Рим

Сім царів древнього риму

Анк Марцій

Викладено за «Римською історією» Тіта Лівія.

Відповідно до встановленого звичаю, народ обрав на царство онука царя Нуми Помпілія, Анка Марція. За своїм характером Анк Марцій був миролюбний, як і його дід, але він розумів, що у разі нападу сусідів буде змушений дати їм належну відсіч. В іншому випадку, вороги Риму, випробовуючи міру його терпіння і переконавшись у своїй безкарності, почнуть нехтувати тим, що їх недавно стримувало. Страшна смерть Тулла Гостілія довела, що не слід порушувати правила богослужінь і жертвоприношень. Тому Анк Марцій розпорядився, щоб понтифік виписав на спеціальній дошці статути Нуми Помпілія для відправи священнодійств і виставив її на людному місці. Турбота нового римського царя про богослужіння і жертвоприношення породила в серцях латинян (з якими Туллом Гостілієм був укладений мир) упевненість, що можна безкарно розоряти римські поля і забирати худобу, оскільки цар збирається проводити своє життя серед храмів і жертовників. Однак Анк Марцій вирушив з військом на землі латинян, і після численних кровопролитних боїв йому вдалося захопити їхні міста, зруйнувати їх, як колись була зруйнована Альба-Лонга, і переселити всіх жителів до Риму. Анк Марцій повернувся з величезною здобиччю, захопленою у ворога. За наказом царя був побудований перший міст на палях через ріку Тибр, щоб з’єднати наново укріплений Яникульський пагорб із містом. Для залякування злочинців, яких багато розвелося в такому перенаселеному місті, як Рим, була споруджена в’язниця, висічена в Капітолійському пагорбі зі склепіннями в два поверхи. В її нижній частині здійснювалася смертна кара. Після вдалих воєн кордони Римської держави досягли моря. Анк Марцій заснував в усті Тибру місто Остію — морський порт Риму. Остерігаючись гніву богів, особливо дратівливого і швидкого на розправу Юпітера, Анк Марцій, на відзнаку за видатні військові перемоги римлян, звелів розширити і прикрасити храм Юпітера Феретрія. Наслідуючи своєю діяльністю славного діда, Анк Марцій, подібно Нумі Помпілію, який влаштовував мирні церемонії й обряди, запровадив спеціальну військову церемонію — порядок оголошення війни, цілий ритуал, якого почали неухильно дотримуватися з цього часу римляни. За цим ритуалом, спеціальний посол, обв’язавши голову вовняною стрічкою, повинен був наблизитися до кордону народу, якому пред’являлися претензії римлян, і вимовити наступну формулу: «Почуй, Юпітере, почуй, народе (тут називалося ім’я племені), почуй, священне право! Я, вісник, що з’явився від імені всього римського народу. Згідно з божественними і людськими законами, я є послом, і будуть вислухані мої слова з довірою». Після цього викладалися вимоги. Завершувалося все наступною фразою: «Якщо я супроти законів божественних і людських вимагаю все перелічене, то не дай мені, Юпітере, побачити батьківщину!» Ці слова посол повторює першому зустрічному дорогою до міста, вступаючи в місто і прибувши на форум. Якщо ж протягом тридцяти трьох днів посол не одержує необхідного, то він оголошує війну, вимовляючи наступні слова: «Почуй, Юпітере, і ти, Янус Квірин, і всі боги-небожителі, і ви, що живуть на землі, і боги підземного царства, почуйте! Вас я закликаю у свідки, що цей народ не виконує зобов’язань, а про те, як домогтися того, що належить нам по праву, порадимося вдома зі старійшинами». Потім цей вісник повинен був повернутися до Риму для наради. Тоді цар, зібравши сенат, опитував усіх сенаторів, починаючи з найшановнішого, і якщо вони відповідали, що усі вимоги варто задовольнити «війною чесною і законною», то приймалося рішення про оголошення війни. Після цього феціал ніс до кордону ворожого племені спис, заплямований кров’ю, і в присутності трьох озброєних воїнів кидав його на ворожу землю зі словами: «Я і римський народ повідомляю і розпочинаю війну проти народу і громадян (називалося плем’я), тому що вони зогрішили проти римського народу Квірітів, тому що римський народ і сенат римського народу Квірітів повелів бути війні». Уведення цього урочистого ритуалу здобуло серед римського народу ще більше поваги до Анка Марція, оскільки удавана законність знімала з римлян тавро народу, схильного до насильства, буйства і беззаконня, яке тяжіло над ними від дня заснування міста.

Анк Марцій помер, після 24 років царювання, залишивши по собі славу володаря, який вмів розумно правити як у мирні, так і у воєнні часи.