Іван Крилов

Вовк і ягня

У сильного безсилий винен завсігди:

Цих прикладів в Історії ми досить знаєм.

Та ми історій не складаєм,

А в байці можем це розповісти.

У спеку до струмка зайшло Ягня напитись;

І треба ж тут біді случитись, що поблизу тих місць голодний Вовк бродив. Ягнятко бачить він і хоче поживитись, та він цьому надати законних прав хотів.

І каже: «Як, нахабо, смієш ти мутити

Потік цей прохолодний мій,

Напій

Піском бруднити?

За це бо, далебі,

Зірву я голову тобі!» —

«Якщо пресвітлий Вовк дозволить, насмілюсь вам сказати, що воду в ручаю від Світлості я нижче кроків на сто п’ю; і гніватися він даремно зволить: адже мутить пиття ніяк не можу я» — «Так це брехня моя?

Негіднику! Звідкіль таке нахабство в світі?

Пригадую, як ти в позаторішнім літі

Зі мною надто грубий був:

Цього я, друже мій, ще не забув!» —

«Та зглянься, нема мені ще й року зроду», — відмовило Ягня. — «То, певно, був твій брат». — «Не маю я братів». — «То, може, кум, чи сват?»

Чи інший хтось такий із вашого ж бо роду.

Самі ви, ваші пси і ваші пастухи Мене б хотіли збути,

І шкодите мені ви всі по змозі всюди:

Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!» —

«Ах, чим же винен я?» — «Мовчи, гоноровисте!

Чи час тут розбирати провини всі, щеня?

Ти винне тим уже, що хочу я, бач, їсти».

Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня.