Греція

Теокріт

Сіракузянки, або свято Адоніса

(В. 1-99)

Горго. Вдома чи ні Праксіноя?

Праксіноя. Горго? Та вже ж час який! Вдома…

Дивно — прийшла ти сьогодні… Візьми лиш стілець там, Евноє, Та підклади і подушку…

Горго. От добренько…

Праксіноя. Ну, так сідай же.

Горго. Дихати сили нема. Оце ледве я, ледве продерлась

З натовпу, — з виру людей, четверень отих: ліку нема їм. Чоботи всюди і скрізь, військових всюди видно хламіди. Невимірна ж іще путь: далеченько ти маєш домівку…

Праксіноя. Все ж оце дурень отой: на краю майже цілого світу

Лігво, не дім уподобав: сусідками нам щоб не жити…

Вигадав ворог мені це навпоперек, завжди такий він.

Горго. Ой, про свого чоловіка, про Дінона так не кажи ти…

Зір піднеси. Он хлоп’я… як очицями, мила, пильнує.

Зопіріоне, не бійсь, милий хлопчику: річ не про тата.

Праксіноя. Все розуміє дитя, присягнуся я…

Горго. Тато — хороший…

Праксіноя. Тато недавно оцей — все говоримо завжди: «недавно» — Славно зробив: на базар за селітрою й фарбами вибравсь.

Солі лише приволік чолов’яга цей — ліктів з тринадцять.

Горго. Так само і мій Діоклід — переводить немало він грошей.

Сім — за дрантя шкіряне, за собачину драхм дав — за п’ять лиш Смушків ЯГНЯЧИХ ГИДКИХ… З усім клопотом… що мені клопіт…

Ну, доставай бо плаща та у сукню, що застіжок рясно, вберися, Підем в розкішний палац Птолемеїв у царську оселю.

Бачить Адоніса мусим: чувати бо, — дуже хороше

Щось там цариця готує…

Праксіноя. Багате усе у багатих…

Горго. Все, що побачиш, — ото розказала б ти всім, хто не бачив.

Час би й іти…

Праксіноя. А неробам усім повсякденно є свято.

Пряжу, Евноє, візьми. Та й кинь її, ледарко, десь серед хати. Бо ж уподобали спать на м’якенькому всі кошенята.

Порайсь! Жвавіше води! Бо насамперед воду приносять. Мило неси!.. Ну, давай!.. Ой, не лий бо так, щедра занадто. Мий же, нікчемо, як слід! Облила мені навіть хітона.

Годі!.. Вже як тим богам забажалося, так от і вмилась.

Де ж ще той, що від скрині великої?.. Швидше шукай-но!

Горго. Дуже тобі, Праксіноє, ця сукня з складками хвиляста, Дуже вона тобі йде до лиця… А скажи мені: коштує скільки?

Праксіноя. Згадувать годі, Горго. Срібла щирого більш як дві міни. Навіть… А в працю усю — чи повіриш? — уклала я душу…

Горго. Ну й… до вподоби ж тобі?

Праксіноя. Та що правда, то правда — хороша.

Плащ принеси й приладнай мені брилика, — так, як годиться… Ні, ти не підеш, дитино… Бо вовк там… кінь там укусить…

Плач скільки хочеш… іще щоб калікою видіти потім.

Ну, так ходімо!.. Забав лишень, Фрігіє, хлопчика зараз. Пса ти до хати поклич і замкни гаразд двері знадвору.

Ой, яка сила людей. І невже оцю всю перейти нам Треба біду?.. Мурашня!.. І немає їй ліку і краю!.. Дуже зробив, Птолемею, багато ти доброго людям З часу, як батько живе твій з безсмертними… Жоден злочинець, Мов єгиптянин підкравшись, дорожньому лиха не чинить, Як от колись, мовби з хитрощів зроблені, тішились люди Жартами лиха й ганьби, як один, усі — блазні, злодії…

Люба Горго, та куди ж тут податися? скрізь військовії Вершники царські… Ой, хлопче, щоб часом ти нас не скалічив… Сп’явся дибки твій гнідий… Ніби звір… Як хортиця, Евноє. Смілива ти. Утікай. Ой, понівечить кінь чоловіка…

Вийшло на добре цілком, що лишила я вдома дитину.

