Кельтський епос
Зі «Старшої Едди»
Повчання високого
I
1
Двері усі, як прийдеш додому, ти роздивись, ти перевір, бо невідомо, недруг який там причаївся.
2
Щедрому шана! Гість прибуває, де має він сісти? Квапиться дуже до вогнища той, хто здалеку прийшов.
3
Вогонь потрібен тому, хто прийшов, і коліна замерзли.
Одяг і харч згодяться тому, хто рушив у гори.
4
Потрібна вода тому, хто надходить, рушник і запрошення ґречне,
гідно учиниш, його розпитавши і слово почувши.
5
Мудрість потрібна тому, хто далеко забрів; знайоме все вдома;
сміються у вічі дурню тому, хто сяде між мудрих.
6
Розум свій муж не має хвалити, краще його приховати;
мудрий і тихий, на хутір зайшовши, шкоди нечасто зазнає;
бо друга вірнішого нема у людини за розум великий.
7
Муже обачний, у гості як прийдеш, тихо балакай, вухами слухай, очима дивись; так робить всяк мудрий.
8
Той є щасливим, хто здибати зміг хвалу і пошану; добру пораду нелегко знайти в грудях у інших.
9
Той є щасливим, хто має собі
шану і мудрість; пораду погану муж часто знайде в грудях у інших.
10
Ліпший тягар чоловіку в дорозі — це розум великий;
він кращий за скарб у незнанім краю; то бідних багатство.
11
Ліпший тягар чоловіку в дорозі — це розум великий; кепський в дорогу зробиш запас, як пива нап’єшся.
12
Такого добра, як люди гадають, від пива не буде;
бо що більше п’єш, то менше твій розум належить тобі.
13
Чапля безпам’ятства лине над світом, розум краде у людей;
птаха отого крильми зв’язаний був я у домі Ґуннльод.
14
П’яний я був, пива напився у мудрого Ф’ялара; те в пиві найкраще, що хміль як піде, повертається тяма.
15
Обачним і скромним хай буде у князя нащадок, і в січі відважним; Веселий і радісний буде хай кожен до смертного ложа.
16
Дурня надія смерті зректися, уникнувши битви; та старість настане, не знайде ніхто од неї прихистку.
17
Лупає дурень очима, прийшовши до рідних, мовчить чи балака;
та варто йому зробити ковток — спливе його дурість.
18
Лиш той є розумним, хто їздив далеко у різні краї,
досвід його часто підкаже, що інший замислив.
19
Чарку тримаючи, муже, пий медовуху, та в міру,
мову веди як годиться, буде не дивно ані для кого,
як спати рано підеш.
20
Жадібний муж, не маючи тями, жере собі до загину; часто сміються з пуза дурного, як прийде до мудрих.
21
Знає худоба, що скоро вже треба йти з пасовиська; а муж нерозумний спинитися не може, живіт напихає.
22
Муж нещасливий і кепської вдачі кепкує з усього; знати не може, хоча знати мав би, що й сам не без вади.
23
Муж маломудрий сидить цілу ніч, роздумує думи;
стомиться він, як ранок настане, і вся з того користь.
24
Муж нерозумний щирість помітить у посмішці друга.
Де йому знати, що з нього кепкують, як з мудрими сяде!
25
Муж нерозумний щирість помітить у посмішці друга;
та знайде він, прийшовши на тінг, прихильників мало.
26
Муж маломудрий гадає — все знає, як в хаті сидить; путнього зможе мало сказати, коли запитають.
27
Муж нерозумний, як прийде у гості, хай краще мовчить; ніхто не помітить, як мало він знає, коли небагато і скаже; та муж нетямущий знати не може, що бовкає він забагато.
28
Мудрим вважають того, хто спитає і сам розповість, жоден сховати не зможе з людей, що трапив собі на шляху.
29
Хто багато балакає, не може змовчати, той бовкне дурницю; хто прудко вертить язиком без упину, часто поплатиться важко.
30
Поглядів зверхніх на інших не кидай, в гості прийшовши; мудрим себе дуже хтось має, поки його не питають, і весело далі святкує.
31
Мудрим себе має, хто з хати чкурнув, образивши гостя; не знає дотепник, що жартом своїм гнів набалакав на себе.
32
Люди частенько ґречними є навзаєм, аж посваряться раптом,
чвари старі ладні згадати, перечить гість гостю.
33
Рано поснідай, та в гості зібравшись, добре поїж.
