Література епохи відродження

Письменницький доробок італійського Відродження

Середина XIV ст. позначена як початок доби Відродження, або Ренесансу — одна з найвизначніших епох у розвитку людства. Розвій літератури доби Відродження припадає на XIV-XVI ст. У цей період розпочинається небачений розквіт культури, літератури, мистецтва, формування нових політичних та суспільних відносин.

Прогресивні діячі доби Відродження звертались до вивчення античної літератури й мистецтва, письменники Відродження читали й вивчали твори античних авторів і звертали увагу на сутність творів — ідеї, образи, дух. Митці Відродження брали з античної літератури те, що допомагало розширити світогляд, об’єктивно ставитись до навколишнього світу, речей тощо. Це дозволило створити підґрунтя нової науки, мистецтва, літератури. У цьому й полягає велике прогресивне значення вивчення античної літератури. Необхідно враховувати, що античність використовувалась у якості підґрунтя нових ідей, культурних тенденцій, які органічно поєднувались з новими суспільними відносинами.

Суттєву допомогу діячам Відродження в їх діяльності за самовизначення людської особистості надали фольклор та народна мудрість. Саме тут гуманісти Відродження знаходили дух ідей справедливості, свободи від будь-якого примусу та визнання природності людських почуттів та бажань. При цьому античні та народні джерела в літературі Відродження не знаходились у протиріччі, а проявились паралельно, часом переплітались та доповнювали одне одного.

Культурні діячі цієї доби вели боротьбу з теологією, схоластикою, аскетизмом, з підпорядкуванням літератури та мистецтва релігії. Вони намагалися створити нову культуру, яка засновувалась на засадах вільного розвитку людської особистості, її звільнення від догм релігії та церкви. Вони називали себе гуманістами (від латинського слова humanus — «людяний»), чим підкреслювали світський характер нової культури.

У цей період формується основа гуманістичного світогляду:

- утвердження цінності людини;

- визнання природності людських почуттів та потреб;

- ствердження важливості ролі людини в процесах перетворення життя суспільства.