Горго. Ну, Праксіноє, сміліш: поза кіньми вже ми далеченько.

Там уже всі, де їм слід…

Праксіноя. Ой, до пам’яті тільки дійшла я.

Коней страшенно та змій холоднющих тих дуже боюся

Змалку ще… Слід, проте, йти: насувається натовп великий.

Горго (до старої).

Нене, з палацу?

Стара. Еге ж, мої дітоньки…

Горго. Ну, а туди ж як… Вскочить?

Стара. До Трої вступило, змагаючись, військо аргівське,

Ой, наймиліше з дітей, лиш змагаючись дійдеш всього ти.

Горго. Ніби оракул стара, пророкуючи, геть подалася.

Праксіноя. Все в світі знають жінки; як і з Герою Зевс женихався.

Горго. Ой, Праксіноє, дивись, під дверима там сила ж ще люду.

Праксіноя. Сила… За руку візьмись мою, любая… Руку, Евноє, Ти Евтіхіді подай, та держи її, щоб не згубилась.

Разом ввійдемо усі… Та держися бо міцно, Евноє.

Ой, мені лихо, нещасній. Всю надвоє, геть всю роздерли

Сукню, Горго! (До громадянина).

Ради Зевса, мій дядечку, якщо бажаєш

Щастя, — мою пожалій ти одежину — цілу ще — верхню…

Громадянин 1-й. Це ж не від мене… проте… я жалітиму…

Праксіноя. Тиск невимовний.

Свині немов.

Громадянин 1-й. Ну, жінки, от і ми тепер в гарному стані.

Праксіноя. За рік діждати тобі… й цілий вік жити в гарному стані, Добрий заступнику наш, милосердная й щира людино.

Ой, відштовхнули Евною… Нещасная, дужче пручайся…

Всі вже. «Всі вдома» — так каже, дружину хто вводить до хати.

Горго. Глянь-но, по-перше, на барви, як ними вся грає тканина!

Мило як, тонко і ніжно. Богів ніби, — скажеш, — робота.

Праксіноя. Владна Афіно, які ж бо умілі тут… порались ткалі?

О, як чудово митці якісь постаті ці змалювали.

Ніби живі вони всі і хитаються, мовби живії…

Дишуть, — не виткані… дишуть. О, мудрая річ то людина.

Сам же щонайдивніший на срібному, бач як, простягся

Ліжкові. Пух од висків кучерявиться перший… О тричі Любий Адонісе, любий на березі й вод Ахеронту.

Громадянин 2-й. Годі бо вам без пуття, лиховісниці, весь час брехати, Ой, цокотухи, невтримним ви галасом всіх поглушили.

Горго. Що це ти… звідки такий? Говорухи ми. Так. А тобі що?

Ось ти сплати та й наказуй. Наказуєш сіракузянкам, Відав би ти, що це так. Споконвіку ми з міста Корінфа, Як отой Беллерофонт… Наша мова, знай, — пелопоннеська.

Личить дорійкам, гадаю, дорійської мови вживати.

Праксіноя. Так. А властителя дужчого, крім отого, що царює, Ще нам не треба… Про тебе ж байдуже… Шкода й розмовляти.

Горго. Цить, Праксіноє, ось буде Адоніса славу співати Жінки Аргоської доня, найвміліша співів співачка. Та, що усіх подолала торік була співом журливим.

Щось проспіває хороше; все знаю… готується — бачиш?

Далі йде гімн Адонісові, який виконує співачка.

(Пер. Ф.Самоненка)