Література Середньовіччя

Література зрілого феодалізму

Найвидатніша література зрілого періоду, що дійшла до наших часів, це французький епос «Пісня про Роланда» та іспанський героїчний епос «Пісня про мого Сіда».

Провідним жанром французького героїчного епосу були «шансон де жест» (фр. Chanson de geste), що означає «пісні про подвиги або діяння». «Шансон де жест» виконувалися на ярмарках, в замках під акомпанемент арфи або віоли. Найдосконалішою поемою французького героїчного епосу була «Пісня про Роланда». Приблизний час створення поеми — 1100 рік. Залишається невирішеною проблема авторства: ім'я, згадане в останньому рядку («Поемі кінець. Турольдус втомився»), може бути ім'ям і оповідача, жонглера, переписувача, що виконував твір. В основі поеми - історичні перекази про один з іспанських походів Карла Великого 778 року, що завершився невдалою облогою Сарагоси; повертаючись додому загін франків зазнав нападу басків; в битві в Ронсевальскій ущелині серед інших знатних баронів загинув маркграф Бретані, Хруотланд. У поемі ж похід Карла підноситься як хрестовий, замість християн-басків на Роланда нападають незліченні полчища мусульман. Помстившись за смерть свого улюбленого васала, Карл обертає в християнство всіх іспанських маврів. Таким чином, у «Пісні про Роланда» присутня відверта контамінація епох, автор вдається до прийому ідеального епічного часу, приписуючи Карлу Великому участь в хрестових походах XI століття. Поема складається із трьох частин: 1. Зрада Ганелона, вона має декілька гілок розвитку: а) нарада короля Марсілія в Сарагосі; б) нарада Карла в Кордові; в) посольство Ганелона та його зрада; г) безвихідне становище ар’єргарду на чолі з Роландом.

2. Смерть Роланда. 3. Помста за Роланда. Загалом — це 290 строф (тирад), написаних десятискладовими рядками.

Карл Великий зображений всемогутнім, наділеним величезною фізичною і моральною силою. Гідним його соратником є граф Роланд — доблесний лицар, щиросердно відданий своєму королю і «милій Франції», він — типовий для епосу героїчний образ. Пліч-о-пліч з Роландом борються архієпископ Турпен і відважний, але розсудливий Олів'є. І Роланд, і Олів'є віддані королю. Вони протистоять вітчиму Роланда — Ганелону, який уособлює феодальне свавілля і егоїзм. Так виникає трагічний конфлікт, в ході якого Ганелон здійснює зраду, а Роланд вмирає в бою. Розвиток дії чітко включає зав'язку (зрада Ганелона), кульмінацію (битва) і розв'язку (помста Карла).

У поемі органічно поєднуються фольклор і індивідуальна літературна творчість. Так, наприклад, для фольклорної поетики характерні 1) гіперболізм підкреслює масштабність зображуваних подій і міць епічних характерів. У поемі використовується: 2) фольклорний прийом — паралелізм, що сприяє вираженню епічного і героїчного пафосу подій. 3) принцип контрасту лежить в основі системи образів, всі герої зображені попарно: Карлу відповідає емір Балігант, племіннику Карла — Роланду — племінник Баліганта Аельрот, дванадцяти французьким перів — 12 перів сарацинських. У «Пісні про Роланда» відсутні елементи міфології. Важлива ознака жанру — форма. Всі французькі епічні поеми написані десяти або дванадцятискладним віршем, текст поем розбитий на лесси або тиради, пов'язані між собою асонансами або, пізніше, римами.

