Література Середньовіччя

Література раннього феодалізму

Раннє середньовіччя (IV—X ст.) — час розпаду родового устрою і зародження феодальних відносин. Формування епосу, лірики й драми, школи та науки у період раннього середньовіччя відбулося у Західній Європі, з одного боку, під впливом традицій античної літератури й культури та ідеології християнства, а з другого — в умовах постійного контролю з боку римсько-католицької церкви. До кінця середніх віків церква мала монополію у справах освіти, арифметику й астрономію, наприклад, вивчали насамперед для вміння обчислювати дні церковних свят, геометрію — для набуття знань, необхідних при будівництві каплиць і храмів тощо. Над усіма дисциплінами панував непорушний авторитет «священного писання» — Біблії та Євангелії. Проте це не могло стримати людське прагнення до справжніх знань та пошуків нових форм суспільного життя.

Колективною пам'яттю народу став героїчний епос, в якому знайшли відображення його духовне життя, ідеали та цінності. Героїчний епос відображав історичну тематику, потіснивши казково-міфологічну. Джерела західноєвропейського героїчного епосу лежать в глибині варварської епохи. Ранній етап епічної поезії, пов'язаний з формуванням ранньофеодальної військової поезії — кельтської, англосаксонської, германської, давньоскандинавської — дійшов до нас лише фрагментарно. Героїчний епос дійшов до нас у вигляді грандіозних епопей, пісень, в змішаній, віршовано-пісенній формі, і рідше — в прозі. Образи середньовічного епосу багато в чому подібні до образів традиційних епічних героїв — це безстрашні воїни, що відважно захищають свою країну, хоробрі, вірні своєму обов'язку. Як правило, у героїчному епосі обов'язкова наявність двох героїв — епічного героя та епічного короля.

Найбагатші пам'ятки давньої епічної поезії — скандинавські країни, насамперед Ісландія, хоча скандинавські саги та поезія скальдів виникли пізніше від саг ірландських кельтів. Скальди оспівували героїчні вчинки своїх покровителів або товаришів по зброї. Вони розробляли витончені форми віршування. Найславетнішим ісландським скальдом був Егіл Скалагрімссон («Сага про Егіла»).

Найціннішими пам'ятками давньої поетичної творчості Скандинавії є так звана «Старша Едда» (друга назва «Королівський кодекс») — збірка з 19 пісень, записаних приблизно у ХІІ столітті, і «Молодша Едда» — збірка міфологічних та історичних переказів, своєрідний підручник поетичного мистецтва, написаний ісландським політичним діячем, істориком і поетом Сноррі Стурлусоном. Героїчні пісні «Старшої Едди» сюжетно близькі до германського епосу часів «великого переселення народів» та нашестя гунів на чолі з Аттілою. Ці сюжети проникли і до Норвегії у VI-VII столітті, а потрапили і до Ісландії, де були піддані обробці. Тому пейзажі прирейнських німецьких та французьких земель співіснують у піснях «Старшої Едди» з суто норвезькими та ісландськими.

Кельтський епос є найдавнішою європейською літературою. Ірландські саги виникли в I в. н.е. У письмовому вигляді вони існують з VII ст. Ранні ірландські саги — міфологічні та героїчні. Їх зміст — язичницькі вірування давніх кельтів, міфічна історія заселення Ірландії. У героїчних сагах, а саме «Сазі про Кухуліна», в головному героєві Кухуліні знайшов відображення національний ідеал народу — безстрашний воїн, чесний, сильний, благородний. Хоча стародавні ірландські саги і були записані, вони існують і в усній традиції. У середньовічній літературі було розроблено три великих епічних цикли:

1. Про Олександра Македонського.

2. Про короля Артура.

3. Про Карла Великого.

Найбільш яскраві події національної історії, закарбовані в усній традиції, пізніше були оброблені освіченими оповідачами, які у Франції називали жонглерами, в Іспанії — хугларами, в Німеччині — шпільманами, а в Англії — менестрелями. Найбільш яскравими прикладами пізнього героїчного епосу є такі національні епоси як «Пісні про Нібелунгів» в Німеччині, «Поема про Беовульфа» в Англії, «Пісні про Роланда» у Франції та «Пісні про мого Сіда» в Іспанії.

