Розвиток літератури епохи середньовіччя

Літературні надбання раннього Середньовіччя

Саги про Кухуліна

Саги Уладського циклу належать до найбільш давніх у епічній традиції кельтів. Ці твори виникли на півночі Ірландії. Їх протоваріант записано на межі VII-VIII століть у манускрипті «Книга бурої корови». Збереглося понад сто текстів саг, більшість із яких об’єднано навколо перипетій життя легендарного героя Кухуліна, племінника короля Конхобара.

Відкриває цю групу творів сага «Народження Кухуліна». Існує кілька інтерпретацій історії появи на світ легендарного героя. Одна з них є трансформацією традиційного міфологічного мотиву зачаття земною жінкою сина від божественного батька. Найдавніша версія твору походить із часів матріархату й повідомляє, що Кухулін — плід інцесту — син Дехтіре від її брата Конхобара. Напівбожественне походження персонажа зображено в основній версії саги, згідно з якою батьком Кухуліна є бог світла Луг. Під час весільного бенкету Дехтіре та Суалтама наречена проковтнула разом із вином комаху. У сні їй явився Луг зі звісткою, що ця комаха — він. Інший варіант розповідає, що Дехтіре викрав якийсь бог, а потім заманив Конхобара у свій магічний дім, щоб одразу після народження дитини передати немовля земним родичам на виховання. Більш пізня раціональна версія саги «Народження Кухуліна» стверджує, що герой — син Дехтіре та улада Суалтама, Луг був лише «духовним батьком» хлопчика.

Згідно з усіма варіантами твору, Кухулін уже в ранньому віці відрізнявся від своїх однолітків, здійснював подвиги. Завдяки одному з них — вбивству дивовижного пса коваля Кулана — ім'я хлопця було змінено з первинного Сетанта на Кухулін («пес Куланна»). Отримавши зброю у сім років, Кухулін одразу вступив у двобій із неперевершеними воїнами ворожих кланів. Пізніше він навчався військовому мистецтву та мудрості в наставниць Скатах, Уатах та богатирки Айфе.

За ірландською міфо-епічною традицією подвиги Кухуліна належать до часу правління Конхобара в Емайн Маху, столиці Уладу (Ольстера). Варіанти саги, що дійшли до нашого часу, містять пізніші виправлення, за якими можна помітити злиття різних уявлень. Імовірно, образ Кухуліна мав історичну основу, що рано обросла міфічними елементами.

Він володів чарівними здібностями та властивостями. Наприклад, коли Кухулін приходив у стан «бойової люті», то незвичайно виростав і весь спотворювався: на кінці кожної його волосини виступала краплина крові, від тіла йшов неймовірний жар, з середини лоба бив вогняний струмінь крові, а обертання на чотири сторони світу викликало туман. Крім того, «занурюючись у ванну, котрою йому слугувало море, він червонів та шипів. На своїх ворогів він насилав жахливі біди: непроглядну імлу, урагани, шторми та сонячні затемнення». Кухулін міг стати на наконечник піки босою ногою, у складних ситуаціях він використовував рогатий спис (з роздвоєним наконечником), який кидав у ворога пальцями ноги, стоячи у воді. Також у цьому образі втілено ідеал доблесті та моральної досконалості давніх ірландців, реалізовано прообраз первісного лицарства. Разом із надзвичайною силою й мужністю Кухулін наділений душевним благородством. Його гейси (поведінкові заборони) мають шляхетний характер: ніколи не відкидати пропонованої гостинності, ніколи не відмовляти в допомозі жінці, завжди бути вірним даному слову і т. д. Він великодушний до ворогів, чуйний до всякого горя, витончено ввічливий із жінками, завжди захищає слабких і пригноблених. Здійснює подвиги не з користі чи егоїзму.

У сазі «Сватання до Емер» інтерпретовано ряд традиційних казкових мотивів, як от: мотив випробування хоробрості нареченого, тварини-помічника, викрадення молодої та інші. Так, у творі ідеться про те, як батько Емер поставив перед парубком ряд складних завдань, сподіваючись, що той загине. Під час цього небезпечного сватання Кухулін побував на чарівному острові жінки-воїна Скатах, де набув досконалості в бойовому мистецтві. Образи грізних амазонок, що вчать Кухуліна техніці бою, походять із доби матріархату.

