Розвиток літератури епохи середньовіччя

Художні здобутки надбання класичного Середньовіччя

Лірика трубадурів

Після розпаду імперії Карла Великого південь Франції, який називали Провансом, став політично незалежним від північної Франції. Тут з самого початку із латинської мови розвинулась провансальська мова. У Провансі раніше, ніж в інших місцях, утворився куртуазно-лицарський ідеал та зародилася чудова лірика, творці якої називали себе трубадурами. У літературному процесі Середньовіччя лірика трубадурів («trobar» — знаходити, створювати) відіграла значну історико-культурну роль. Це перша в Західній Європі світська поезія народною (провансальською) мовою. Її розквіт припадає на останню чверть ХІ — початок XIII століття. Діяльність митців сприяла виробленню нових літературно-мистецьких орієнтирів та поступовому переходу середньовічних літератур із латинської на національні мови. Трубадури прагнули утвердити авторське право на власні творіння.

Творцями куртуазної лірики були представники різних суспільних станів: знатні феодали, клірики, особи нижчих верств. Зокрема, трубадурами були королі (Альфонс Мудрий і Річард Левине Серце), нотаріуси (Арнаут де Марейль), різьбярі (Ельяс Кайрель); вихідці з родин замкового лікаря (Бернарт де Вентадорн) та кушніра (Пейре Відаль) тощо. Крім того, яскраву галерею уявних образів і картин у ліриці трубадурів створено жінками, наприклад, графинею де Діа. Проте переважна більшість трубадурів — лицарі-міністрелі, чия діяльність тісно пов'язана з аристократичними дворами, визнаними центрами нової куртуазної культури.

Куртуазна лірика сприймалася як канонізована система, створення якої потребувало спеціальної підготовки. Тому трубадури вміли читати й писати, грати на музичних інструментах, володіли прийомами риторики. Митці не лише виконували пісні, а й були авторами слів і музики. Іноді їх супроводжували жонглери, котрі грали на музичних інструментах.

Виокремлюються дві стильові тенденції лицарської лірики:

• темний стиль: твори розраховані на вузьке коло читача (переважно придворну еліту), здатного за допомогою ключа (clau) розкрити таємний смисл поезії (розшифрувати символ символу);

• світлий стиль: лірика, зрозуміла для широкої слухацької аудиторії, у поезіях застосовано прості рими, неускладнену метафоричну систему, народнопоетичну образність.

Куртуазний світ поезій трубадурів поставав у специфічній знаковій системі, що реалізовувалася за допомогою сеньялів (умовних імен). Часто вживаними поетичними символами були наступні: Fin Amors («досконале кохання»), Fals Amors («несправжнє кохання»), Mezura («помірність», міра розумної гармонійності), Desmezura (мінливість, гордовитість), Jovens (молодість), Joi (радість) тощо. Як новатори в галузі форми провансальські поети винайшли близько п’ятисот строфічних форм і розробили ряд версифікаційних прийомів. Вимоги до форми: строфа складала 5—16 рядків; куплети поділялися на питальні, діалогічні, серпантинні тощо; поезію завершувала tornada (строфа, що містила пів куплета, ім’я автора чи прекрасної дами, прохання чи наказ, присвяту).