Рим

Герої і легенди

Еней

Викладено за поемою римського поета Публія Марона Вергілія (I ст. до н.е.) «Енеїда» і працею Тіта Лівія (59 р. до н.е. — 17 р. н.е.) «Римська історія від заснування міста».

Могутня і прекрасна дружина громовержця Юпітера, богиня Юнона, здавна ненавиділа троянців за непоправну образу, завдану їй царевичем Парісом: він присудив золоте яблуко не їй, володарці богів, а богині Венері. Крім цієї образи, знала Юнона про віщування, яке обіцяло її улюбленому Карфагену, багатому і славному своєю доблестю місту, що перебувало під її заступництвом, загибель від нащадків троянців, що вислизнули зі зруйнованої греками Трої. До того ж і троянець Еней, який очолив порятованих троянців, був сином Венери, що посоромила Юнону в суперечці богинь за звання найпрекраснішої.

Через гнів Юнони Еней був приречений на тяжкі випробування, перш ніж збудеться те, що йому призначили боги: царювати на чужині, на італійській землі, звідки він розпочне свій рід, де спорудить місто, якому підкоряться всі землі й народи.

Після небезпечних пригод кораблі багатостраждального Енея досягли гирла ріки Тибр, дісталися землі, яка називалася Лаціум. Місцевий цар Латин спочатку ворожо поставився до прибульців, але потім виявив гостинність і згодом уклав дружній союз між латинами і троянцями, побажавши скріпити його шлюбом Енея зі своєю дочкою Лавінією. Вождь племені рутулів Турн, з яким була заручена Лавінія, підняв свій народ проти чужинців. У двобої з могутнім Енеєм Турн загинув.

Усунувши свого страшного суперника, Еней одружився з Лавінією і заснував нове місто Лаціуму — Лавіній. Після смерті царя Латина Еней, очоливши царство, змушений був відбивати напади могутніх етрусків, що не бажали терпіти прибульців, які здобули славу доблесних і відважних воїнів. Уклавши союз із племенем рутулів, етруски вирішили покінчити з зухвалими чужоземцями і їхнім вождем. Але троянці й латини, окрилені своїм мужнім царем, здобули перемогу у вирішальній битві з ворогами. Битва ця була останньою для Енея й останнім його подвигом. Воїни Енея вважали його загиблим, але багато хто розповідав, як він з’явився своїм сподвижникам прекрасний, сповнений сил, у сяючих обладунках і сказав, що боги взяли його до себе, як рівного їм. Що б там не було, народ почав вшановувати його під ім’ям Юпітера. Син Енея Асканій ще не досяг того віку, в якому можна було юнакові довірити всю повноту влади, і від його імені правила цариця Лавінія, розумна і далекоглядна жінка. Їй вдалося зберегти державу в єдності і процвітанні. Змужнівши, Асканій залишив царицю керувати Лавінієм, а сам зі своїми друзями і сподвижниками переселився до підніжжя Альбанської гори, заснувавши місто, назване Альба-Лонгою, оскільки воно простяглося уздовж гірського хребта. Незважаючи на свою юність, Асканій зумів домогтися визнання з боку могутніх сусідніх племен, і кордон між латинами й етрусками був позначений річищем Тибру. Асканію успадковував його син Сільвій, названий так тому, що він народився в лісі. Царство Сільвія переходило від одного нащадка Енея до іншого. Серед них були царі Тиберін (він потонув у Тибрі і став богом цієї ріки) і Авентин (його ім’ям був названий один з пагорбів, на яких згодом розташувалося велике місто Рим). І, нарешті, владу одержав цар Нумітор, за правління якого відбулися всі події, пов’язані з історією заснування міста Риму.