Сидить і сопе той, хто голодний, і зможе промовити мало.
34
Звивистий шлях до кепського друга, хоч хата його недалеко,
до доброго друга дорога проста, хоч і неблизько живе.
35
Гість, як прийшов, сидіти не має задовго в господі;
збридне і друг, як мешкає довго в хаті чужій.
36
Дім — це чудово, хоча б і малий, та ти в ньому ґазда;
хоч дві лиш кози і дах із лози — ліпше це, ніж просити.
37
Дім — це чудово, хоча б і малий, та ти в ньому ґазда;
серце кривавить у того, хто харч має просити.
38
Мужу не гідно зброю забути, в мандри зібравшись;
бо невідомо, коли на шляху спис знадобиться.
39
Не знаю тих добрих і щедрих людей, хто дару не візьме,
чи скнари такого, що дяки не прийме за свій подарунок.
40
За статками тими, що їх нажито, побиватись не варто; візьме набуте все ворог, те, що гадав дати другові, вийде на гірше.
41
Зброю і одяг друзям даруй, то їх вельми потішить; щедрий і щирий дружбу зміцнить, якщо буде доля ласкава.
42
Другу своєму вірним будь другом,
даром плати за дарунок;
кпина за кпину гідна віддяка, за зраду — обман.
43
Другу своєму вірним будь другом, також і друзям його;
з недругом друзів жоден з мужів знатись не мусить.
44
Знай же, як є в тебе друг, якому ти віриш і від нього добра дожидаєш,
думками ділися із ним, дарунки роби, часто навідуй.
45
Як маєш знайомця, віри якому не ймеш, та хочеш від нього добра, красно із ним розмовляй, мислі приховуй, обманом за зраду плати.
46
Також із тим, кому віри не ймеш і маєш підозри: мусиш усміхатись йому, розмовляти красиво; подібним плати за подібне.
47
Юний я був, мандрував самотою, шлях загубив; скарб віднайшов, як попутника здибав: людям людина радіє.
48
Щедрим, відважним ліпше живеться, рідко вони лиха спізнають, а муж нещасливий жахається всього, мов скнара від дару.
49
Одіж свою дав я у полі двом дерев’яним мужам; людської подоби це їм надало: ганьбиться, хто голий.
50
Сохне сосна, що росте самотою, корою не вкрита;
так і людина без інших людей. Нащо їй довге життя?
51
Пломінь яскравий палає між друзів непевних повних п’ять днів,
а шостий настане, згасне вогонь, і дружбі кінець.
52
Великий дарунок не завжди згодиться, часто придбаєш за менший; за півпаляниці та чарку неповну друга я здибав.
53
В малої піщинки, у хвильки малої і розуму мало. Також і люди не всі розумаки; порівну всяких на світі.
54
Мудрим помірно буть має муж, мудрувати не варто; ліпше живеться людям таким, що не розумні надміру.
55
Мудрим помірно буть має муж, мудрувати не варто; мудрих серця рідше радіють, ніж у немудрих.
56
Мудрим помірно буть має муж, мудрувати не варто;
долю свою наперед хто не зна, живе безтурботно.
57
Жар від жарини прийме вогонь і від пломеню пломінь;
людина в людини науки дістане, у тиші — здуріє.
58
Рано вставай, як хочеш забрати в інших добро чи життя; не матиме здобичі лежачий вовк, а заспаний муж — перемоги.
59
Рано вставай і йди до роботи, коли трударів небагато; бариться чимало, хто зранку проспав, багач, хто бадьорий.
60
Дошок для даху і доста кори може відміряти ґазда, і заготує, скільки потрібно, дров на пів року.
61
Вмитий і ситий на тінг вирушай,
хай би одежа негарна;
взуття і штанів не стидається муж,
як і коня в поводу, кращого він не дістав.
62
Голову хилить гнівно орел
над хвилями давнього моря;
також і муж між ворогів, як не має підтримки.
63
Спитати і мовити той має вміти, хто хоче прозватися мудрим; відати мусить один, а не двоє, решта узнає від трьох.
64
Силу свою має розумний обачно являти; виявить він і поміж звитяжців за інших сильнішого.
65
•••
за певні слова, сказані мужем, іноді важко платити.
66
Бувало, зарано приходив я в гості
або надто пізно;
тут випили пиво, там ще і не варили,
немилий, на кого не ждали.
67
Тут і там на гостину запросять мене, як м’яса не буду просити,
чи два шматки шинки я другу віддам, один в нього з’ївши.
