Парадигма літератури Західної Європи XVII століття

Класицизм як мистецтво врівноваженої гармонії

Засадничі принципи класицизму

Класицизм — мистецька система, у межах якої реальність раціонально типізується крізь призму античних зразків, що сприймаються поза межами їх складної язичницької сутності. Термін «класицизм» виник у ХІХ столітті і означав художню систему, опозиційну романтизму. Це художнє явище має довготривалу історію. Поетика напряму вибудувана на основі праць давньогрецьких та давньоримських філософів, зокрема Арістотеля та Горація. Серед провідних категорій виділяються «розум», «зразок», «смак». Взірцем для наслідування проголошено твори античних майстрів, оскільки вони наділені почуттями міри, виважені, раціональні — ідеальні. Переосмислювалися сюжети з античної історії, міфології, біблійні та факти епічної історії. Мистецтво має виконувати суспільну функцію, а відтак головним для літератури є реалізація виховної мети. У творах класицистів реалізовано принцип імперсональності. Письменство головну увагу приділяло не випадковому чи унікальному, а загальному, типізуючи характери (вчення про універсальні типи), розгортаючи проблеми, що хвилюють загал. Естетичні принципи класицизму можна сформулювати наступним чином:

При цьому, на перший погляд, суворі й нелогічні приписи, спричинені умовами тогочасного театру, де не було належних умов для створення візуальних ефектів, мінімальні зміни в часопросторових характеристиках та реалізація провідної дії забезпечували створення правдоподібного дійства й драматичної реальності.