Лев Толстой

Кошеня

Були собі брат і сестра — Вася й Катя; і в них була кішка. Навесні кішка зникла. Діти шукали її всюди, та не могли знайти. Якось вони грали побіля комори й почули: над головою щось нявкає тонкими голосами. Вася вліз по драбині під дах комори. А Катя стояла внизу і все питала: «Знайшов? Знайшов?» Але Вася не відповідав їй. Нарешті Вася закричав їй: «Знайшов! наша кішка… і в неї кошенята; такі чудові; йди сюди скоріше». Катя побігла додому, дістала молока і принесла кішці.

Кошенят було п’ять. Коли вони трошки виросли і стали вилазити з-під кутка, де вивелись, діти вибрали собі одне кошеня, сіре з білими лапками, й принесли в дім. Мати роздала всіх інших кошенят, а це залишила дітям. Діти годували його, грали з ним і клали з собою спати.

Одного разу діти пішли грати на дорогу і взяли з собою кошеня.

Вітер ворушив солому по дорозі, а кошеня грало з соломою, і діти раділи з нього. Потім вони знайшли поблизу дороги щавель, пішли збирати його й забули про кошеня. Раптом вони почули, що хтось голосно кричить: «Назад, назад!» — і побачили, що скаче мисливець, а попереду нього два собаки побачили кошеня й хочуть схопити його. А кошеня дурненьке замість того, щоб бігти, присіло до землі, згорбило спину й дивиться на собак. Катя злякалась собак, закричала й побігла геть від них. А Вася щодуху кинувся до кошеняти й одночасно з собаками підбіг до нього. Собаки хотіли схопити кошеня, та Вася впав черевом на кошеня й закрив його від собак.

Мисливець підскочив і відігнав собак; а Вася приніс додому кошеня й більше вже не брав його з собою в поле.