68
Вогонь — це чудово для роду людей і сонячне світло, здоров’я міцне, як має людина, і без лиха життя.
69
Той ще не зовсім нещасний, хто має погане здоров’я;
хтось є синами щасливий, мудрістю інший,
отарою тучною — третій, хтось добрими справами славний.
70
Краще живим бути, ніж мертвим, завжди живий наживеться;
я бачив: багаття здіймалось багатому, та був він приречений смерті.
71
Їздити верхи може кульгавий, пасти череду — однорукий, стане в пригоді і сліпець, доки не спалять, і жодного зиску з мерця.
72
Син — це чудово, хай навіть спізнився побачити батька; пам’ятний камінь край шляху не стане, як син не воздвигне.
73
Двоє з одним ворогують, язик голову згубить; під кожним плащем рука, разити готова.
74
Ніч весело стріне, хто має добрі припаси, реї короткі на судні; тривожна осіння пітьма; зміниться вітер не раз у п’ять днів, частіше — за місяць.
75
Статок великий часто з людини дурника робить;
один є заможним, інший — бідняк,
і в тому не винен.
76
Гине худоба, родичі гинуть, і смертний ти сам,
та смерті не відає слава гучна гідних учинків.
77
Гине худоба, родичі гинуть, і смертний ти сам, та знаю одне, що смерті не звідає: присуд живих про мерця.
78
Повно добра я зрів у Фіт’юнга роду, та стали вони жебраками; так і багатство жартує з тобою, друг цей непевний.
79
Муж маломудрий, раптом діставши статок чи жінки кохання, стане пихатим, але не розумним, зайде далеко в нахабстві.
80
Ось що скажу, як про руни спитаєш, відомі богам, —
їх дужі створили, а викарбував їх чаклун;
краще тому, хто мовчить.
81
День під вечір шануй, жінку — на вогнищі,
меч — після бою, діву, як стала твоєю,
лід, як тримає, пиво, як випив.
82
Дрова на вітрі рубай, у моря погоди чекай, дівчину зваблюй в пітьмі, — день усе бачить; човен хай морем біжить, а щит — захищає, меч хай рубає, а діва — цілує.
83
Пиво край вогнища пий, ковзай по кризі, шкляву кобилу купи, а меч, як іржавий, вдома коня нагодуй, хорта ж — у сусіда.
II
84
Правду скажу: мужу не варто жінки словам довіряти,
круту верткому — серця в них подібні, і зрада у грудях лежить.
85
Луку, що тріснув, вогню, що палає,
вовку прудкому, галасливій вороні,
свині, що вищить, без кореня дереву,
хвилі високій, казану, що кипить,
86
летючій стрілі, валу, що падає,
кризі осінній, змії, що згорнулась,
жіночим словам, ламкому мечу,
ведмежим забавам і конунга синові,
87
хворій худобі, холопу свавільному,
лестощам відьми, ворогу мертвому,
88
раннім врожаям віри йняти не варто,
як і юному синові;
погоді для сівби і розуму сина вірити надто не треба.
89
Братовбивці-нащадку, як стрінеш його на шляху,
коню зашвидкому — бо стане нездатним, як ногу зламає, —
вірити муж не повинен всьому, що названо тут.
90
Жінку кохати чарівну, що змислила підступ,
як на коні без підків прудкому, дворічному й норовливому,
льодом чвалати, чи у негоду човен вести без стерна,
чи гнати кульгавому оленя в горах.
91
Нині скажу я, бо знаю напевно: брешуть і жони, і мужі;
хто ґречно мовить, намисливши підлість, той і мудрому баки заб’є.
92
Будь красномовним, скарби обіцяй, як хочеш від жінки кохання,
личко хвали, вроду жіночу: завжди жадане дістанеш.
93
За любов зневажати жоден з мужів інших не має;
часто і мудрий втратить у пристрасті розум; дурневі то невтямки.
94
Зневажати не завжди муж має інших за те, що всякого трапить;
здуріє і мудріший з людських синів од дужої хіті.
95
Тобі лиш відомо, що в серці твоєму, які там думки;
розпач — хвороба, важча за інші, які лиш відомі знавцям.
96
Звідав я це, як сидів в очереті, чекав на миленьку;
тіло і серце віддав би за неї, та утримати не зміг.
97
Біллінґа доньку, що спала на ложі, знайшов сонцесяйну;
слави-бо ярла не так я жадав, як бачити любе обличчя.
