Джозеф-Редьярд Кіплінг

Відкіля пішли броненосці

А ось інша історія, о найшанованіші, про далекі-далекі часи.

У ті далекі-далекі часи жив їжак на ім’я Гострий Шип, і мешкав він на березі бурхливої річки Амазонки, харчувався різними равликами та хробаками. Їжак мав подругу — черепаху Тверду Броню. Вона теж жила на березі бурхливої річки Амазонки, харчувалася різними рослинами та водоростями. Історія, поки що, виглядає правдивою, о найшанованіші. Чи не так?

У той же самий час і в тій самій місцині жив Плямистий Ягуар і харчувався усім, що міг зловити. Коли він не зміг зловити ні оленя, ні мавпи, то їв жаб та жуків. А одного дня він не зміг зловити нічого й пішов він до своєї матері. Вона розповіла йому, як їсти черепах та їжаків.

Вона говорила багато разів, граціозно махаючи хвостом:

— Запам’ятай, сину, коли знайдеш їжака, то ти повинен скинути його у воду і тоді він розвернеться, а коли знайдеш черепаху, то ти повинен видряпати її з панцира своїми пазурами.

Усе так і було, о найшанованіші!

Одного прекрасного вечора, на березі бурхливої Амазонки, Плямистий Ягуар зустрів Гострого Шипа та Тверду Броню, що сиділи біля стовбура поваленого дерева. Вони не встигли втекти, і тому Гострий Шип згорнувся у клубок, бо був їжаком, а Тверда Броня глибоко втягла голову та лапи у своє броньоване сховище, бо була черепахою.

Усе так і було, о найшанованіші!

— Слухайте мене, бо це дуже важливо, — сказав Плямистий Ягуар. — Моя мама сказала, що, зустрівши їжака, я повинен кинути його у воду, де він розвернеться, а зустрівши черепаху, повинен видряпати її своїми пазурами. Отже, зізнавайтесь, хто з вас їжак, а хто — черепаха? Бо клянусь своїми плямами, я не можу сказати.

— Ти впевнений, що матуся сказала точнісінько так? — запитав їжак. — Ти цілковито впевнений? Певно, вона сказала, щоб розвернути черепаху, ти повинен вилущити її з води своїми пазурами, а щоб видряпати їжака, ти повинен засунути його в панцир.

— Ти упевнений, що матуся сказала точнісінько так? — запитала черепаха. — Ти цілковито упевнений? Певно, вона сказала, щоб намочити їжака, ти повинен видряпати його, а коли зустрінеш черепаху, то ти повинен лущити до тих пір аж до поки вона не розвернеться.

— Не схоже, що вона так говорила, — промовив збентежений Ягуар. — Але будь ласка, повторіть повільніше.

— Коли ти видряпаєш воду, то розвернешся разом з їжаком, — сказав Гострий Шип. — Запам’ятай, це дуже важливо.

— Але, — сказала Черепаха, — коли ти видряпаєш шматок м’яса, то повинен кинути його разом із черепахою в річку. Ти зрозумів?

— Ви змушуєте тремтіти від люті мої плями від носа до кінчика хвоста, — сказав Ягуар. — Окрім того, я не хочу слухати ваших порад, я хочу лише знати, хто з вас їжак, а хто — черепаха?

— Я не скажу тобі, — сказав Їжак. — Але ти можеш видряпати мене з мого панцира, якщо хочеш.

— Ага, — закричав Ягуар, — тепер я знаю, що ти черепаха. Ти думаєш, що я не здогадаюсь.

І Плямистий Ягуар кинувся на їжака, вдарив своєю лапою і, звичайно, лапа стала схожою на подушечку для голок. І, крім того, він шпурнув їжака так далеко в чагарники, що неможливо було знайти. Ягуар почав облизувати поранену лапу, але колючки ще глибше впивалися в лапу.

Отямившись, звір сказав:

— Тепер я знаю, що він не черепаха. Але як мені дізнатися, що за створіння залишилося?

— Я черепаха, — сказала Тверда Броня, трохи витягуючи голову, — твоя матуся права. Вона сказала, що ти повинен видряпати мене з панцира своїми пазурами лапою. Так що починай.

— Але ти не говорила, що вона говорила хвилину тому, — сказав Плямистий Ягуар, вилизуючи свою поранену лапу. — Ти казала, що вона казала щось інше.

— Ти сказав, що я казала, що вона сказала щось інше. Але я не розумію, яка різниця, бо якби вона сказала, як ти казав, що я сказала те, що вона сказала. Отже, якби я сказала те, що вона казала, то вона дійсно сказала щось подібне. З іншого боку, якщо ти думаєш, що вона казала, щоб ти розвернув мене своїми пазурами, замість того, щоб утопити мене разом із панциром, то чим я можу зарадити?

— Але ти говорила, що хотіла б, щоб я видряпав тебе з панцира, — сказав Ягуар.

