Парадигма літератури Західної Європи XVII століття

Класицизм як мистецтво врівноваженої гармонії

Філософська основа класицизму

«Людина — лише хворостинка, найбеззахисніше з творінь природи, але хворостинка, яка мислить. Отже, наша перевага — у спроможності мислити. Лише думка звеличує нас, а не простір і час, в яких ми — ніщо. Намагаймося ж бо мислити гідно: в цьому запорука моральності», — зазначав Б. Паскаль. Образ людини як хворостинки, наділеної розумом став своєрідним смисловим орієнтиром філософії Нового часу.

Вершинним для XVII століття було вчення Р. Декарта (1596 — 1650 рр.). Вироблена ним концепція раціоналізму стала основою художнього пізнання класицизму. На думку філософа, розум людини наділений вродженими ідеями, які дозволяють шляхом логічних припущень і доказів віднайти істину. Серед філософів, чиї напрацювання покладено в основу класицистичної естетики були також Б. Спіноза, Б. Паскаль, Г.-В. Лейбніц, П. Гассенді. Апелюючи до їхніх праць, класицизм було позначено як інтелектуальний тип творчості.