98
«Як вечір настане, ти, Одіне, прийдеш,
як маєш до діви розмову;
знати про це ніхто не повинен, бо вийде на гірше».
99
Потім я зник, і кохання, здалося, затьмарило розум мені;
одне мав на думці, що стане моєю вона неподільно.
100
Я згодом прийшов: були наготові ратники збройні з вогнем смолоскипів,
і купи колод, що шлях заступили мені.
101
Ближче до ранку я знову прийшов, вартові вже поснули;
сіру я суку знайшов замість пригожої діви, до ложа прив’язану.
102
Діва вродлива часами, як викрити зможеш її, підлості має на думці.
Звідав я це, коли намагався звабити жінку на втіху;
отримав ганьбу від мудрої діви, а втіхи знайшов я замало.
IV
111
Чари промовлю з чарів престолу понад Урдбрунні,
зрів я у тиші, зрів я у мислях, слухав я мову людей;
руни пізнав я безцінні, радились там, в оселі Високого,
в палатах Високого, так я почув і скажу:
112
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, —
як добре затямиш, стане в пригоді почуте:
вночі не підводься, як тільки за кимсь не слідкуєш,
або перевірити треба, чи в домі немає чужих.
113
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, —
як добре затямиш, стане в пригоді почуте:
відьму на ложі, ти обійнявши, не спи і вона тебе хай не голубить.
114
Так вона вчинить, що стануть нелюбі тобі тінги та мова людська;
їсти не схочеш, ані з людьми спілкуватись, сповниться смутком твій сон.
115
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, —
як добре затямиш, стане в пригоді почуте:
жінку чужу ради забави не зваблюй ніколи.
116
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, —
як добре затямиш, стане в пригоді почуте:
в гори чи фйорди як вирушаєш, їжі надовго візьми.
117
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, —
як добре затямиш, стане в пригоді почуте:
людям недобрим жодні незгоди свої довіряти не варто,
бо злії люди добром не відплатять за щирість твою.
118
Спіткало нещастя, я бачив, єдного мужа
через облудне слівце жінки лихої;
брехливий язик зробив його мертвим.
119
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, —
як добре затямиш, стане в пригоді почуте:
знай же, як є в тебе друг, якому ти віриш, часто навідуй його,
бо заростають кущами і травою високою стежки, якими не ходять.
120
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, —
як добре затямиш, стане в пригоді почуте:
добра людина для довгої бесіди годна, то поміч тобі у житті.
121
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, —
як добре затямиш, стане в пригоді почуте:
дружбу міцну ніколи в житті розривати не квапся;
серце скорбота поглине, як щиро не зможеш ні з ким розмовляти.
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, - як добре затямиш, стане в пригоді почуте: жодних розмов вести не варто з дурком безголовим, <strong>123 </strong>бо кепська людина завжди забуде відплатити за добре, а гарна людина добро пам’ятає, відплатить пошаною. <strong>124 </strong>Людині близькій можеш довірити всі думи свої; це завжди краще, ніж недомовки; другові всяке кажи.
125
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, - як добре затямиш, стане в пригоді почуте: трьох навіть слів пошкодуй для мужа лихого, часто на краще уникнути бійки на стежці вузькій.
126
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, - як добре затямиш, стане в пригоді почуте: чоботаря не навідуй, ні зброяра-списотеслю, якщо сам собі ти зарадиш, спис із держалом поганим чи чоботи кепсько пошиті мороки тобі завдадуть.
127
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, — як добре затямиш, стане в пригоді почуте: вчинки паскудні паскудними й зви, пощади не дай ворогам.
128
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, — як добре затямиш, стане в пригоді почуте: ніколи поганому ти не радій, шукай лиш добра.
129
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, — як добре затямиш, стане в пригоді почуте: вгору очей в бою не підводь, — заклякне заклятий чужинськими чарами навіть хоробрий.
130
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, — як добре затямиш, стане в пригоді почуте: як з жінкою гарною хочеш розмову ти мати приємну і втіху отримати з нею, ласкаво до неї звертайся і слово тримай непохитно; добро не набридне людині.
131
Поради такі, Лоддфафніре,
ти нині отримай, —
як добре затямиш,
стане в пригоді почуте:
витримку май,
та не будь нерішучим;
132
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, — як добре затямиш, стане в пригоді почуте: кпити й сміятися з гостя здалеку ніколи не варто.
