Дональд Біссет

Пелікан Артур

В давнину був собі пелікан, якого звали Артур. Він любив літати понад морем разом з іншими пеліканами і дивитися на рибу. Коли ж хотілося їсти, пелікан пірнав у воду і ловив якусь рибину.

Якось уранці Артур летів понад морем і міркував собі: «Час снідати. Що ж у нас буде на сніданок?» Він поглянув униз, але тільки й побачив там, що табун оселедців. «Ох, знову оселедці!» — подумав він. І враз помітив оселедця, який… курив сигарету.

«От негідник! — подумав Артур. — Хіба ж можна курити?! Від цього люди кашляють і взагалі хворіють. Я певен, що рибам це не дуже корисно».

Та й самі оселедці казали курцеві:

— Ти зовсім зіпсований, Еле (це так звали оселедчика — Ел). Як побачить твій батько, то дасть тобі чосу.

Та Ел курив собі далі. «Ну, нічого, зараз я впіймаю цього малого шибеника», — подумав Артур, шугнув униз і вихопив рибину з води.

Ел тримався спокійно. Звісно, йому не сподобалося, що цей здоровило пелікан так несподівано кинувся на нього й хоче з’їсти, але він подумав: «Куритиму далі, може, пеліканові зашкодить. А може, він навіть проковтне мене, але відразу закричить: „Ой-ой! Як запекло у животі!” — і виплюне». Тож оселедчик задимів своєю сигаретою, і з ніздрів у пелікана заклубочився дим.

— Рятуйте! — заволали інші пелікани. — Артур горить!

Один з них полетів на пожежну станцію і задзвонив у дзвін. Начальник пожежників визирнув у вікно.

— О, Артур горить! — вигукнув він і наказав пожежникам миттю надягнути каски, сісти в пожежну машину і якомога швидше загасити Артура.

Пожежники метнулися до моря, повантажилися з машиною у великий човен, завели мотор і попливли. Потім один з них узяв брандспойта і поліз по високій драбині рятувати Артура.

Побачивши пожежника, Артур дуже здивувався. Та ще дужче здивувався він, коли вода з брандспойта ударила йому прямо в дзьоб, а далі облила його всього.

— Рятуйте! — заволав пелікан.

Та як тільки він розтулив рота, оселедчик вистрибнув і полетів у море. Це йому було й до речі, бо не так уже приємно, коли тебе ковтне пелікан.

Артур розлютився:

— Ти, дурний пожежнику! Я снідаю оселедцями вже десять років! Вони мені остогидли! А коли, на моє щастя, нарешті спіймався один копчений, з’явився ти і все звів нанівець.

Бідолашний Артур заплакав.

— Пробач, Артуре, — почав був пожежник. — Вийшло непорозуміння. Ми гадали, ти гориш.

— Зовсім я не горів, — хлипав Артур. — То оселедець у мене в дзьобі курив сигарету. Ще трохи — і він би став копчений. Як-не-як, а не щодня таке їси. Навряд чи ще колись надибаю оселедця-курця.

— Пробач мені, Артуре, — знов перепросив пожежник. — Якщо ти прийдеш до магазину «Риба» на Гай-стріт, біля басейну, я куплю тобі копченої рибки.

— О, дякую, містере пожежнику! — сказав Артур.

Він утішився і вмить перестав плакати.

Через півгодини Артур прилетів до рибного магазину, а там уже чекав на нього пожежник.

Він зайшов у магазин і купив пеліканові копченої рибки.

— Дякую! — сказав Артур, проковтнув рибу й полетів додому.

— А я снідав копченим оселедцем! — похвалився він іншим пеліканам. Усі йому позаздрили.

Тим часом Елів батько дізнався про все і мав з сином дуже сувору розмову. Довелося малому дати обіцянку більше ніколи не курити.

— Я не хочу бути нав’язливим, — сказав батько, — але ж ти бачиш, як небезпечно курити, а ще коли поряд пелікани.