Звичайний для давньої Ірландії сюжет пограбування відтворено в сазі цього циклу — «Викрадення бика з Куалнге». Норови кельтів були грубі й жорстокі. Традиційно вони воювали, полювали, займалися розбоєм. Найпоширенішою формою пограбування було викрадення худоби. В основі сюжету твору — розповідь про те, як коннахти, на чолі з королевою Медб напали на уладів. Конфлікт спалахнув через крадіжку чарівного коричневого бика. Медб вважала, що володіння ним дозволить їй перевершити багатством свого чоловіка Айліля, у якого був білорогий бик. Визначальною зображуваною подією є напад військ короля Айліля в час, коли всіх воїнів-уладів, крім сімнадцятирічного Кухуліна, уражено недугою, посланою на них Махою (дружиною одного багатого улада). Стратегічні здібності Кухуліна проявилися в епізоді, коли він, зайнявши вигідну позицію біля броду, змусив ворожих воїнів поодинці вступати з ним у бій. Ця ситуація є прийомом виділення головного героя й визначає композиційну структуру саги, стрижнем якої є серія поєдинків Кухуліна з ворожими багатирями.

Чи не найяскравішим життєвим епізодом Кухуліна був бій з побратимом Фердіадом. Явище побратимства у кельтів було досить поширеним. Воно обумовлювалося звичаєм віддавати дітей на виховання у інші родини, як «заставу дружби», гарант ненападу сусідніх племен, або за платню з педагогічною метою. Між молочними або зведеними братами встановлювався близький зв'язок на все життя, іноді більш міцний і глибокий, ніж кровна спорідненість. Традиційно хлопчики залишалися на вихованні до сімнадцяти, дівчатка — до чотирнадцяти років, тобто до їх повноліття.

За текстом саги Фердіад був могутнім багатирем, що мав рогову шкіру. Медб силою чаклунського закляття змусила його виступити проти Кухуліна. Початок бою продемонстрував органічне поєднання в характерах героїв архаїчних рис первісної людини та глибокої людяності. Так, під час нічного відпочинку після битв багатирі дружньо обмінювалися їжею й цілющим зіллям, їх візники лежали поряд, а коні паслися разом. На третій же день зовнішність і настрій головного героя змінилися: «Він набундючився та розширився, як роздутий міхур; він став подібний страшному звіру, грізному, багатоколірному, чудовому луку, і зріст хороброго бійця став таким великим, як у фоморів, далеко перевершуючи зріст Фердіада. Сила бойової люті Кухуліна гіперболічно зросла, його тіло випромінювало жар, блиск, волосся виділяло кров, очі переміщалися так, що одне впадало всередину, а інше вилазило назовні. Кухулін застосував одному йому відомий бойовий прийом «рогатого списа» (gbe bolga) і вбив Фердіада. Смерть друга викликала відчай героя. Цей епізод є кульмінаційним в оповіді.

В інших сагах циклу розкрито такі риси вдачі Кухуліна, як: безрозсудна сміливість, упертість, стійкість та ін. Так у сазі «Бенкет Брікрена» (Fled Bricrenn) ідеться про змагання Кухуліна з іншими героями уладів. Він прийняв виклик чарівника Курої (Ку Рої), який запропонував охочому відрубати йому голову за умови, що потім сам зробить із супротивником те ж саме. Кухулін здійснив це. Однак усі побачили, що голова Курої негайно приросла. Кухулін, вірний даному слову, поклав свою голову на плаху. Чарівник же відмовився від своєї частини парі й оголосив, що це було лише випробуванням сміливості.

Як і інші епічні герої (Ахілл, Беовульф), Кухулін здатен передчувати власну смерть. Сага «Смерть Кухуліна» оповідає про те, як після бою з чотирма арміями на чолі з Айлілем сильно поранений Кухулін узяв перемир'я, щоб вилікуватися. Але вороги обманом підняли його з ложа та втягнули в бій на Маг Муїртемне; хитрістю змусили порушити гейси, чим зменшили сили богатиря. Улади відчували, що битва буде для Кухуліна останньою, тому намагалися його утримати від неї. Проте герой приймає виклик, пояснюючи це тим, що не в змозі бачити розорення рідного краю. Після деяких вагань він вирішує покластися на пораду Ніам, дружини Конала. Дізнавшись про це, вороги застосували магію і створили привид Ніам, який переконав Кухуліна взяти участь у військових діях. У протистоянні на допомогу виснаженому героєві приходять міфологічні істоти: бог Луг у вигляді юного воїна та войовнича фея Морріган. Мінімізоване насичення тексту міфообразами пов’язане зі скороченням язичницького елемента під час надання сагам писемної форми в християнську епоху. В усному варіанті ірландських саг релігійно-міфологічний елемент відігравав важливу роль.