133
Часто не знають на посиденьках, хто завітав; муж ніби і добрий, але не без вади, стане в пригоді й поганий.
134
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, — як добре затямиш, стане в пригоді почуте: над сивим співцем не смійся ніколи, благо нерідко у слові старого; часто із торби старої слово розумне дістанеш, з тої, що висить з міхами, шкурами вкрита, з ґляґами поруч.
135
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, — як добре затямиш, стане в пригоді почуте: на гостя не гримай, геть не жени, поможи йому в скруті.
Висадять браму, як будеш пускати всіх на подвір’я.
Персні даруй,
інакше добром тебе не згадають.
Поради такі, Лоддфафніре, ти нині отримай, — як добре затямиш, стане в пригоді почуте: як пива нап’єшся, земля допоможе, земля-бо лікує похмілля; вогонь — від хвороби, а дуб — від закрепу, від зурочень — колосся, а жито — від грижі, — назване тут допоможе, — а від укусів — верес, а руни — від лиха, землиця ж вологу поглине.
VI 146
Пісню я знаю, незнану і жінці вождя, і роду людей. Як буде потреба, вона допоможе від горя й печалі, у справах важких.
147
Знаю я інше закляття, людям корисне, що хочуть хвороби зціляти.
148
Знаю і третє: як матиму сильну потребу себе захистити у битві, леза ворожі я так зачаклую, що стане та зброя нікчемна.
149
Знаю четверте: як мені путами члонки зав’яжуть, так заспіваю, що вільним зроблюся, звільнять кайдани ноги і руки.
Знаю і п’яте:
як в битві у мене стріла полетить,
кину лиш погляд —
і спинить стріла смертельний політ.
Знаю і шосте: як шкоду мені зроблять корінням, людина така словом моїм буде у владі моїй.
152
Знаю ще й сьоме: як пломінь побачу над домом з гостями на лавках, пожежу приборкаю,
дам раду з вогнем, таке заспіваю закляття.
153
Восьме я знаю, всім воно, певно, буде корисним: ненависти паростки поміж людей на дружбу зверну.
154
Знаю дев’яте: як буде потреба, човен нестиме на скелі, вітер я втишу, вали водяні й хвилі на морі впокорю.
155
Знаю десяте: відьму побачу в небі над дахом, так я вчиню, що втратить вона тіло своє, тяму свою.
156
Одинадцяте знаю: як з друзями опліч у битву порину, так заспіваю, що кожен із них буде захищений, буде незборений, вийдуть вони переможцями.
157
Знаю дванадцяте: побачу на древі людину повішену, руну таку я тоді витну, що мрець оживе і мовить до мене.
158
Знаю тринадцяте: юного князя водою скроплю, вражений в битві той не впаде: не згине від зброї.
159
Чотирнадцяте знаю: воно допоможе сказання ректи про асів і альвів, їх я всі знаю; то зможе лиш мудрий.
160
Знаю п’ятнадцяте, спів Тьодреріра дверґам при Деллінґа дверях: силу він асам співав, альвам — пошану, а Хрофтові — розум.
161
Знаю шістнадцяте: з гожою дівою втіхи коли забажаю, так закручу я думки білорукої панни, що знатиму всі її мислі.
162
Знаю сімнадцяте, ним непомітно розум у жінки вкраду. Це заклинання затям, Лоддфафніре, надовго собі;
дістанеш добра, як затямиш, потрібне отримаєш, матимеш бажане.
163
Вісімнадцяте відаю, його не відкрию ані дівчині, ні жінці — краще за все, як знатиму сам; тут пісні кінець — не звірюсь нікому, хіба лиш моїм сестрі чи дружині.
VII 164
Се є Повчання Високого, мовлені в домі Високого, людям на користь, тролям невгодні.
шануйся, хто мовив, шануйся, хто знає, радій, хто затямив, шануйся, хто слухав.
Пророцтво Гріпіра
Сіґурд мовив:
1
«Хто тут живе, чия то твердиня?
Людовелитель яке носить ймення?»
Ґейтір мовив:
«Ґріпіром звуть великого мужа, що на землі править тутешній».
Сіґурд мовив:
2
«Мудрий правитель нині чи вдома,
чи вийде до мене князь на розмову?
Слів потребує муж малознаний,
волію я мудрого бачити Ґріпіра».
Ґейтір мовив:
3
«Добрий наш конунг спитає у Ґейтіра, що то за муж шукає з ним бесіди».
