Парадигма літератури Західної Європи XVII століття

Стильові домінанти європейського бароко. Національні інваріанти літератури

Розвиток літератури бароко в Англії. Творчість Дж. Донна, Дж. Мільтона

Розвиток бароко в англійській літературі пов'язаний із низкою важливих суспільних процесів: буржуазна революція (1649 р.), Реставрація монархії (1660 р.), «Славна безкровна революція» (1689 р.). Часові рами цієї мистецької епохи — 1630-ті — 1690-ті рр.

Зрештою, барокова література в Англії — це словесність суспільних і духовних трансформацій. Провідне становище в літературному процесі початку XVII століття займає так звана метафізична школа, яка «<...> втілила естетику бароко в її англійському варіанті. Поетиці «школи» притаманні абстрактність, дисгармонійність, формалізм, втілений у понятті conceit — витонченій метафорі, яка може виступати певним ідентифікатором метафізичних творів. Її очільником уважається Дж. Донн (1573 — 1631 рр.), твори якого за життя так і не було надруковано. Провідними рисами поетики митця були метафоризм, парадоксальність, гра контрастів. Його поезія зорієнтована на підготовленого читача, здатного на інтелектуальні зусилля. Творчий доробок митця складають «Книга сатир Донна», сім сонетів, присвячених осмисленню біблійних сюжетів («La Corona»), дев’ятнадцять поезій, що відбивають бачення автором глобальних духовних проблем («Благочестиві сонети»), є своєрідною інтерпретацією традиційної для епохи Ренесансу жанру («вінок сонетів»). Він був фактично ровесником Шекспірового Гамлета, і повною мірою відчував кризу «схибленого часу», що проявилася в руйнації ренесансної гармонії й у всеосяжному хаосі, який супроводжує зміну епох. Відтак, провідним мотивом його поезій є відчуття внутрішньої дисгармонії: сплеск гедонізму, біль боговідступництва, радість життя, глибокий трагізм тощо.

Репутація законодавця літературної моди обумовила популярність митця серед сучасників. Так, Дж. Мільтон увів у поетичну термінологію слово «conceit» — різновид метафори, який конструюється на основі парадоксу. Як слушно стверджують дослідники, провідною рисою філософської лірики поета є поєднання емоційного напруження із потужною роботою розуму, що спрямований у вічність. Дж. Мільтон (1608 — 1674 рр.) — митець, який залишився в історії Великобританії як «мозок революції», безкомпромісний публіцист, магістр мистецтв (закінчив Кембриджський університет), автор ідеологічних легенд (з його легкої руки поширилася історія катувань Галілея інквізицією), полум’яних памфлетів (про свободу друку, виховання, розлучення тощо), величних поем («Втрачений рай», «Повернений рай» та ін.).

Епічна поема «Втрачений рай» — це алегоричний переспів біблійної легенди про первородний гріх. Щирий християнин, поет екстатичного світосприйняття, Дж. Мільтон, зважився на власну інтерпретацію канонічного тексту, в основі якої протестантські положення віровчення та світоглядні надбання самого автора. Твір складається з дванадцяти частин (книг), у яких реалізовано дві сюжетні лінії: глобальний план (протистояння Бога й Денниці, що терпить поразку, перетворюючись на потвору), історія гріхопадіння перших людей Адама і Єви. Персонажі поеми — алегоричні фігури, що символізують протистояння Добра і Зла (Бог і Сатана), вплив глобального протистояння на людей (Адам і Єва).

Образ Адама у творі змодельований певною мірою всупереч бароковим канонам: він прагне приборкувати свої пристрасті, усвідомлює власний обов’язок перед вищою сутністю, керується раціо. Однак, чуттєва складова все ж таки перемагає і пристрасть до Єви, яка піддалася спокусі, змушує його прийняти вирок. Відтак, автор, керуючись принципами барокового індивідуалізму, виправдовує людей, надає їм право самостійно мислити та приймати рішення.

Утіленням світової гармонії й краси в поемі є образ Бога. Цей персонаж реалізує барокову концепцію розумного фатуму. Він наділений такими рисами, як: справедливість, всемогутність, здатність перетворювати зло в добро, мудрість.

Люцифер — персонаж, неспроможний віднайти своє місце у світі. Він усвідомлює трагедію своєї самотності («Пекло — це я сам!»), однак пишається власним падінням. Його характер мінливий і динамічний. Сатана усвідомлює залежність від Бога, та зухвало прагне за всяку ціну стати вільним. Маніпулюючи за допомогою слова людьми й ангелами, «Архіворог» (ще один авторський номінатив) намагається довести, що зло — це найвище благо, відмовляється визнати, що відверто заздрить людям за отримані від Бога безмірні щедроти. Однак, уже в четвертій книзі він терпить поразку від сил світла, постає приниженим, сповненим сумнівів, «стогне від смутку, сорому й злоби».

Українська культура збагатилася перекладами творів Дж. Мільтона завдяки працям П. Гулака-Артемовського, І. Франка, В. Мисика, Д. Павличка та інших митців.