Рим

Герої і легенди

Ромул і Рем. Заснування Риму

Викладено за «Римською історією від заснування міста» римського історика Тіта Лівія (59 р. до н.е. — 17 р. н.е.) і «Порівняльними життєписами» грецького письменника Плутарха (І ст. н.е.).

У славному місті Альба-Лонзі царював нащадок великого троянського героя Енея — Нумітор, що був справедливим і милостивим правителем. Але брат його Амулій, який заздрив Нумітору і сам прагнув царської влади, підкупив оточення царя і, скориставшись довірливістю Нумітора, скинув його з престолу. Однак убити брата Амулій не наважився. Для того, щоб закріпити за собою царську владу, він вирішив убити сина Нумітора, а прекрасну Рею Сільвію, дочку царя, зробив жрицею богині Вести. Жриці цієї богині повинні були давати обітницю цноти і зберігати невгасимий священний вогонь, що горів день і ніч у святилищі. Весталка, яка порушувала обітницю чистоти й опоганювала в такий спосіб святість вогнища Вести, засуджувалася до страти — її закопували живою у землю. Зачарований красою Реї Сільвії, бог Марс покохав її, і в дочки скинутого царя народилися хлопчики-близнюки. Вже при народженні вони вразили царя Амулія своїм незвичайним видом: вони випромінювали якусь дивну силу.

Розлютований і наляканий появою близнюків, яких він сприйняв як претендентів на престол, Амулій наказав кинути немовлят у води Тибру, а матір їхню за порушення обітниці закопати в землю. Однак бог Марс не допустив загибелі своїх дітей і їхньої улюбленої матері. Коли, за наказом Амулія, царський раб приніс кошик із немовлятами, що плакали, на берег Тибру, він побачив, що вода стоїть високо і бурхливі хвилі загрожують кожному, хто насмілиться наблизитися до ріки. Зляканий раб, не зважившись спуститися близько до води, кинув кошик на березі й утік. Розбурхані хвилі залили кошик з немовлятами і віднесли б його за течією, якби його не затримали гілки смоківниці, що росла біля самої води. І отут, наче зачарована, вода в річці стала спадати, буря припинилася, а близнюки, випавши з кошика, що похилився, підняли голосний крик. У цей час до ріки підійшла вовчиця, в якої нещодавно народилися вовченята, щоб угамувати спрагу. Вона зігріла близнюків, які жадібно припали до її сосків, повних молока. Вовчиця принесла їх у своє лігвище, де незабаром їх знайшов царський свинопас на ім’я Фаустул. Побачивши двох прекрасних немовлят у вовчому лігвищі, Фаустул забрав їх до своєї хатини і разом зі своєю дружиною виховав хлопчиків, яких назвали Ромулом і Ремом. Близнюки і тоді, коли вони були дітьми, і тоді, коли стали юнаками, вирізнялися своєю красою, силою і гордовитою поставою серед інших дітей пастухів. Молоко вовчиці, яка їх вигодувала, зробило юних Ромула і Рема сміливими і зухвалими перед будь-якою небезпекою, серця їхні були мужніми, руки і ноги міцними і м’язистими. Правда, обидва вони були запальні і вперті, але Ромул усе-таки виявився більш розважливим ніж брат. І на зборах общини, коли мова йшла про полювання чи випас худоби, Ромул не тільки виступав з мудрими порадами, але і давав зрозуміти оточуючим, що він радше народжений наказувати, ніж підкорюватися іншим. Обидва брати користувалися загальною любов’ю, вони відрізнялися силою і спритністю, були прекрасними мисливцями, захисниками від розбійників, що спустошували їхній рідний край. І Ромул, і Рем заступалися за несправедливо скривджених, і навколо них охоче збиралися люди, серед яких можна було зустріти не тільки пастухів, але і волоцюг, і навіть рабів-утікачів. Таким чином, у кожного з братів назбиралося по цілому загону. Сталося так, що Рема в одній із сутичок схопили пастухи Нумітора. Коли його привели до скинутого царя, той був уражений красою і шляхетним виглядом Рема. На питання, хто він і відкіля родом, Рем відповів відверто. Він розповів, що раніше вони з братом вважали себе синами пастуха, який виховав їх. Потім вони довідалися, що їх вигодувала своїм молоком вовчиця, що дятли носили їм їжу і бурхлива ріка помилувала безпомічних немовлят. Тоді брати зрозуміли, що їхня поява на світ пов’язана з глибокою таємницею, яку вони розгадати не можуть. Слухаючи роз-