Сіґурд мовив: «Сіґурдом звуся, народжений Сіґмундом, а Хйордіс — то є матір героя».
4
Тоді пішов Ґейтір до Ґріпіра й мовив: «Прибув чоловік, чекає надворі; гарно він вбраний, шляхетний на вигляд, бажає він, княже, з тобою зустрітись».
5
Вийшов з чертогу поставний господар, і до героя ґречно звернувся: «Запрошую, Сіґурде, ждав тебе здавна, а ти візьми, Ґейтіре, Ґрані на стайню».
Промови повчальні й бесіди довгі тоді завели герої на зустрічі.
6
Сіґурд мовив:
«Скажи, коли знаєш, матері брате,
Сіґурда як життя обернеться?»
Ґріпір мовив:
7
«Будеш ти мужем кращим під сонцем
і найславнішим з героїв народжених,
щедрим на злото, скупим на втечу,
шляхетним на вигляд
і справним в промовах».
Сіґурд мовив:
8
«Скажи, певний княже, спраглому слова Сіґурду,
мудрий, якщо передбачив,
що спершу трапить мені у дорозі,
щойно поїду геть з твого двору?»
Ґріпір мовив:
9
«Спершу ти, княже, за батька помстишся,
та ще за Ейлімі прикру загибель,
будеш суворих ти Хундінґа чад разити на смерть,
перемогу здобудеш».
Сіґурд мовив:
10
«Скажи, благородний, родичу мій,
в розумній розмові мудрі слова:
чи бачиш ти Сіґурда подвиг найбільший,
славне діяння під неба наметом?»
Ґріпір мовив:
11
«Один ти побореш змія вогненного, ліг той жаднюга на Ґнітахейді, ще ти обох мертвими зробиш Реґіна й Фафніра; віщує те Ґріпір».
владцю звитяжний, більше сказати: Ґ’юкі я гість і люду його, що станеться згодом зі мною в житті?»
Ґріпір мовив: 15
«Спить на горі княжа дочка, вбрана у лати, після Хельґі убивства; ти розсічеш гостролезим мечем, розколеш броню загибеллю Фафніра».
Сіґурд мовив: 16 «Розсічені лати, взяла жінка слово, що пробудилась, облишила сон, що ж тая панна до Сіґурда мовить, щастя якого йому напророчить?»
Ґріпір мовив: 17
«Вона тебе зробить знавцем таємниць, усіма смертними шуканих здавна, кожної мови людської навчить тебе, й життя лікувати, житимеш, конунгу, в шані».
Сіґурд мовив:
18
«Нині нарешті дістав я знання, шляхом із цього двору час їхати, думкою линь і далі скажи,
що станеться згодом зі мною в житті?
Ґріпір мовив:
19
«Ти віднайдеш Хейміра хату
і радість велику в гостях у конунга;
вказано Сіґурду все, що я бачив, питати не варто Ґріпіра далі».
Сіґурд мовив:
20
«Втіхи замало мені з таких слів, бачиш ти далі, ніж кажеш, владико;
знаєш ти більше про Сіґурда горе, тож, Ґріпіре, спраглому все розкажи».
Ґріпір мовив:
21
«Переді мною твоє постало життя у світлі ясному, зору доступне, я не по праву звуся розумним, ані провидцем, бо більше не відаю».
Сіґурд мовив: 22
«Мужа не знаю на всій я землі, хто бачив би далі майбутнє за Ґріпіра; не маєш таїти, хай навіть ганьбою судилось мені покрити себе».
Ґріпір мовив:
23
«Не буде ганьби тобі у житті, в тому будь певен, шляхетний герою; тому вознесеться над світом живих, списобурі прохач, ім’я твоє дуже».
Сіґурд мовив:
24
«Кепсько, гадаю, на тому було б Сіґурду з князем отак розпрощатись; бачиш ти шлях мій — вдаль він проліг весь — відкрий, коли можеш, матері брате».
Ґріпір мовив:
25
«Тепер треба Сіґурду прямо сказати, бо воїн мене до того примусив;
знаєш ти добре, що я не збрешу: про день я твоєї смерті повім».
Сіґурд мовив:
26
«Я не волів би князя гнівити, добрі поради Ґріпір дає; нині волію правду дізнатись, хоч би й печальну, про Сіґурда вчинки».
Ґріпір мовив:
27
«Діва є в Хейміра гожа на вигляд, носить вона Брюнхільд імення, дочка то Будлі, але славний конунг Хеймір виховує діву сувору».
