Розвиток літератури епохи середньовіччя

Літературні надбання раннього Середньовіччя

Архаїчні епоси раннього Середньовіччя

Художній доробок європейців раннього Середньовіччя представлено переважно героїчними епосами, написаними народними мовами, та світською й клерикальною літературою латинською мовою. Крім того, на передній план поступово виходить периферійний для античної літератури жанр — розповідна проза, у якій поєднувалися історична оповідь, незвичайна подія чи унікальний випадок, побутовий елемент і повчання. В основі епосу Середньовіччя були давні традиції. Варіативність ранніх середньовічних епосів пояснюється усною формою побутування. Із появою писемності з'явилася можливість обробити існуючі тексти. На жаль, велика кількість епічних пам'яток втрачено. До нас дійшли саги, зафіксовані на початку ХІІ століття.

В архаїчний період визначилися типологічні риси епічного героя: захисник роду, племені; богатир, наділений надприродними здібностями; змагається із фантастичними істотами. Твори містять казкові ситуації й образи. Зв'язок із історією обмежено співвіднесеністю образу героя з іменем реальної особи чи конкретною подією. Сюжет епосів не складний, містить велику кількість вставних епізодів — міфів, легенд, ремінісценцій, казкових сюжетів.

На стадії виникнення архаїчні епоси відбивали своєрідність світосприйняття людини раннього Середньовіччя, яка полягала в невіддільності дійсного факту й вимислу. Завдяки цьому історичні події, явища, персоналії художньо переосмислювалися та героїзувалися, утворюючи міфологічну історію. У процесі писемного освоєння усних епічних циклів поступово відбувалася деміфологізація образу світу.

Художня організація ранніх зразків героїчного епосу багато в чому суголосна з поетикою чарівної казки:

♦ героїка поєднується з фантастикою;

♦ значну роль відіграють міфологічні, казкові елементи;

♦ персонажі наділяються чаклунською силою, здатністю спілкуватися з богами, духами;

♦ ворожі сили представлені образами фантастичних істот.

На більш пізніх етапах розвитку жанру відбувалися істотні зміни в сюжетах та поетиці творів: тема захисту роду трансформувалася в тему незалежності держави; у творах з’явився епічний образ короля, що уособлював монолітність країни. У зв’язку з цим мірилом моральної досконалості стала вірність сюзерену. Паралельно відбулася зміна природної мотивації вчинків героїв на більш складну — морально-психологічну. Подібні художні явища обумовлені розпадом первіснообщинного устрою, утворенням держав на чолі з монархом, формуванням феодальних відносин родоплемінних інтересів, що поступаються чи зливаються з національними, державними.

Послаблення зв'язків із фольклорними традиціями спричинило зміни художньої концепції дійсності: герої втрачали риси, притаманні казковим персонажам; нівелювалася роль надприродних, чародійних сил у досягненні перемоги над ворогом; підносилося значення особистих здібностей, вчинків персонажів. На пізньому етапі розвитку епосу помітними стали спроби розкрити психічний стан героїв. У творах значну увагу приділено проявам приватного життя (кохання, пристрасть, майнові інтереси). Ці тенденції створили підґрунтя для розвитку лицарського роману.