Фізична поразка героя виявилася його моральною перемогою: Кухулін, щоб захистити свій народ від ганьби (недруги погрожували ославити його в сороміцьких піснях) був змушений віддати свій чудесний спис, від якого нікому не було порятунку. Скориставшись шляхетністю Кухуліна, вороги завдали богатирю смертельного удару. Він умирає стоячи, прив'язавши себе до священного каменя. Цей епізод відбиває морально-етичні пріоритети кельтів епохи первісного лицарства: почуття вірності роду, готовність у будь-який момент прийти на допомогу, звитяжність та ін.

У порівнянні з Кухуліном інші персонажі циклу виписані менш чітко. Специфікою характеротворення другорядних персонажів є акцентуація домінантної риси. Увиразнено, наприклад, добродушність Фергуса, уїдливість і підступність Брікрена, первісна грубість та лють Кета, жорстокість королеви Медб, вірність дружини Емер тощо.

Художню картину світу уладського циклу синтезовано з різночасових реалій: у ньому відтворено й пам'ять про аристократичне суспільство бронзового віку, і спогади про скандинавські рейди, і риси традиційного язичницького кельтського суспільства. Епос написано давньоірландською розмовною мовою. Багато його тем та мотивів не мають аналогів у інших літературах. Він цілком оригінальний як за формою, так і за змістом. Витонченість форми реалізовано на всіх рівнях художності: повтор співзвуч, звуконаслідування, алітерації, витончені епітети, паралелізми, уособлення та ін.

До складу кельтської епічної спадщини входять скели, зміст яких не має реальної основи, базується на вигаданому, фантастичному елементі, а хронотоп не обмежується площиною земних координат. Найвідомішим із міфологічних циклів кельтів є цикл про Фінна та загін його сподвижників. Діяльність і подвиги героя та його воїнів літературознавці традиційно відносять до III століття нашої ери, але оповіді про них остаточно оформилися лише у XII столітті. Існує гіпотеза, згідно з якою прототипом феніїв була таємна чоловіча спілка, створена для захисту мирного населення від набігів вікінгів та підтримки правопорядку. Оповідь у епічному циклі про Фінна бере початок із відтворення подій, що передували народженню головного героя. Опис розпочинається з битви між двома ворогуючими кланами: Клан Морна (на чолі з Голлом Мак Морном) та Клан Баоїзгне (очолюваний Кумаллом). У бою біля Дубліна Кумалл загинув, а його загін розбито. Малого сина вождя Демне таємно відправлено у гори Слів Блум, де він виріс і став неперевершеним воїном.

За легендою, син Кумала та сіди Блаї, Фінн постає героєм, носієм мудрості, провидцем. У невеликому сказанні ідеться про те, що він піймав «лосося пізнання» для віщуна Фінегаса, який жив біля великого водоймища Фекс Пул. Старий сім років даремно намагався набути мудрості від чарівної риби. Фінегас звернувся до Демне з проханням про допомогу, вважаючи того за простого слугу. Юнаку вдалося спіймати лосося. Під час приготування риби він побачив на шкірі міхур, що здувся. Хлопець придавив його пальцем і обпікся. Бажаючи зменшити біль від опіку, він сунув палець у рот і в такий спосіб придбав здатність до пророцтва, після чого одержав ім'я Фінн («обізнаний»). Воїни Фінна мали чотири гейси, які пізніше трансформувалися у куртуазний кодекс: не здійснювати насильства над жінками, не одружуватися через посаг, не відмовляти нужденному в їжі, не відступати перед загоном, де менше ніж десять воїнів.

Оповіді про діяння Фінна та його славних воїнів просякнуті духом героїзму, романтики, дикої простоти й буйної фантазії. Головною місією феніїв було полювання, причому не завжди на реальних істот. Часто оповідь, що розпочиналася описом повсякденних справ, завершувалася змалюванням кривавої битви з надприродними силами. Цикл сказань про Фінна був оброблений у вигляді віршованих народних балад, що поширилися не лише в Ірландії, а й у Шотландії. Там із ними познайомився Джеймс Макферсон близько 1760 року і використав деякі у своїй збірці «Пісні Оссіана».

У кельтських ранньосередньовічних епічних пам’ятках героїчне переросло в абсолютну домінанту. Пафос героїчного мав міфологічне підґрунтя, укладений в епоху первісного ладу. У творах використано мову й концепцію первісних міфів. Художньо-образні форми кельтського епосу містять уявлення про людський рід, походження людини, набуття елементів культури та захист від надприродних сил. Для ірландського епосу характерним є:

• поєднання первісної жорстокості й душевної витонченості,

• увага до фантастичного та відчуття реальності,

• оригінальність більшості мотивів (мотиви кохання, влади жіночого начала, вірності тощо),

• лаконічність, чіткість, обмежене застосування виразних риторичних фігур,

• невеликий об’єм саг та їхній епізодичний характер (розраховані на відтворення протягом одного зимового вечора).