Тоді Брюнхільда сказала: — Ваша правда. Король утретє урочисто обіцяв не чіпати її. Тільки після цього Брюнхільда розв'язала Гунтера, і він ліг на край ложа».

Зігфрід знову приходить на порятунок і приборкує наречену. За давніми звичаями він як дружба молодого мав права на подібні дії. Допомога довіреної особи у випадку безсилля нареченого в давні часи вважалася правилом, ритуальним обов’язком. Пізніше, зі зміною історичної епохи, такі дії розцінювалися як порушення етичних норм, втрата довіри до свата.

Мотив помсти у творі набуває нових значень. Сутичка між жінками, що викриває обман під час сватання, призводить до помсти. Якщо у архаїчному епосі рід постає цільною й гармонійною спільнотою, у «Пісні про нібелунгів» учасниками конфлікту виступають кровні родичі. Крім того, цей епізод є причиною феодальної усобиці. У героїчному епосі подібне розгортання подій є типовим феодальним сюжетом.

Слід зауважити, що епосу не притаманні елементи язичницької міфології. На художній структурі твору відбився вплив християнства. Так, у поемі порушено проблему богошукання. Переважна більшість персонажів, серед яких і язичник Етцель, прагнучи знайти моральну опору, апелюють до Бога. Крім того, у тексті згадуються клерикальні атрибути, подано опис обрядів хрестин, весілля, поховання, що проходять відповідно до християнських звичаїв.

Суспільну обстановку у тогочасній Німеччині показано через місткі описи придворного життя (турнірів, банкетів, полювань, куртуазного служіння дамі). Значну увагу приділено зображенню зброї, облаштунків, вбрання, винагород, якими правителі наділяють своїх лицарів.

Система образів-персонажів твору вибудувана навколо ідеї куртуазного служіння, структури сеньйоро-васальних взаємин. Так, образи королів реалізуються через концепцію ідеального володаря, який піклується про своїх ленників; образи Брюнхільди і Крімхільди втілювали у собі ідеал прекрасної дами, відданої дружини; Хаген, Рюдегер, Хільденбранд — ілюстрували зразок васальної вірності пану; образ Дітріха Бернського втілював ідею куртуазної гуманності.

Постаті королів відтворено зі значною мірою скепсису, вони підкреслено неідеальні: Гунтер куртуазний, щедрий, але боязкий, невпевнений у собі; Етцель — добрий, мужній, та занадто поміркований, розважливий. Вчинки, що є проявом некерованих психофізичних реакцій людини на страх, засвідчили їхню слабкість духу та неспроможність діяти відповідно до ситуацій. Яскравим прикладом є епізод кривавої сварки з бургундцями, під час якої Етцель на колінах просив свого васала Дітріха Бернського про допомогу.

У ролі епічного лиходія в поемі виступає Хаген. Діючи безжально, а іноді й підступно, він убив Зігфріда, розрубав мечем невинного сина Крімхільди, намагався втопити в Рейні капелана. Одночасно його зображено й безстрашним, сильним та кмітливим воїном, що не ухилявся від зіткнення з войовничою королевою, а свідомо його провокував відмовою встати за честь королеви, демонстрацією меча убитого Зігфріда.