повіді юнака, у Нумітора закралася підозра, що за віком, таємницею народження, чудесним порятунком близнюки цілком можуть бути його онуками, яких усі вважали загиблими і яких він оплакував. Поки Рем розповідав свою історію Нумітору, який проймався до оповідача усе більшою ласкою і довірою, пастух Фаустул, почувши, що Рема захопили слуги царя, і остерігаючись підступництва Амулія, кинувся по допомогу до Ромула. Фаустул розповів Ромулу все, що знав про таємницю народження братів. Ромул, зібравши свій загін, рушив до міста, щоб звільнити брата. Дорогою до Альба-Лонги з околиць міста до нього почало приєднуватись місцеве населення, яке ненавиділо жадібного, підступного і жорстокого до своїх підданих царя Амулія. Жителі Альба-Лонги, очолювані Ромулом, звільнили Рема і скинули з престолу Амулія. Його було убито, а Нумітору повернули царський трон. Але ні Ромул, ні Рем не виявили бажання залишитися в Альба-Лонзі навіть за доброзичливого правління свого діда. Для них нестерпною була думка про залежність від будь-кого. Вони хотіли заснувати нове місто і панувати над тими, кого привели з собою — пастухами, волоцюгами і рабами, які вбачали в братах-близнюках своїх проводирів. Та й жителі Альба-Лонги не захотіли б прийняти до себе як рівноправних громадян весь той строкатий набрід, що привів Ромул.

Брати вирішили побудувати нове місто на тому самому місці, куди їх викинули води Тибру (це і був древній Палатинський пагорб — колиска великого міста Риму). Однак сама думка про будівлю міста відразу ж викликала розбрат між дружними колись братами. Вони почали сперечатися через те, відкіля починати розбудову, чиїм іменем буде називатися закладене місто і хто з них стане в ньому царювати. Після довгих суперечок брати вирішили зачекати вказівки богів і поворожити за польотом птахів. Чекаючи божественного знаку, вони сіли далеко один від одного. Рем радісно скрикнув — він першим побачив шістьох шулік, що повільно кружляли в ясному небі. За мить повз Ромула з гамором, супроводжуваним гуркотом грому, пролетіло дванадцять шулік. Брати знову почали сперечатися. Рем, якому першому явилися вісники волі богів, вважав, що царем повинен бути він. Ромул же, оскільки шулік повз нього пролетіло вдвічі більше, наполягав на тому, що рішення богів було винесено на його користь. Обидва брати були вперті, і жоден не хотів поступитися. Коли Ромул, наполягаючи на своєму, взявся копати рів, який мав окреслити контури майбутнього міста, Рем, роздратований запалом брата, почав знущатися з нього, глузувати і, легко перескакуючи через рів і насипаний вал, приказував, що ніколи не бачив таких могутніх укріплень. Розлючений Ромул, не тямлячи себе від гніву, закричав: «Так буде з кожним, хто насмілиться переступити стіни мого міста!» і наніс Ремові страшний удар, від якого той упав мертвим.

Поховавши Рема, Ромул, відповідно до настанови богів, ретельно виконав обряд заснування міста. Передусім сам Ромул і його супутники пройшли очищення священним вогнем — кожний з них перестрибнув через палаюче багаття, щоб з чистими помислами приступити до забудови міста. Потім Ромул вирив невелику круглу яму, куди кинув грудку землі, принесену ним з Альба-Лонги, де жили його предки. Так само вчинили і всі інші. Це було зроблено для того, щоб для кожного поселенця земля, на якій він збирався жити, стала рідною. Давні вірили, що разом із жменею рідної землі вони переносять і душі предків, що охороняють їх (своїх манів). Саме на цьому місці Ромулом був улаштований вівтар і запалений жертовний вогонь. Так виникло священне вогнище нового міста, його центр, навколо якого мають бути зведені житлові будинки. Потім Ромул провів священну борозну, що окреслила межі міста. Білий бик і біла корова, запряжені в плуга з мідним сошником, яких спрямовував Ромул в

одязі жерця з покритою головою, повільно вели глибоку борозну. Слідом за Ромулом рухалися його супутники, пильно стежачи за тим, щоб грудки поритої лемішем землі були відкинуті усередину проведеної лінії. Переступити цю борозну не мав права ні місцевий житель, ні чужоземець. Такий учинок вважався б великим безчестям, і, можливо, Рем поплатився так жорстоко саме тому, що зробив його. У тих місцях, де мав знаходитися вхід і вихід з міста, борозна переривалася — так позначалося місцезнаходження міських воріт. Для цього Ромул піднімав плуга і залишав незораний простір. Стіни, споруджені на цій освяченій борозні, також вважалися священними. Ромул, який здійснив обряд заснування міста за усіма вимогами релігійних уявлень того часу, зробився його першим царем. І дав йому своє ім’я. Місто почали називати Римом (від лат. — Roma — місто Ромула).