Сіґурд мовив:
28
«Що мені з того, що тую дівицю, гожу на вигляд, виховує Хеймір? Маєш ти, Ґріпіре, ясно казати, бо бачиш ти всі долі людські».
Ґріпір мовив:
29
«Вона відбере всі твої радощі, діва прекрасна, вихованка Хейміра, ні сну, ні спочинку тобі не судилося, людей ти облишиш, її лиш угледівши».
Сіґурд мовив:
30
«Як же до зцілення Сіґурд дістанеться?
Повідай про те, Ґріпір, як можеш; чи я за дівчину викуп сплачу, за ту прекрасну княжу дочку?»
Ґріпір мовив:
31
«Всі ви дасте вірності клятви повноміцні, та мало їх здержите; гостем ти Ґ’юкі станеш на ніч, і вже не згадаєш годованку Хейміра».
Сіґурд мовив:
32
«Що це ти, Ґріпір, пророчиш мені, ти бачиш непевність у серці героя, мушу я ту зрадити діву, що думи усі мої полонила».
Ґріпір мовив:
33
«Ти зрадиш, герою, заради іншої, розплатишся ти за волю Ґрімхільд, ти свататись будеш до ясноволосої дочки її, яка смерть принесе королю».
Сіґурд мовив:
«Чи стану я Ґуннара родичем певним
і Ґудрун собі візьму за дружину?
Гарна то жінка стане для князя, якщо моя смерть мені геть байдужа».
Ґріпір мовив:
«Ти від Ґрімхільд шкоди зазнаєш, попросить вона тебе Брюнхільд здобути Ґуннару в жони, Ґотів господарю, задум ти втілиш матері князя».
Сіґурд мовив:
«Зробиться лихо, те мені ясно; в мандрах недолю наврочено Сіґурду, якщо я прекрасну діву дістану іншому в руки, яку так кохаю».
Ґріпір мовив:
«Будуть обоє клятви давати Ґуннар і Хьоґні, і ти, княже, третій, обличчями ви обміняєтесь в мандрах,
Ґуннар і ти; Ґріпір не бреше».
Сіґурд мовив:
«Як станеться це, як зможем змінити вигляд і вдачу, в путь вирушаючи?
Готують оману духи недолі, морок усюди, скажи про це, Ґріпір».
Ґріпір мовив: «Подоби ти Ґуннара й вдачі набудеш, мову ж свою і знання збережеш; заручишся ти з вихованкою Хейміра, відважною дівою, того не уникнеш».
Сіґурд мовив:
«Кепсько виходить, бо скажуть погано в сагах про Сіґурда люди на зустрічах, бо я не волію зманити оманою жінку героя, що я так шаную».
Ґріпір мовив: «Лежатимеш ти, герою звитяжний, з дівою тою, мов син коло матері; тому вознесеться над світом живих, людей повелитель, ім’я твоє дуже».
Сіґурд мовив:
«Як годною стане дружина для Ґуннара, славніша зі смертних, скажи мені, Ґріпіре, хоч має три ночі та жінка зі мною спати любенько? Так не годиться».
Ґріпір мовив:
«На тім весіллі вип’ють обоє, Сіґурд і Ґуннар, у Ґ’юкі палатах; зміниться вигляд, як рушите з дому, та розум свій кожен при собі залишить».
Сіґурд мовив:
«Яка буде втіха після весілля з того родичання, скажи мені, Ґріпіре; чи Ґуннару буде суджено радість відтоді, чи випаде щастя мені?»
<strong><em>Ґріпір мовив:</em></strong>
«Згадаєш ти клятви, та будеш мовчати, житимеш з Ґудрун у добрих порадах, а Брюнхільд завважить низьким те заміжжя, задумає засіб за себе помститись».
Сіґурд мовив:
«Що стане за викуп, який візьме жінка, що ми її хитрістю зробили дружиною? Отримала панна від мене присягу, слово таємне, що я не дотримав, і радости мало».
Ґріпір мовив:
«Прямо вона Ґуннару скаже, що вельми погано ти слово тримаєш, а конунг шляхетний з усіх, кого знає, Ґ’юкі нащадок, тобі, княже, вірить».
Сіґурд мовив:
«Що це ти, Ґріпір, пророчиш мені, будуть правдиві для мене слова ті, чи збреше про мене жінка достойна й про себе саму? Скажи мерщій, Ґріпіре».
