Література Відродження

Відродження в Німеччині

Впродовж останнього десятиріччя 15 ст. в Німеччині ознаменувалося значним підйомом у розвитку країни, складалася нова культура — німецького Ренесансу. Широко розвивалися торгівля і промисловість. Але, за своїм економічним розвитком Німеччина, в порівнянні з іншими європейськими країнами, все ще відставала. Подібно до Італії, Німеччина була політично роздробленою, влада імператора була номінальною і панувала анархія. Селянство стає головною рушійною силою революційного руху Відродження — Реформації. Отже, Реформація, від латини означає: reformatio — перетворення — це церковно-релігійний і суспільно-політичний рух, що спрямований проти Католицької церкви та повернення до біблійних джерел християнства. Ці рухи набували форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади. Реформацію пов'язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі і відповідно називають лютеранською, протестантською та євангелічною. Церковно-релігійний рух, ініційований Мартіном Лютером, спричинив розрив єдності західноєвропейської церкви — появу національних церковних спільнот і виникнення нової теології протестантизму.

Підйом міст і розвиток міської культури в другій половині 15 ст. є основною передумовою виникнення гуманізму в Німеччині. Саме в цей період починає підійматися німецьке бюргерство. Цей період також відзначений винаходом книгодрукування, виникають перші університети та коледжі. Засновники нової німецької культури багато взяли від своїх італійських наставників, але німецький гуманізм мав і ряд своїх специфічних рис:

•він був далекий від ідей «всебічно розвиненої людини»;

•мав учений характер, обслуговував переважно інтелігенцію та духовенство;

•німецькі гуманісти займалися філологією, вивчали латину та античність;

•німецький гуманізм займається питаннями богослов'я, по-новому інтерпретуючи «священні книги»;

•література німецького гуманізму написана в основному латиною.

Центрами гуманізму в Німеччині стали Страсбург і Нюрнберг, міста, які були торговими і культурними шляхами пов'язані з Італією. Саме в цих центрах виникають перші гуманістичні гуртки і осередки. Серед них виділяється гурток гуманістів Ерфуртського університету.

Розвиток книгодрукування в епоху Реформації сприяє розвитку — демократичної літератури, яку називали «народними книгами». Джерела їх різні: епічні поеми, лицарські романи, християнські легенди. Особливо відомі були такі народні книги, як-от «Тіль Уленшпігель», «Доктор Фаустус», «Шільдбюргери». На рубежі 15–16 століть Німеччина являла собою сувору країну з пуританською вдачею і не допустила б другого Ф. Рабле навіть попри тенденції Відродження. Німецький ренесанс віддавав консерватизмом і ортодоксальністю — особливостями розвитку культури в умовах авторитарної влади. Чимало митців через це покинули країну, але були і ті, хто відчували себе важливими і залишилися по цей бік барикад. Таким був Себастьян Брант (1457–1521) — юрист, мистецтвознавець за освітою, попри докторські звання, мав талант до народної творчості, писав легко і навіть весело. Вивчав юриспруденцію і класичну літературу в Базелі, у 1484 році отримав право викладання, а в 1489 році — звання доктора обох прав (світського і церковного). Імператор Максиміліан дарував йому титул пфальцграфа і звання радника.

Своєю популярністю Брант зобов'язаний не численним латинським віршам, а великій сатиричній поемі «Корабель дурнів», в якій дуже зло і влучно висміює пороки і дурість своїх сучасників. У ній автор виступає на захист народу, викриває зрадництво й самоуправство князів, лицарський розбій, розпусту духовенства, владу «пана Пфеніґа». У передмові до книги автор визначив своє завдання — підтримувати мудрість і доброчесність, викорінювати глупоту й забобони в ім'я виправлення людського роду. Тут же він з'ясовує і свій творчий задум. Стривожений тим, що світ занурений в темряву і заполонений дурнями, автор вирішив усіх їх посадити на кораблі й відправити в країну глупоти — Наррагонію. Книга Бранта пройнята бажанням змінити життя німецького суспільства, зробити його гідним людини, сповнена передчуття грізних подій. «Ураган жене у море горе-флот», бурхливі хвилі то підіймають кораблі до високих хмар, то кидають їх у морські глибини. Ця книга довгий час була надзвичайно популярною серед народу завдяки здоровому глузду, прямоті та дотепності, а також знанню Біблії (в тому числі Притч), життя і людей, якими вона пройнята. У Європі напередодні Великого посту проходили блазенські процесії, які присвячувалися глупоті, або ж пародіювали церковні свята. Звідси й вислів: «Корабель дурнів», як символ божевілля людства, що пливе без керма і вітрил, не відаючи мети своїх мандрів.

