Розвиток літератури епохи середньовіччя

Літературні надбання раннього Середньовіччя

Феномен Каролінзького Відродження

Каролінзьке Відродження пов’язано з діяльністю Карла Великого, який із метою консолідації різноплемінної держави на основі християнської ідеології сприяв утворенню конгломерату, який має назву Священна Римська імперія. Це явище охоплює останню чверть VIII — першу половину ІХ століть.

Осередком освіти в тогочасній Європі стала придворна академія, створена за античним зразком у столиці імперії, місті Аахені (територія нинішньої Німеччини недалеко від Бельгійського і Голландського кордону). Саме там Карл Великий зібрав найяскравіших інтелектуалів свого часу. В Аахені жили такі митці, як: Павел Диякон із Лангобардії, Теодульф (вестгот з Іспанії), Ейнгардт, який присвятив своє життя написанню життєпису Карла Великого, взявши за зразок «Життя дванадцяти цезарів» Светонія та ін. Провідними завданнями, що їх вирішували члени академії, були кураторство над культурою, наукою та шкільною освітою, відродити класичну латину. Карл Великий провів низку реформ у культурній сфері. Завдяки йому для всієї Каролінзької держави встановлено єдиний канонічний текст Біблії, реформовано літургію, реорганізовано всі монастирі відповідно до статуту святого Бенедикта, засновано ряд навчальних закладів.

Визначним документом, який унормував розвиток освіти та науки, був «Капітулярій про науки» (787 р.). Згідно цьому державному акту при всіх єпархіях мали створюватися школи, де вчилися б не лише клірики, а й діти мирян: «Слід відкривати школи, де дітей навчатимуть читати. У кожному монастирі та єпископському домі мають навчати псалмів, нотного запису, співу, лічби та латинської граматики».

Перший етап розвитку Каролінзького Відродження вважається італійським, бо саме тоді з Риму прибули патріарх аквілейський Павлин, один із найвідоміших богословів свого покоління, перший радник Карла щодо кліру; диякон Пізанський Петро, що розробив підручник граматики; Павло Диякон, написав підручник історії. З Італії привезено низку писемних пам’яток, які мали вплив на розвиток франкської культури. Вони обумовили її орієнтацію на античні зразки словесності.

У 790-ті роки (англосаксонський період Каролінзького Відродження) придворну академію очолив Алкуїн — англосакс високого роду, що отримав освіту в Йоркській єпископській школі. Мандруючи до Риму, у 781 році в Пармі він зустрівся з Карлом Великим, який залучив його до свого кола. Завдяки Алкуїну засновано кілька навчальних закладів, його перу належать твори з філософії, математики, астрономії, риторики, граматики, житія святих, безліч віршів. Манеру письма Алкуїн запозичив у митців античності (зокрема Вергілія), але твори (трактати «Про справжню філософію», «Про діалектику», «Енхірідіон, або Про граматику», поема «Розмова весни з зимою») порушували теми, сучасні авторові. В академії його називали Горацій Флакк.

Наступний етап розвитку академії Каролінгів — ірландський. Ця хвиля вченої еміграції представлена такими діячами, як: Дунгал, який скеровував Карла Великого в богословських диспутах; Клемент, автор граматики франкської мови; Дікуйл, дослідник, що написав географічний трактат про Римську імперію, Ірландію, Ісландію, південні землі. Практичним утіленням ідей, розроблених попередниками, займалися вихідці з готської Іспанії: ліонський архієпископ Агобард, Клавдій, єпископ Турін та ін. Найталановитішим діячем у цій плеяді був орлеанський єпископ Теодульф, адміністратор, дипломат, мораліст і покровитель мистецтв. Більшість його поезій — це двовірші, в яких із іронією відтворено властиві тогочасній дійсності проблеми. Так, у поемі «Paranesis ad iudices», що складається з 956 віршів, сформульовано корисні поради суддям. Автор веде мову про зловживання, від яких мають утримуватися судді. Викриваючи суспільні вади, митець створив широку панораму сучасної йому дійсності. Крім названого твору збереглося більш ніж п’ятдесят поезій, два богословських трактати та декілька проповідей єпископа.

В Аахені відбувалося відродження античної культури в її зовнішніх проявах. Проте змістове наповнення цього феномену відповідало тенденціям тогочасної історичної епохи. Світогляд письменників і учених при дворі Карла Великого не був античним, він оформлювався як феодальний, середньовічний.