Ґріпір мовив: «Матиме гнів на тебе воїтелька, не з доброї вдачі погибель замислить, гожій ти жінці зла не робив, хоч жінку для конунга хитрістю взяв».
Сіґурд мовив:
«Чи Ґуннар мудрий скориться тиску, чи Ґуторм і Хьоґні підуть його шляхом? Чи Ґ’юкі сини родича кров’ю леза зчервонять? Кажи нині, Ґріпіре».
Ґріпір мовив:
«Сповиє у Ґудрун мороком серце, брати її стали твоїми убивцями, слідом за радістю горе настало для мудрої жінки; провина то Ґрімхільд. Та маєш ти знати, герою звитяжний, що князю дарів за життя не забракне: не зможе ніхто з мужів на землі під сонця оселею з тобою зрівнятися, Сіґурде».
Сіґурд мовив:
«Знавцеві пошана, не здолати недолі, нині ти, Ґріпіре, ладно просьбу мою вдовольнив; більше добра прорік би ти нині мені у житті, якби тільки міг».
Підбурювання Ґудрун
Чув я слова ворожнечі страшної,
докори, сказані в горі великім сильною духом, коли до війни закликала жахливої Ґудрун синів:
3
«Геть ви не схожі на славного Ґуннара, ваш дух не такий, який був у Хьоґні; за неї ви мали б помсти жадати, як мали б звитягу моїх братів, чи волю сувору конунга гунів».
4
Тоді мовив Хамдір, сповнений духу: «Мало хвалила ти Хьоґні діяння, коли вони Сіґурда сон перервали; одіж і постіль, вся синьо-біла, стала червоною від крови його».
5
Для тебе була помста за родичів гірка і болюча, як вбила синів; знають усі, що Йормунреккові духом міцні відомстять за сестру.
6
«Несіть обладунки конунгів гунських; ти нас підбурила до тінґу мечів».
7
Ґудрун зі сміхом пішла до комори, княжі шоломи зі скрині дістала, потім і броні синам піднесла, скочили витязі на баских коней.
8
Тоді мовив Хамдір, сповнений духу: «Як ся не поверне до рідної неньки Ґейр-Нйорд, убитий готським народом, ти тоді тризну влаштуй із питвом, за милою Сванхільд й за своїми синами».
9
Ґудрун заплакала, Ґ’юкі дочка, вийшла, згорьована, сіла за брамою, та й почала рахувати печалі численні, що трапились з нею в житті:
10
«Три знала я пломені, три знала я вогнища, в трьох мужів була я в домівці; один лиш мій Сіґурд був ліпшим за всіх, поки брати мої його не вбили».
11
Гіршого горя, гадала, не знатиму, та помилилась, вразило лихо, коли мене Одлунги віддали Атлі.
12
Гунів кмітливих я потай позвала;
горе своє не могла побороти, голів не зітнувши Хніфлунґам юним.
13
Пішла я на берег, норн проклинала, їхнього гніву бажала уникнути; море мене брати не стало, винесли хвилі, життя врятували.
14
Пішла я у ліжко, гадала — так краще, третього свого велителя люду; дітей народила, спадку хранителів, спадку хранителів, Йонака чад.
15
Навколо Сванхільд сиділи рабині, кохала дитину цю всеньким я серцем; Сванхільд була у залах моїх ніби яскравий сонячний промінь.
16
Давала їй злото й шати ошатні, поки не видали заміж до готів; горе жорстоке спіткало мене, коли білі коси Сванхільд моєї втоптали в багно копита коней.
17
Біль був не менший, коли мого Сіґурда без перемоги вбили на ліжку, чорна скорбота була, коли Ґуннара гаддя блискуче в груди кусало і коли серце сміливого князя живцем вирізали.
18
Багато я згадую болю й недолі.
Сіґурде, сядь на коня вороного, хай бистрий дереш до мене примчить; поруч немає невістки, ні доньки, нема кому з Ґудрун дарами ділитись.
19
Чи пам’ятає Сіґурд слова, якими ми вдвох обмінялись на ложі, про те, що до мене ти з Хель повернувся б, а я — до тебе пішла би зі світу.
20
«Ярли, складіть віття дубове, вогонь розпаліть для мертвого князя; хай палить груди пломінь пекучий, витопить з серця хай всю скорботу».
21
Ярли усі хай звеселяться, жони усі хай не горюють, як це голосіння добігає кінця.
Переклав Віталій Кривоніс
Дата останньої редакції: 20 червня 2026