Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Життєвий і творчий шлях Шекспіра; періодизація творчості, «шекспірівське питання»

Найвищим досягненням англійської й усієї європейської літератури доби Відродження була творчість Вільяма Шекспіра (1564 — 1616). Спадщина геніального митця набула світового значення, зберегла свою актуальність до нашого часу. Народився в Стретфорді-на-Ейвоні в родині ремісника і торговця, був помічником вчителя. У 18 р. — одружився, можливо був мандрівним актором. З 1590 р. Шекспір працював у різних театрах Лондона. 1594 р. — вступив у найкращу лондонську трупу Джеймса Бербеджа. 1599 р. — Бербедж побудував театр «Глобус», на сцені якого і ставилися п’єси Шекспіра. 1612 р. — припинив діяльність у театрі, залишився у рідному місті. Літературна спадщина Шекспіра складається з 37 п’єс, поем «Венера та Адоніс» і «Зганьблена Лукреція» та 154 сонетів. П’єси написані білим віршем, але використовується і проза. Творчий шлях Шекспіра прийнято поділяти на три періоди:

● перший період — 1590-1600 — оптимістичний, у творах цього періоду переважає радісне сприйняття життя. Шекспір не уникає змалювання темних, негативних рис дійсності, життєрадісних, соціальних суперечностей, але він впевнений, що зло можна подолати, вірить у торжество розумного і доброго. У цей період написані драми-хроніки — «Генріх VI» (1590-91), «Річард III» (1593), «Річард II» (1595), «Король Джон» (1596), «Генріх IV» (1596,98), ранні трагедії — «Тіт Андронік» (1594), «Ромео і Джульєтта» (1595), «Юлій Цезар» (1599), поеми — «Венера і Адоніс» (1592), «Лукреція» (1593), комедії — «Комедія помилок» (1592), «Приборкання норовливої» (1593), «Сон літньої ночі» (1595), «Марні зусилля кохання» (1594), «Два веронці» (1594), «Венеціанський купець» (1596), «Віндзорські жартівниці» (1597), «Багато галасу з нічого» (1598), «Як вам це подобається» (1599), «Дванадцята ніч» (1599-1600), і сонети (1592-1598).

● другий період — 1601-1608 — трагічний, коли драматург заглибився в аналіз суперечностей людського життя і створив усі свої великі трагедії — «Гамлет» (1601), «Отелло» (1604), «Король Лір» (1605), «Макбет» (1606), «Антоній і Клеопатра» (1607), «Коріолан» (1607), «Тімон Афінський» (1608). Три комедії, написані у цей час, також позначені трагічним

світосприйняттям, понурі комедії — «Троїл і Крессіда» (1602), «Кінець діло вінчає» (1603), «Міра за міру» (1604).

● третій період — 1609-1613 — романтичний, до нього належать досить своєрідні за жанровими особливостями чотири п’єси — «Перікл» (1609), «Цимбелін» (1610), «Зимова казка» (1611), «Буря» (1612), котрі називають то трагікомедіями, то романтичними драмами, а також остання історична хроніка «Генріх VIII» (1613).

«Шекспірівські питання» (антишекспірівські теорії) — питання, яке виникло внаслідок недостатності фактів з біографії В. Шекспіра. Це наштовхнуло деяких дослідників на думку, що Шекспіра як реальної особи взагалі не існувало, а всі його п’єси були створені різними авторами. Серед них називали імена філософа Ф. Бекона, лорда Ретленда, лорда Дарбі, лорда Оксфорда і навіть мореплавця В. Ролея. Дослідники посилались на те, що син простого торговця і чинбаря не міг так добре знати деталі придворного життя і світського етикету, які він відтворював у п’єсах; звідки такі ґрунтовні знання з стародавньої історії і античної літератури; як не покидаючи ніколи Англії, він так добре розумівся на морській справі, оснащенні кораблів, про що свідчать його п’єси. Водночас дослідники звернули увагу, що поряд з вражаючими знаннями в його п’єсах є численні помилки і нісенітниці. Це свідчить про те, що Шекспір — один з найзагадковіших письменників світу. Незважаючи на ці антишекспірівські теорії, глибокий аналіз творчості показує, що твори, які друкуються під іменем В. Шекспіра, належать одному авторові.