Поема багато разів видавалася і перероблялася і була переведена не тільки на латинську, а й на більшість європейських мов. Карикатурно-шаржовані образи добре запам'ятовувалися. Брант не був пророком Реформації, але він передчував, що країну очікують потрясіння, які не оминуть і католицьку церкву, що асоціювалася з кораблем, який несе душі вірян до небесної гавані. Автор писав: «Кораблик св. Петра сильно хитає, боюся, аби він не пішов на дно, хвилі з силою б'ються об нього, буде велика буря і багато горя».

Одним з найбільших учених-гуманістів 16 ст. був Еразм Роттердамський (1466–1536), голландський теолог та мислитель епохи пізнього Відродження. Еразм був найвизначнішим знавцем латини своєї епохи. Його твори — взірець чистої класичної мови. Мислитель усе життя залишався вірним католиком, хоча й критикував церкву за надмірності. Працею життя Еразма було видання класичного тексту Біблії грецькою мовою. Ріс у монастирі. Вивчав латинську та грецьку мови. Відчував ненависть до духовенства. Багато мандрував по Європі. Був другом Томаса Мора. Найзначніший твір «Похвала глупоті» (1590) — традиційна німецька література «про дурнів», початок якій поклав С. Брант. Як вже було сказано, гуманізм Німеччини відрізняється розвитком як народної, так і бюргерської літератури. Родоначальником бюргерської літератури був, згаданий вище Себастьян Брант. Володіючи сатиричним даром, Еразм критикував дурість у всіх сферах життя людини. Його книга штовхає до роздумів на корінне питання у філософії: що ж являє собою істинна мудрість. Сатира Еразма Роттердамського висміює, що називається, справжнісіньку Дурість, яка вихваляє себе у всіх аспектах життєвих ситуацій. В одному випадку похвала виступає в ролі сатиричного звинувачення Дурниці, а в іншому — критикує мудрість. І тоді дурість може перетворитися в мудрість, а мудрість — у дурість.

У своїй сатирі він показує, як мудрець може в самих звичайних, життєвих справах виявитися далекою «тупою колодою». Такий розлад з реальним життям, дійсними вдачами призводить до народження ненависті до навколишнього світу. При цьому мудрець стає противником здорового глузду, звичайного життя і людиноненависником. У деяких ситуаціях Еразм Роттердамський у своїй сатирі під Дурістю має на увазі протилежність розуму — почуття. А як відомо, без почуттів не може бути щастя, насолоди і самого життя. Згідно з сатирою автора, найважливіший принцип філософії — це парадоксальна загальна подвійність буття, головною етичною вимогою якого є «нічого надміру». Еразм Роттердамський, вихваляючи справжню дурість, вважав її обмеженою та односторонньою.

Друга частина «Похвали глупоті» присвячена звинуваченням дурниць в усіх верствах населення — від вищих знатних кіл до простого народу. Автор викриває державних діячів у порочності і розкладанні суспільства, а також виступає проти війни в будь-яких проявах. Він вважав її найганебнішим і тяжким проявом Дурниці. У даному аспекті Роттердамський побачив у війні, що деморалізує, руйнівний вплив на тодішнє суспільство. Сатиричний гумор філософа торкнувся схоластів, церковнослужителів і ченців.