Поезія Вагантів

Алан Ліллський - Пісня про тлінність і скороминущість життя

В світі будь-яка людина, наче книга чи картина, всім взірцем слугує.

У житті, щасливій долі, в нашій смерті та недолі вірно нас малює.

Живемо, неначе ружа, зримим робить життя мужа

і життєві мудрості: розквітає вранці-рано,

листя губить, цвіт їй в’яне у вечірній старості.

Цвіт, що квітне, відцвітає, никне і життя втрачає, щоб умерти, родиться.

Заразом стара й дитинна,

і бабуся, і дівчина, квітнє ружа усихає.

Так весна життя людського, від евітанку молодого потихеньку квітнучи, вже відходить, проминає, коли вечір наступає

і життєві сутінки.

Визначену цим законом свою долю узакони, вдумайся в життєву суть: ким ти був, як народився, ким сьогодні ти зробився, що тобі роки несуть.

Переклав Мирон Борецький