— Якщо ти гарно подумаєш, то зрозумієш, що нічого подібного я не казала. Я казала, що твоя матуся сказала, що ти повинен видряпати мене з панцира, — відповіла Черепаха.

— І що буде, якщо я таки видряпаю тебе з панцира? — розгублено запитав Ягуар.

— Не знаю, бо ще ніхто не видряпував мене з панцира, але я скажу тобі правду: якщо ти хочеш побачити, як я плаваю, то кинь мене в річку.

— Я тобі не вірю, — сказав Плямистий Ягуар. — Ти все змішала — те, що казала мені мама, з тим, що казала мені ти, і я вже не можу розібратися з тим, хто що сказав. Але одне пам’ятаю твердо — моя матуся говорила, що я мушу кинути одного з вас у річку і, як видається, ти дуже хвилюєшся при цьому. Гадаю, ти не хочеш опинитися у воді. Стрибай у річку і хутчіше!

— Гадаю, що твоїй матусі це не сподобається. Не кажи їй, що я тебе не попереджала.

— Якщо ти ще скажеш ще хоч слово про те, що сказала моя мама…

Не встиг Ягуар закінчити, як черепаха тихо занурилася у води Амазонки й довго-довго пливла під водою, аж доки насмілилась вилізти на берег, де вже чекав на неї Їжак.

— Ми ледве врятувалися, — промовив Гострий Шип. — Ой, як мені не подобається цей Ягуар. Що ти сказала йому?

— Я сказала йому правду, що я — Черепаха, але він не повірив і змусив мене кинутись у річку, щоб пересвідчитись, що я є я. Тепер він піде й усе розповість своїй матусі. Он послухай!

Вони могли почути, як реве Плямистий Ягуар, бігаючи серед дерев на березі бурхливої Амазонки, аж доки не прийшла мати й не заспокоїла його.

— Сину, сину! — говорила Мати, граціозно махаючи хвостом. — Що ж ти зробив, чого не варто було робити?

— Я спробував когось видряпати з панцира і хтось хотіло, щоб його видряпали з панцира. У результаті — вся моя лапа поколота гострими колючками.

— Сину, сину! — говорила Мати, граціозно махаючи хвостом. — По шпичкам у твоїй лапі я впевнена, що ти зустрів їжака. Тобі слід було кинути його у воду.

— Я кинув у річку іншу істоту, вона сказала, що вона черепаха, а я не повірив. Кинув її в бурхливі води Амазонки, а вона не повернулася, і я залишився без вечері. Мамо, може, нам слід пошукати іншу місцину, де живуть менш розумні тварини?

— Сину, сину! — говорила Мати, граціозно махаючи хвостом. — Уважно слухай мене і твердо запам’ятай, що я скажу. Їжак звернеться в клубок, і його колючки будуть стирчати в різні боки. За цими прикметам ти впізнаєш їжака.

— Мені не подобається ця стара леді, — сказав Гострий Шип, виглядаючи з-під великого листка. — Цікаво, що вона ще знає?

— Черепаха не може звернутися у клубок, — продовжувала Мати Ягуара, граціозно махаючи хвостом. — Вона може лише втягнути свою голову та ноги в панцир. За цими прикметами ти впізнаєш черепаху.

— Мені геть не подобається ця стара леді, — сказала Черепаха. — Навіть дитина не забуде цих указівок. Шкода, що ти, Гострий Шипе, не можеш плавати.

— І не кажи, — відповів Гостра Шип. — Але було б у сто крат краще, якби ти зуміла звернутися клубком. Що за бурмотіння?! Послухаймо Плямистого Ягуара!!!

Плямистий Ягуар сидів на березі бурхливої річки Амазонки, вилизував свою поранену лапу і промовляв сам до себе:

Не може звернуться, але може плисти,

Черепахою зветься,

Звертається клубком, але не може плисти,

Їжаком — кличуть його.

— Він до віку не забуде, що сказала йому мати, — сказав Гострий Шип. — Підтримай мене за підборіддя, Тверда Броне. Я збираюсь навчитись плавати. Це може бути дуже корисним.

— Чудово, — сказала Черепаха й підтримала за підборіддя Їжака, що зайшов у бурхливі води Амазонки.

— Ти станеш чудовим плавцем, — урешті сказала Тверда Броня. — Тепер ти спробуй трохи ослабити мої пластини, і побачимо, чи зможу я звернутися клубком. Це може стати у пригоді.

Гострий Шип допоміг ослабити пластини панцира, і після неймовірних зусиль Черепаха зуміла трохи звернутися клубком.

— Чудово, — сказав Їжак. — Але відпочинь трохи, а то ти геть потемніла в лиці. І давай знову підемо до річки: я спробую освоїти ниряння, що, судячи з твоїх слів, дуже легко.

І знову Гострий Шип плавав, а Тверда Броня допомагала йому.