Найвідоміша література раннього феодалізму, що дійшла до наших часів, це англосаксонський епос «Поема про Беовульфа» та німецький героїчний епос «Пісня про Нібелунгів». Розпад родового ладу і поглиблення процесів феодалізації привели до класового розшарування англосаксонського середовища. Посилення централізації королівської влади і відносно рання християнізація сприяли зміцненню державної єдності. Збережені пам'ятки рунічної писемності (та інші джерела) свідчать про багатство пісенної традиції англосаксів: піснями супроводжувалися трудові процеси, весільні обряди і похорони; пісні виконувалися під час військових походів. Гласомани (співці-музиканти народного типу) і скопи (професійні дружинні співці) користувалися в них великою повагою.

Поема «Пісня про Беовульфа», що належить до кінця VII — початку VIII ст., сформувалася на основі ранніх усних героїчних пісень. «Беовульф» — химерне переплетення міфології, фольклору та історичних подій. У середині V ст. германські племена англів, саксів, ютів, які вдерлися на Британські острови і в запеклій боротьбі з місцевими кельтами, яка тривала близько двох століть, захопили більшу частину їх території. З V по X ст. в англосаксів відбулися важливі зміни суспільно-політичного і культурного характеру.

Рукопис належить приблизно до 1000 р., але аналіз тексту показує, що редакція склалася на рубежі VII-VIII ст. Поема налічує 3000 віршів, розпадається на дві частини. Починається вона вступом, в якому розповідається про легендарного родоначальника данських королів Скільда

Скефінга. Його правнук — король Данії Хротгар побудував для своїх дружинників розкішну палату «Хеорот» (що означає «Оленяча палата»), названу так через те, що її крівлю прикрашали позолочені роги оленя. Та недовго розважались дружинники короля. Кожної ночі почало з'являтися люте чудовисько Грендель, яке пожирало воїнів. На допомогу данцям прийшов хоробрий витязь Беовульф з племені геатів. Він смертельно поранив Гренделя, за що його мати мститься дружинникам. Тоді Беовульф спускається у страшенну морську глибину, житло Гренделів, і чудодійним мечем розправляється з кровожерливою матір'ю поверженого чудовиська. Нагороджений вдячними данцями, Беовульф повертається на батьківщину і здійснює ще немало подвигів. 50 років він щасливо править геатами. Але на його землі нападає вогненний дракон. Старий король вбиває його і сам гине від отруйного зуба дракона. Над прахом Беовульфа насипають високий могильний пагорб, разом з ним закопують і коштовності з печери дракона. Дванадцять кращих воїнів віддають останні почесті доблесному і мудрому вождю.

Змієборство, три чудових поєдинки — елементи народної казки. Разом з тим сам герой, що бореться за інтереси свого племені, його трагічна смерть — характерні риси героїчного епосу, історичного в своїй основі. Особливістю поеми є докладність описів і численні відступи, детальне змалювання боїв, розповіді героя про свої подвиги, авторські ремінісценції тощо. «Беовульф» насичений фольклорно-казковими і міфологічними образами і мотивами (дивовижне дитинство Скільда, надприродна сила Беовульфа, бої героїв з велетнями, чудовиськами, драконом та ін.). Але ці казкові мотиви і образи перероблені вже відповідно до принципів героїчного епосу. Фантастичні подвиги Беовульфа розгортаються на історичному та правдивому фоні буття германських племен, подвиги і героїчна смерть героя зв'язані з захистом народу, з племінними, загальнонародними інтересами.

До цього часу ведуться дискусії про процес становлення поеми, місце її виникнення, авторство. Висловлена була навіть думка, що «Беовульф» є скандинавською поемою, перекладеною англосаксонською мовою. Це, очевидно, зумовлене тим, що відображений у поемі історичний матеріал пов'язаний з історією багатьох скандинавських племен — данів, шведів, геатів. Не встановилась єдина думка і щодо авторства. Поема є продуктом імпровізації співця? Чи книжним епосом, результатом усвідомленої поетичної творчості? Питання ускладнюється тим, що рукопис поеми належить до епохи переходу усної творчості до письмової літератури, коли народні сказителі і професійні поети користувались одними і тими ж засобами оповіді. На сучасному етапі дослідження вважають, що автор «Поеми про Беовульфа» був, очевидно, кліриком, який добре знав латинську поезію, язичницькі сказання, а також був знайомий з творами античних авторів, особливо з «Енеїдою» Вергілія.