Єдиний оригінал поеми про Сіда — рукопис 1207 року, вперше виданий не раніше XVIII століття. В основі іспанського героїчного епосу, як і в основі французького, лежать історичні події. Пов'язаними з завоюваннями Піренейського півострова маврами. Реконкіста (ісп. «відвоювання») — національно-визвольний рух. Особливо згубним був період правління кастильського короля Альфонса VI. Ці події і відображені в національному героїчному епосі Іспанії, поема якого містить три основні теми:

1. боротьба з маврами за свободу Іспанії

2. феодальні чвари і зрада батьківщині

3. боротьба за першість Кастилії

Як вже вище згадувалося, хуглари складали пісні про історичний прототип головного героя поеми — Родріго Руйе Діаса на прізвисько Компеадор (ісп. «боєць») прижиттєво, але написана поема була близько 1140 року. Історичний Родріго Діас належав до вищої кастильської знаті, а в поемі він зображений простим «інфасоном» (лицар середньої руки). Автори свідомо занижують його соціальний статус, образ його ідеалізується в народному дусі. Він перетворений на справжнього народного героя, який терпить образи від несправедливого короля, вступає в конфлікти з родовою знаттю. За помилковим звинуваченням Сід був вигнаний з Кастилії королем Альфонсом VI. Проте, перебуваючи в несприятливих умовах, він збирає загін воїнів, бере низку перемог над маврами, захоплює здобич, частину з якої відправляє в подарунок королю, який вигнав його, чесно виконуючи свій васальний обов'язок.

«Пісня про мого Сіда» близька до історичної правди більшою мірою, ніж інші пам'ятники героїчного епосу, вона дає правдиву картину Іспанії і в дні миру, і в дні війни. Її відрізняє високий патріотизм. Історизм як відмінна риса класичного героїчного епосу проявляється у «Пісні про мого Сіда» сильніше, ніж в інших поемах. Тим не менш, історична реальність зазнала в ній суттєвих змін, обумовленими насамперед законами епічного оповідання.

Традиційно поема ділиться на три частини: «Пісня про вигнання», «Пісня про весілля дочок Сіда» і «Образа в лісі Корпес». Перша частина починається з розповіді про вигнання Сіда з Кастилії за наказом короля Альфонса VI, що повірив наклепам ворогів Сіда. Сід залишає рідний Бургас, залишаючи дружину Хімену і двох дочок на піклування абата монастиря Сан Педро де Карден. Головна подія другій частині — примирення Сіда з королем і шлюб дочок Сіда з інфантами Карріону, здійснений за наполяганням Альфонсо. «Пісня про весілля дочок Сіда» демонструє торжество Сіда над ворогами-заздрісниками та його повне відновлення у своїх правах. В «Пісні про образу в лісі Корпес» оповідається про майже повністю вигадані події: як інфанти Карріонські відвезли своїх дружин з Валенсії, нібито в Карріон, а по дорозі залишили їх роздягненими і побитими між деревами в лісі Корпес. Сіду доводиться знову захищати свою честь: спочатку — на кортесах, скликаних Альфонсо в Толедо, а потім — у бою, в якому воїни Сіда беруть гору над інфантами, оголошеними «зрадниками».

В «Поемі про Сіда» тема любові і сімейна тематика займає важливе місце. Сцена прощання Сіда з дружиною Хіменою і дочками не менше зворушлива. Любов Сіда до дочок не заважає підкоритися своєму васальному обов’язку і коли король Альфонс пропонує йому видати дочок за ліонських інфантів, він не противиться. На відміну від французького епосу війна в «Поемі про мого Сіда» зображується просто, без гіперболізму. У зображенні характерів також проявляється реалізм поеми. Сід постає шляхетним, прямим, він — справжній лицар, його відданість королю Альфонсу, неодноразово підкреслюється, король для нього символ єдності батьківщини.

«Мій Сід» — не просто прізвисько, а й ставлення, епітет. Так звуть Сіда маври, так кличе його король Альфонс, так називає себе і він сам. У XIV столітті про героя Реконкісти склалася ще одна поема — «Родріго» (варіанти назви — «Юнацькі подвиги Сіда»), сюжет якої згодом був використаний П'єром Корнелем у трагедії «Сід».