— Чудово, — сказала Черепаха. — Трохи практики, і ти станеш справжнім китом. А тепер знову ослабмо пластини на моєму панцирі, і я спробую зробити той чудовий вигин, який ти вважаєш дуже легким. Ото здивується Ягуар!

— Чудово, — сказав Гострий Шип, мокрий від амазонської води, ослабляючи пластини. — Я вже ледве можу тебе вирізнити від своїх родичів. Сильніше ослабити? Так. Ще сильніше? Будь ласка, тихше крекчи, бо Ягуар почує. Коли ми закінчимо, я хочу освоїти глибоке пірнання, що видається тобі таким легким! Ото здивується Ягуар!

І знову Гострий Шип пірнав, а Черепаха пливла поруч.

— Прекрасно, — промовила Черепаха. — Трохи потренуватися в затримці дихання, і ти зможеш жити в будиночку на дні бурхливої річки Амазонки. А тепер я спробую вправу — притиснути задні лапки до голови. Ти кажеш, що дуже зручно так лежати? Ото здивується Ягуар, побачивши нас!

— Чудово, — сказав Гострий Шип. — Давай трохи випрямимо пластини на спині. Тепер вони трохи заходять одна на одну, замість того, щоб лежати впритул.

— Усе — результат вправ, — сказала Черепаха. — А я помітила, що твої голки немовби зрослися і здалеку ти більше схожий на ялинкову шишку, аніж на колький килимок.

— Невже? — сказав Їжак. — Це все від плавання. Ото здивується Ягуар, побачивши нас!

Вони продовжили тренуватися, допомагаючи один одному, аж поки не настав ранок. Зійшло сонце, і вони відпочивали, вигріваючись на сонечку. Потім Черепаха та Їжак подивилися один на одного і зрозуміли, що вони змінилися.

— Гострий Шипе, — сказала Черепаха, — я не така, що була вчора, і гадаю, що мій вигляд дуже збентежить Ягуара.

— І я теж змінився, — сказав Їжак. — Гадаю, що ці пластини, які виникли з колючок, допомогли мені в плаванні. Ох, не заздрю Ягуарові! Ходімо і знайдемо його!

Обшукавши береги річки, вони врешті знайшли Плямистого Ягуара, що колисав свою поранену лапу. Побачивши дивних створінь, він аж упав від здивування.

— Доброго ранку, — сказав Гострий Шип, — як ведеться твоїй матусі?

— Дякую, дуже добре, — відповів Плямистий Ягуар. — Але вибачте, ми раніше зустрічалися?

— Дуже неввічливо з твого боку так швидко все забути, — сказав Гострий Шип. — Учора ввечері ти намагався видряпати мене з панцира.

— Але ти не мав ніякого панцира, самі колючки, — відповів Плямистий Ягуар. — Ось подивись на мою поранену лапу.

— А мені ти велів кинутися в бурхливі води річки Амазонки, — сказала Черепаха. — Чому ж сьогодні ти такий забудькуватий і грубий?

— Згадай, що казала твоя матуся, — сказав Гострий Шип.

Не може звернуться, але може плисти,

Черепахою зветься,

Звертається клубком, але не може плисти,

Їжаком — кличуть

Вони разом згорнулися у клубок і почали кружляти навколо Ягуара. Кружляли до тих пір, аж поки в дикого звіра не запаморочилося в голові.

Отямившись, Плямистий Ягуар побіг до своєї матусі.

— Мамо, — сказав він, — сьогодні я зустрів дві нові тварини. Одна з них, хоча ти казала, що вона не може плавати, плаває, інша — хоча ти казала, що вона не може звернутися клубком, звертається. Мені здається, що вони якось поділили колючки, бо обидві вкриті лускою замість того, щоб одна мала гострі шпичаки, а інша — гладкі пластини. Окрім того, вони можуть звернутися клубком і кружляти, аж поки не запаморочиться в голові.

— Сину, сину, — говорила Мати, граціозно махаючи хвостом, — їжак є їжак, і він не може бути нічим іншим, окрім їжака. А черепаха є черепаха, і ніщо інше.

— Але це не їжак і не черепаха. Це трохи їжак і трохи черепаха, а назву цього створіння я не знаю.

— Дурниці, — відповіла Мати Ягуара, — усе має власне ім’я. Я буду звати ці створіння броненосцями, і на твоєму місці я би залишила їх у спокої.

І Ягуар так і зробив, але дивна річ, о найшанованіші, з тих самих пір на берегах бурхливої річки Амазонки не зустрінеш ані їжаків, ані черепах, а лише самих броненосців. Звичайно, можна зустріти черепах і їжаків в інших місцях (один із них мешкає в моєму садку), але таке мудре й розумне створіння, покрите лускою, що міцно прилягає до тіла, мешкає лише на берегах Амазонки з далеких-далеких часів і зветься Броненосцем.

Усе так було, о найшанованіші!

Чи не так?