Релігійно-ідеологічна атмосфера поеми суперечлива. У VII–VIII ст. англосаксонське суспільство вже було християнським, однак воно не відмовилось і від язичницьких уявлень. Тому «Беовульфу» і властиве християнське світосприйняття. Так, у поемі часто згадується ім'я бога, і окремі події мотивуються його втручанням, виявляється знайомство автора з біблійними сюжетами, засуджується язичництво короля данів тощо. З іншого боку, в поемі сильні язичницькі уявлення і вірування. В тексті часто трапляються посилання на долю, віра в її неминучість, кривава помста вважається моральним обов'язком воїна. Поема відбиває також підвищений інтерес людей того часу до слави, здобичі, до нагород. У ній розповідається, як правителі обдаровують своїх дружинників і скопом перснями, дорогою зброєю.

Спроби встановити історичний прототип Беовульфа виявились безрезультатними. Очевидно, це збірний образ ідеального воїна і правителя. Характерною рисою епосу якраз і є зображення маловідомої історичної, а то і зовсім вигаданої особи, що дає великий простір для вираження через цей образ народних дум та сподівань.

У XII столітті у Німеччині в умовах розвиненого феодального суспільства з'являється світська література німецькою мовою. Вона представлена в основному лицарським романом, що створювалися за французькими зразками. Вершина німецького епосу — знаменита «Пісня про Нібелунгів». Композиційно поема складається з 39 розділів («авантюр»), що включає близько 10 тисяч віршів. Остаточно склалася близько 1200 р. в австрійських землях, вперше була опублікована Бодмером в 1757 р. Пісні, написані так званою «нібелунговою строфою».

Історична основа — загибель бургунського королівства в 437 році і смерть в 453 році гунського короля Аттіли, жорстокого короля гунів. В епосі події відбулись з інтервалом 16 років, але показані, як одночасні і поєднані між собою. Аттіла в «Пісні про Нібелунгів» має ім’я Етцель, а його дружина — Крімхільда. Головний герой поеми — Зігфрід, ще в юності прославився своїми подвигами (він заволодів скарбом Нібелунгів і переміг дракона), прибуває просити у короля Гюнтера руку його сестри Крімхільди, про красу якої він чув і полюбив її. Гюнтер погоджується, але з умовою, що Зігфрід допоможе йому у сватанні до ісландської богатирки Брюнхільди. Зігфрід виручає Гюнтера, але заволодіває поясом і кільцем Брюнхільди, які стали підставою для сварки двох королев.

Композиційно книга розділена на дві частини. У першій частині німецької поеми юнацькі пригоди Зігфріда носять чисто казковий характер і винесені за рамки основної дії. Казкові мотиви представлені в першій частині описами.

придворного життя — бенкетів, турнірів, полювання, куртуазного служіння дамі. У другій частині дія відбувається в країні гунів, у світі суворої героїки. Рід і плем'я в «Пісні про Нібелунгів» поступово замінюються сім'єю та феодальною ієрархією. Дійові особи — потужні характери, вони без сумнівів йдуть на злочини. Так, Крімхільда і Хаген втілюють ідеали сімейної та васальної вірності. Так, в «Пісні про Нібелунгів» химерно з'єдналися з глибокої напівварварської давнини міфологічні уявлення та суворі звичаї. Інша своєрідна риса жанру «Пісні про Нібелунгів» — зближення з лицарським романом. До теми Нібелунгів звернулися драматурги середини XIX в. Гебель і Ібсен. Так, відомою є оперна тетралогія великого німецького композитора Ріхарда Вагнера — «Кільце Нібелунгів», що складається з 4 опер: «Золото Рейну», «Валькірія», «Зігфрід» і «Загибель богів».