Греція

Теокріт

Фалісії

(Уривок 131-157)

...З Евкрітом я тоді стежкою в бік Фрасідама Путь скерував і з ясним ще Амінтіхом… Там на високих Матах пухких, з комишу, виноградовим листом укритих, Зірваним тільки недавно, — веселі — ми всі полягали.

Густо ряснії кивали нам чолами — з верхніх просторів — Осокори та в’язина, а близько священна волога З захисту Німф, — із печери, — дзюркочучи, струменем бігла. Чорні від сонця цикади у затінку, поміж галуззям, З дзиготом дбали про працю, десь кумкала жабка зелена, Здалека чути: в ожині, в гущавині… Дзвінко співали Жайворон в небі й коноплик, журилася горлиця ніжна. Бджоли навколо джерел метушилися жовто-червоні, Пахло жнивами усюди й невбогими, осінню пахло. Яблук та груш і до наших до ніг саме й просто під боки З дерева сила котилась силенная… Низько додолу Віття саме ізвисало, обтяжене сливами дуже.

З винних барилець смолу вже позбивано чотирирічну… Німфи Кастальськії, ви, що Парнас-гора — ваша оселя! Ніби такий у печері гранітовій, у Фола кентавра Келех гостинний поставив Гераклові дід колись Хейрон, Нектар, такий мов був той, що колись пастуха того з річки Анапи, Дужого, здатного у судна скелями бить, — Поліфема, — У танці примусив пуститись, ще й стукати дрібно ногами, — Як от напій цей, що ним частували ви там, де про жертви Дбали Деметрі, вмолоту заступниці… Знов устромив би У ворох пашниці велике я віяло… Хай би всміхнулась — У жмені обидві повно і маку, і колосу взявши.