Костянтин Ушинський

Зима

Узимку сонечко хоч і світить, та мало гріє. Воно недовго залишається на небі. Зимові дні набагато коротші від літніх, а ночі довші. У Росії зими тривають довго й бувають інколи дуже холодними. Річки та озера замерзають так, що по кризі можна ходити та їздити. Земля покривається товстим шаром снігу. Сніг дуже корисний, тому що під ним і в сильні морози зберігається неушкоджено насіння трав, квітів і хлібів. Без снігу насіння могло б вимерзнути.

Ще наприкінці осені листя опадає з дерев, і березовий чи дубовий гай, тінистий улітку, до зими стає прозорим. На голому вітті замість листя розвішуються клаптики м’якого, білого снігу. Одні тільки ялинки та сосни зелені й узимку. На них всю зиму залишаються зелені голки, або хвоїни. Дерева з хвоїнками замість листя називаються хвойними. Дерева, одягнені в листя, — листяними.

Узимку набагато менше птахів у лісах і звірів на полях, а комахи зовсім зникають. Дехто з них гине, залишаючи яєчка, дехто забирається глибоко в землю, як, наприклад, мурахи. Деякі комахи засинають на всю зиму й прокидаються тільки навесні, коли земля розмерзнеться. Чимало птахів відлітає на зиму у вирій, іноді за тисячі верст. Ластівки, граки, дрозди, жайворонки, солов’ї залишають нас ще з осені. Дикі гуси, качки, лебеді ще з осені тягнуться по небу з півночі на південь довгими вервечками. Вони дуже добре відчувають, що чим південніше, тим тепліше, і шукають такі країни, де не буває зими. Таких птахів називають перелітними. Галки, ворони, сороки, тетеруки, рябчики зимують із нами й тому називаються зимуючими. Залишаються також і горобці в своїх теплих гніздах; але й ті взимку стрибають не так весело, як улітку.

Звірі здебільшого також ховаються на зиму до барлогу, нори й дупла дерев. Дехто засинає на найхолоднішу пору, як, наприклад: їжак, ведмідь, бабак. Проте білка не засинає, вона з осені відклала собі гарний запас горіхів у дуплі дерева і гризе їх цілу зиму. Тварини, що засинають на зиму, називаються зимосплячими. Свійські тварини — коні, корови й вівці — загинули б узимку від голоду й холоду, якби людина не вибудувала для них теплих хлівів і стаєнь і не запасла б сіна та вівса.

З настанням зими людина намагається влаштуватися по-зимовому. Вона вставляє подвійні рами у вікна, сильно топить печі, надягає теплий одяг, ховає колісні екіпажі до весни й висуває з сараю сани. Зимова дорога набагато легша за літню, і тому взимку по всіх дорогах тягнуться великі хури з різними важкими товарами. Поштова трійка весело біжить, побрязкуючи дзвіночком; навіть сільська шкапа — і та взимку пришвидшує ходу. Сани легко, зі скрипом, ковзають по снігу. Польові роботи припиняються ще восени. А втім, селяни без роботи не залишаються і взимку. Коли вони перемололи хліб, то йдуть на заробітки: наймаються на фабрики або влаштовуються візниками. Жінки взимку прядуть і тчуть. Ось чому селяни так весело поплескують рукавицями, коли перший сніг закриє купини й калюжі і ляже гладким первопутком. Хлопчики теж раді першому снігу. Прийшла для них пора грати в сніжки, ліпити бабу, кататися на санчатах і ковзанах. Свічок у будинках і лучини в хатах горить узимку значно більше, ніж улітку.

Весело взимку, особливо коли сонечко світить яскраво, на сніжних полях блищать мільйони іскор, а дерева ніби прибрані дорогим кришталем. Одначе весело взимку тільки тому, в кого є теплий будинок і теплий одяг, хто в сильну холоднечу може сидіти вдома перед яскраво палаючим вогником печі і спокійно чекати поживної вечері й теплого ліжка. Та як бідному, сивому дідусю-жебракові? Попри холоднечу повинен він тягатися під вікнами й заради Христа випрошувати собі шматок хліба. На старому немає теплого кожуха, постоли його негожі, сіряк весь у дірках; голос його тремтить від старості й холоду, очі сльозяться, руки й ноги тремтять. Не добре і хлопчикові, який веде сліпого дідуся; бідолаха перескакує з ноги на ногу, дмухає собі в закляклі пальці, а сильний холод видушує в нього сльози з очей. Пустіть їх обігрітися, нагодуйте й подайте їм що можете. Краще відмовитися від нової іграшки або яких-небудь солодощів і подати милостиню біднякові.

Та не завжди ж узимку світлі дні: трапляються й заметілі. Коли здійметься хуртовина, то сильний вітер несе клаптики снігу і, свистячи й завиваючи, крутить його в повітрі. Такої заметілі, як мовиться, темно, хоч в око стрель, за десять кроків не можна розгледіти людину, і зовсім не складно збитися з дороги в таку негоду. Не біда ще, коли немає сильного морозу й мандрівник устигне забитися в замет снігу, — під снігом тепло. Але якщо завірюха й мороз, тоді не важко й замерзнути. Як радісно за такої погоди дібратися до села. Хоча його й занесло снігом, хоча хати в ньому чорні, але зате в них тепло. Добрий селянин радо зустрічає змерзлого, нежданого гостя і пригощає його чим Бог послав. У нас нерідко взимку замерзають бідні люди або відморожуються собі носи, вуха, руки й ноги. Найсильніші скрипучі морози бувають зазвичай посеред зими, близько Водохреща, через що їх і називають водохресними. Великі морози скрипучими називають тому, що від них іноді розколюються і скриплять колоди в стінах будинків. Кажуть, у такий холод навіть птахи замерзають у повітрі й падають на землю. Зиму, в яку буває багато сильних морозів, селяни звуть лютою, тобто дуже злою.