Розвиток літератури епохи середньовіччя

Художні здобутки надбання класичного Середньовіччя

Куртуазна література доби середньовіччя

Формування куртуазної літератури в країнах Європи відбувалося в ХІ—ХІІ столітті при дворах знатних сеньйорів. Її репрезентовано лірикою трубадурів, труверів, мінезингерів, а також лицарськими романом і новелою. Вважається, що традиції куртуазної літератури було започатковано в Провансі (південь Франції), а першими співцями — трубадури. Під впливом французької лицарської культури в Німеччині з’явилася куртуазна лірика (мінезанг) та лицарський роман. Із виникненням лицарської лірики в країнах Західної Європи пов’язано формування світської музичної культури. Як частина куртуазного ритуалу виникли парні танці.

У феодальному суспільстві ХІІ століття лицарські цінності остаточно систематизовано, вони набули широкого етичного звучання, універсального характеру. Епоха зрілого Середньовіччя сформувала специфічну систему поглядів на життєві ситуації, окреслила етико-естетичні ідеали. Суворий аскетичний воїн поступово ставав вишуканим лицарем, до якого висувалися нові вимоги, що їх диктував придворний етикет. Куртуазія поєднувала витончені манери та суворі поведінкові приписи, здатність сприймати прекрасне та мати почуття міри, вміння виявити свої почуття до прекрасної дами тощо. Лицарська література сконцентрувала увагу на його приватному житті. Важливою категорією середньовічної куртуазної літератури була куртуазна любов, яка підпорядковувалася чітким правилам. Так, у трактаті клірика Андре Капеллана «Про кохання», для молодих осіб чоловічої статі, що навчалися при дворі Філіппа-Августа, виписано детальні пояснення правил гри куртуазної любові. Французький дослідник Г. Паріс виокремлював два поняття — власне «істинну любов» і «куртуазну любов». «Першим поняттям він запропонував називати любов як почуття, а другим — любов як звід правил поведінки. Сам термін «куртуазна любов» уведено Г. Парісом. Сучасні дослідники переважно не розмежовують ці два поняття, так як очевидною є їхній тісний взаємозв’язок у межах куртуазної літератури, більше того, цей зв’язок обумовлений специфікою середньовічного світогляду, де відтворення індивідуального почуття в чистому вигляді неможливе без його введення в певну систему поведінки.

Новий світогляд кардинально змінював погляд на жінку, яка переставала бути «вмістилищем гріха», а набувала вишуканих рис. Служіння їй складало мету життя куртуазного лицаря. Попри аскетичну доктрину, яка все лишалася впливовою, поети оспівували земну любов як дар. Кохання, з точки зору середньовічної людини, формує ціннісний світ, стає опорою її життя. Ідеальна любов знаходила своє вираження в служінні, що розглядалося як одна з головних аксіологічних функцій лицарства. Почуття любові трактувалося як одухотворений потяг до краси, культура поклоніння й розчарування; асоціювалося із забороненим плодом, фізичною спрагою, недосяжною мрією. Воно було овіяне таємницею. Поет не використовував імені дами свого серця, не нашкодити їй. Відтак у віршах прекрасну даму названо умовним іменем (сеньялем). Крім того, куртуазна любов протиставлялася грубо-тілесній, примітивній. Однак це не означало, що куртуазна любов несумісна із пристрастю. Часто поети прагнули розкрити потаємні мрії й фантазії, натякали на інтимні бажання. Розділена любов не вилучалася з кола куртуазних цінностей, але на складному процесі її досягнення. Співці цуралися зухвалості, галасливого акценту. Наскрізними мотивами лірики трубадурів є мотиви трепетного обожнювання коханої, чуттєвих страждань, пронизаних куртуазною еротичністю. Провансальці й мешканці півночі по-різному розуміли значення любові-служіння. Одні вважали, що прекрасна дама повинна бути неприступною, а нагородою є саме служіння. Дама випробовувала трубадура. Виконуючи її завдання, він поступово ставав «шанувальником», «прохачем», «тим, хто розуміє» і, нарешті — «посвяченим». Такі відносини називалися «fin amor» — «істинною» або «досконалою» любов'ю. Якщо ж ці стосунки мали тілесне завершення, то вони сприймалися як «fol amor» — «вульгарна любов». Мешканці ж півночі саме її ототожнювали із власне куртуазною любов'ю.

Куртуазна література стала вираженням світського світогляду. У ній оспівано земні радощі, увиразнено думку про можливість торжества справедливості в реальному житті. Куртуазне кохання не йшло в річищі християнських цінностей. Однак трапляються й приклади поєднання ідеалів християнства та куртуазії. Художній концепт «куртуазна любов» має на собі відбиток тієї культурної системи, у межах якої він сформувався:

• підпорядковувався придворному етикету, логіці сеньйоро-васальних взаємин;

• був своєрідною еротичною інтерпретацією форм служіння.

Прославляючи красу й чесноти дружини свого сюзерена, лицарі-міністрелі залишалися шанобливими царедворцями.