Розвиток літератури епохи середньовіччя

Літературні надбання раннього Середньовіччя

«Беовульф» як пам\'ятка англосаксонської епічної традиції

Єдиний рукопис поеми «Беовульф», що дійшов до наших днів, датований кінцем X століття. Він входить у так званий Коттонський зшиток і зберігається в Британському музеї. У 1731 році рукопис постраждав від пожежі. Пам’ятка не згоріла, але краї її обвуглилися й почали обсипатися, руйнуючи текст. У 1786-1787 роках ісландець Торкелін (Грімур Йонссон Торкелін) зробив два списки з поеми, переклав текст на латину. Він був першим видавцем цього твору (1815 р.). Оригінал «Беовульфа» написано переважно західно-саксонським діалектом. Крім того, у тексті наявні вкраплення нортумбрійського, мерсійського, кентського й саксонського діалектів.

Сюжетно-композиційна організація поеми. Твір складається з 3182 віршів і 44 розділів. Нова глава може починатися всередині складного речення, однак ця особливість оригіналу не зберігається в перекладах. Тривале усне побутування твору обумовило його художню специфіку, що характеризується поєднанням різночасових і різнодіалектних елементів. Поема починається та закінчується сценою погребіння: ховають Скільда, засновника датської королівської династії. Повтор цього епізоду виконує важливу композиційну функцію, створює обрамлення твору, завдяки чому образ Беовульфа сприймається як символ перемоги добра, збірний узагальнений образ воїна, що доклавши неймовірних зусиль, звеличив рід своїм героїзмом.

Фабулу «Беовульфа» складають два контрастуючі подієві ряди:

• зображення життя королівського двору

• битви героя із хтонічними чудовиськами.

Персонажі поеми відповідно до життєвих програм умовно поділяються на антагоністичні табори: у центрі першого — герой, у центрі другого — його противники. Усі елементи образної картини тяжіють до одного з полюсів, немає нейтральних, не пов'язаних із тим або іншим табором деталей. Виражені персонажами духовні феномени, часова й просторова організація, предметні реалії — усе несе відбиток приналежності до світу героїв або їх супротивників.

Короля Хродгара Датського протягом кількох років переслідує величезне чудовисько Грендель, яке вночі в Хеороті (Оленячій палаті) вбиває й поїдає воїнів. Беовульф, князь гаутів (племені, що живе на південному сході Швеції), дізнавшись про це, вирушає на допомогу королю. Оповідач акцентує на доблестях Беовульфа: в одній його руці — міць 30 людей, досвід боротьби з надприродними силами, кмітливість та винахідливість у двобої.

У творі максимально чітко окреслено часопросторові координати. Уночі герою вдається смертельно поранити чудовисько. Ранок приносить загальне тріумфування: на честь переможця звучать легенди про подвиги Сигмунда й Херемода; Хродгар вручає розкішні дари; подвиг оспівується бардом. Тієї ж ночі мати Гренделя нападає на Хеорот, щоб помститися за сина й викрадає головного радника Хродгара. Беовульф пірнає в озеро й атакує чудовисько під водою. За допомогою чарівного меча, що лежить на дні водоймища, йому вдається вбити матір Гренделя, а голову її сина забрати як трофей.

Зійшовши на престол у рідній країні, Беовульф мирно правив п’ятдесят років доти, доки не було потривожено скарби, які охороняв дракон. Образившись, чудовисько почало нищити гаутські поселення. У бою з драконом Беовульфа смертельно поранено. Проте власні діяння не усвідомлювалися ним як самоцінний акт особистого героїзму, поза долею племені. Тому думки героя обертаються навколо нагальних потреб держави, якою він розважливо керував довгі роки. Промова гінця, що сповістив народ про смерть Беовульфа, — епічне передбачення сумної долі гаутів, позбавлених мудрого вождя.

Зовнішність персонажа, його силу, моральні якості гіперболізовано. Як ідеальний правитель він наділений цілою гамою чеснот: відвагою, мудрістю, досвідом, красою, статурою, силою тощо.

Оповідь організовано таким чином, що герой не мислиться поза родом. Уведення в текст будь-якого персонажа починається вказівкою на рід, до якого він належить, переліком його прославлених предків: детально подано родовід Хродгара і Хигелака, Унферт — «син Екглава», Оффа — «родич Хеммінгів». Героїчні якості персонажів часто пояснюються не лише особистісним потенціалом, а й приналежністю до уславленого подвигами роду.

Епічний соціум твору обмежений: у ньому немає місця реальним суспільним відносинам. Художня модель світу містить єдиний осередок соціальної структури — вождь і його дружина. Цей мікросоціум у поетичній свідомості оповідача найбільшою мірою відповідає героїчному ідеалові, та фактично замінює решту всього світу. У поемі не зображено відносини між представниками різних суспільних прошарків, та й існуючі в ті часи соціальні типи (орачі, купці, мисливці, раби та ін.) в тексті поеми не відтворено. Збірний образ дружини ототожнено з усім племенем.

Серед художніх домінант твору варто відзначити наявність епічних суперечностей, використання своєрідних епічних формул, зокрема кеннінгів.

Кеннінг — поетичний перифраз, або опис-іносказання предмету, що замінює одне слово (як правило іменник) двома або, рідше, декількома словами. Мовні звороти в поемі містять опис істотних і характерних ознак явища або предмета. Наприклад, замість іменника «князь» у творі вжито словосполучення «дарувальник колець», замість «сонце» — «свіч світу», замість «меч» — «палиця битви» тощо.

У художній структурі поеми майже відсутні метафори, досить умовні епітети, зрідка трапляються порівняння, проте значна кількість літот. Таким чином, мова твору дуже точна, буквальна, але в той же час глибоко поетична.