Рим

Боги і герої стародавнього Риму

Генії і юнони

У кожного римлянина був свій геній — божество, яке супроводжувало його протягом усього життя — від колиски до могили, спонукаючи людину до тих учинків, які вона здійснювала протягом життя. Тому в день свого народження кожен римлянин приносив своєму генію жертви — квіти, плоди, фіміам й узливання. Усі значні події в житті відзначалися жертвоприношенням генію. Римляни влаштовували бенкети з друзями, бажаючи принести генію радість. Після смерті людини його геній залишався на землі, перебуваючи біля могили. Таку ж роль у житті римських жінок грали їхні юнони — генії жіночого роду. Були генії, під заступництвом яких знаходилися держава, місто і навіть окремі місцевості. Зазвичай генієм місцевості вважалася гарна змія, якій у жертву приносилися дозрілі прекрасні плоди. Крім генія, дитину змалечку оточували турботливі боги і богині. Одні допомагали немовляті вперше закричати, інші охороняли колиску, вчили пити, їсти, рухатися, розмовляти, виходити з будинку і повертатися назад. У такий же спосіб розглядалося і життя природи — саме тому і налічувалося в римлян безліч богів і богинь, які піклувалися, здавалося б, про одне й те саме — щоб зерно було кинуте в землю, щоб злаки піднялися, заколосилися і були зібрані, щоб розпускалися квіти, зав’язувалися плоди садових дерев, плодоносили виноградники. Увесь світ для римлянина був наповнений божествами, з якими він постійно зустрічався і яким повинен був догоджати, щоб його життя проходило щасливо. Для цього потрібно було точно знати, до якого божества і як звернутися, щоб очікувана милість не обернулася покаранням. Запам’ятати всі ці настанови, суворий ритуал жертвоприношення і проголошення молитов було практично неможливо, а тому і доводилося звертатися до жерців, які твердо знали правила спілкування з божеством. Жерці й жриці різних богів — понтифіки, фламіни, феціали, луперки, салії, весталки, арвальські брати, авгури, гаруспики відігравали величезну роль у суспільному і приватному житті римлян. Вони точно знали формули молитов, усе, що варто робити й обіцяти богу, щоб одержати від нього бажане. Головним у стосунках із божеством було ретельне виконання встановлених обрядів, вірність, благочестя і дотримання накладених богами заборон. Ретельно дотримуючись всіх умов, запропонованих божеством, віруючий римлянин очікував такого ж скрупульозного виконання від бога того, що він просив. Усе це нагадувало ділову угоду між людиною, що молиться, і богом. При цьому людина повинна була точно вказати, що саме вона приносить у жертву, щоб боги не зрозуміли неправильно. Так, наприклад, роблячи узливання, слід було сказати: «Прийми це вино, що я тобі приношу», — щоб божество не подумало, що йому обіцяне усе вино, що знаходиться в льосі молільника. Виголошуючи молитву, римлянин накривав голову плащем, щоб краще зосередитися і дотриматися усіх формальностей. І навіть, звертаючись до Юпітера, найголовнішого божества римлян, усім добре відомого, найбільш завбачливі прохачі з обережності уживали наступну формулу: «Могутній Юпітере, чи, може, назвати тебе іншим іменем, тим, яке тобі більш до вподоби…» Таким чином, уся римська релігія дотримувалась суворо випрацюваних обрядів і священних формул, знати які могли лише люди, що спеціально цим займалися, тобто жерці. Вони перебирали на себе тлумачення магічних заклинань і обрядів, що прийшли з глибокої давнини і збереглися в релігії римлян.