Рим

Боги і герої стародавнього Риму

Юпітер

Могутній володар неба, уособлення сонячного світла, грози, бурі, у гніві кидав блискавки, уражаючи ними непокірливих його божественній волі — таким був верховний володар богів Юпітер. Його обитель знаходилась на вершинах гір, відтіля він обіймав поглядом увесь світ, від нього залежала доля окремих людей і народів.

Свою волю Юпітер виявляв гуркотом грому й блискавкою, польотом птахів (особливо появою орла, йому присвяченого); іноді він посилав віщі сни, у яких відкривав майбутнє. Жерці, понтифіки грізного бога проводили особливо урочисті церемонії в тих місцях, куди влучала блискавка. Цю ділянку огороджували, щоб ніхто не міг по ній пройти і в такий спосіб опоганити священне місце. Земля дбайливо збиралася і закопувалася разом зі шматком кременя — символом блискавки. Жрець споруджував на цьому місці жертовник і приносив у жертву дворічну вівцю. Юпітерові — могутньому захиснику, дарителю перемоги і багатої військової здобичі, на Капітолійському пагорбі в Римі було споруджено грандіозний храм, до якого полководці, повертаючись з походів, приносили обладунки переможених вождів і найкоштовніші скарби, відібрані у ворога. Юпітер був також заступником людей, що оберігав їхні стосунки. Він жорстоко карав за порушення клятви і нехтування звичаями гостинності. На честь цього найголовнішого бога всього древнього Лаціуму кілька разів на рік проводилися загальні свята — на початку сівби і по закінченню жнив, під час збору винограду. У Римі влаштовувалися щорічні Капітолійські й Великі ігри з кінними перегонами і змаганнями атлетів. Величному і далекоглядному Юпітерові, що керує долями світу і людей, були присвячені найважливіші дні місяця — іди, 13-15 числа.

Ім’я Юпітера згадувалося при кожній значній справі — державній чи приватній. Його ім’ям клялися, і клятва вважалася непорушною, тому що швидкий на розправу і дратівливий бог жорстоко карав нечестивця.

Оскільки основні риси італійського Юпітера були близькі до образу верховного божества греків Зевса, то з посиленням впливу грецької культури до римської релігії увійшли елементи грецької міфології. І багато сказань, пов’язаних із Зевсом, були перенесені на Юпітера. Його батьком почали називати Сатурна, бога посівів, що першим дав людям їжу і, подібно до грецького Кроноса, правив ними у золоту добу. Тож, і дружину Сатурна, богиню багатих жнив Опс, почали вважати матір’ю Юпітера, а оскільки при зверненні до богині слід було торкатися землі, то її образ, природно, злився з образом богині Реї, дружини Кроноса. Особливо яскравими були свята на честь Сатурна і його дружини — сатурналії, що поминалися по закінченню жнив 17 грудня і тривали сім днів. Під час цих свят люди прагнули оживити пам’ять про золоту добу царювання Сатурна, коли, за словами римського поета Овідія, «вічна стояла весна» і «щедра земля самохіть… гойний приносила дар, поживу легку і корисну», «мирні народи жили в непорушнім і любім дозвіллі». І дійсно, в дні сатурналій люди проводили час у безтурботних веселощах, іграх, танцях, бенкетах. Вони робили своїм близьким подарунки і навіть рабів, звільнивши від робіт, саджали із собою за стіл і пригощали, вважаючи, що віддають цим данину рівності між людьми, що існувала за давніх часів.