Із Біблії

Буття 1

1На початку Бог створив Небо та землю.

2А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води.

3І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло.

4І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви.

5І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший.

6І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою.

7І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так.

8І назвав Бог твердь Небо. І був вечір, і був ранок, день другий.

9І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний. І сталося так.

10І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море. І Бог побачив, що добре воно.

11І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так.

12І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре воно.

13І був вечір, і був ранок, день третій.

14І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками.

15І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І сталося так.

16І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.

17І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею, 18і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від темряви. І Бог побачив, що це добре.

19І був вечір, і був ранок, день четвертий.

20І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю.

21І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно.

22І поблагословив їх Бог, кажучи: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!

23І був вечір, і був ранок, день п’ятий.

24І сказав Бог: Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так.

25І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно.

26І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.

27І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.

28І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!

29І сказав Бог: Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, нехай буде на їжу це вам!

30І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по землі, що душа в ньому жива, уся зелень яринна на їжу для них. І сталося.

31І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, день шостий.

Буття 2

1І були скінчені небо й земля, і все воїнство їхнє.

2І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.

3І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив.

4Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог создав небо та землю.

5І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла, бо на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю.

6І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю.

7І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею.

8І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив.

9І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла.

10І річка з Едену виходить, щоб поїти рай. І звідти розділюється і стає чотирма початками.

11Імення одному Пішон, оточує він усю землю Хавіла, де є золото.

12А золото тієї землі добре; там бделій і камінь онікс.

13Ім’я ж другої річки Гіхон, вона оточує весь край Етіопії.

14А ім’я річки третьої Тигр, вона протікає на сході Ашшуру. А річка четверта вона Ефрат.

15І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.

16І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти.

17Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!

18І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього.

19І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому.

20І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була.

21І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце.

22І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама.

23І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка.

24Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом.

25І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились.

Буття 3

1Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?

2І відповіла жінка змієві: З плодів дерева раю ми можемо їсти, 3але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти.

4І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете!

5Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло.

6І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв.

7І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі.

8І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю.

9І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: Де ти?

10А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався.

11І промовив Господь: Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?

12А Адам відказав: Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв.

13Тоді Господь Бог промовив до жінки: Що це ти наробила? А жінка сказала: Змій спокусив мене, і я їла.

14І до змія сказав Господь Бог: За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свого життя.

15І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту.

16До жінки промовив: Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою.

17І до Адама сказав Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя.

18Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.

19У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся.

20І назвав Адам ім’я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого.

21І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх.

22І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з’їв, і не жив повік віку.

23І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був.

24І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум’яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя.

Буття 4

1І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: Набула чоловіка від Господа.

2А далі вона породила брата йому Авеля. І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник.

3І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі.

4А Авель, він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, 5а на Каїна й на жертву його не зглянувся. І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось.

6І сказав Господь Каїнові: Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє?

7Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати.

8І говорив Каїн до Авеля, брата свого. І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, і вбив його.

9І сказав Господь Каїнові: Де Авель, твій брат? А той відказав: Не знаю. Чи я сторож брата свого?

10І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі.

11А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки.

12Коли будеш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі.

13І сказав Каїн до Господа: Більший мій гріх, аніж можна знести.

14Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі, і я буду ховатись від лиця Твого. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і буде, кожен, хто стріне мене, той уб’є мене.

15І промовив до нього Господь: Через те кожен, хто вб’є Каїна, семикратно буде пімщений. Помістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його.

16І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, й осів у країні Нод, на схід від Едену.

17І Каїн пізнав свою жінку, і стала вона вагітна, і вродила Еноха. І збудував він місто, і назвав ім’я тому містові, як ім’я свого сина: Енох.

18І народився в Еноха Ірад, а Ірад породив Мехуяїла, а Мехуяїл породив Метушаїла, а Метушаїл породив Ламеха.

19І взяв собі Ламех дві жінки, ім’я одній Ада, а ймення другій Цілла.

20І породила Ада Явала, він був батьком тих, що сидять по наметах і мають череду.

21А ймення брата його Ювал, він був батьком усім, хто держить у руках гусла й сопілку.

22А Цілла також породила Тувалкаїна, що кував всіляку мідь та залізо. А сестра Тувалкаїнова Ноема.

23І промовив Ламех до жінок своїх: Адо й Цілло, послухайте ви мого голосу, жони Ламехові, почуйте ви слова мого! Бо якби я мужа забив за уразу свою, а дитину за рану свою, 24 І як буде усемеро пімщений Каїн, то Ламех у сімдесятеро й семеро!

25 І пізнав Адам ще свою жінку, і сина вона породила. І назвала ймення йому: Сиф, бо Бог дав мені інше насіння за Авеля, що забив його Каїн.

26 А Сифові теж народився був син, і він назвав імення йому: Енош. Тоді зачали були призивати Ймення Господнє.

Буття 6

1 І сталося, що розпочала людина розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки.

2 І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали.

3 І промовив Господь: Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ.

4 За тих днів на землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини до людських дочок. І вони їм народжували, то були силачі, що славні від віку.

5 І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно.

6 І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм.

7 І промовив Господь: Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчинив.

8 Але Ной знайшов милість у Господніх очах.

9 Це ось оповість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив.

10 І Ной породив трьох синів: Сима, Хама й Яфета.

11 І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством.

12 І бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі.

13 І промовив Господь до Ноя: Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі.

14 Зроби собі ковчега з дерева гофер. З перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсередини та ізнадвору.

15 І отак його зробиш: три сотні ліктів довжина ковчега, п’ятдесят ліктів ширина йому, а тридцять ліктів височина йому.

16 Отвір учиниш в ковчезі, і звузиш на лікоть його від гори, а вхід до ковчегу влаштуєш на боці його. Зробиш його на поверхи долішні, другорядні й третьорядні.

17 А Я ось наведу потоп, воду на землю, щоб з-під неба винищити кожне тіло, що в ньому дух життя. Помре все, що на землі!

18 І складу Я заповіта Свойого з тобою, і ввійдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки твоїх синів із тобою.

19 І впровадиш до ковчегу по двоє з усього, з усього живого, із кожного тіла, щоб їх заховати живими з тобою. Вони будуть самець і самиця.

20 Із птаства за родом його, і з худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, по двоє з усього увійдуть до тебе, щоб їх зберегти живими.

21 А ти набери собі з кожної їжі, що вона на споживання, і буде для тебе й для них на поживу.

22 І зробив Ной усе, як звелів йому Бог, так зробив він.

Буття 7

1 І сказав Господь Ноєві: Увійди ти й увесь дім твій до ковчегу, бо Я бачив тебе праведним перед лицем Своїм в оцім роді.

2 Із усякої чистої худоби візьмеш собі по семеро, самця та самицю її, а з худоби нечистої двоє: самця та самицю її.

3 Також із птаства небесного по семеро, самця та самицю, щоб насіння сховати живим на поверхні всієї землі.

4 Ось бо по семи днях Я литиму на землю дощ сорок день і сорок ночей, і всяку істоту, яку Я вчинив, зітру з-над поверхні землі!

5 І зробив Ной усе, як звелів був Господь.

6 А Ной був віку шестисот літ, і стався потоп, вода на землі.

7 І ввійшов Ной, і сини його, і жінка його, і невістки його з ним до ковчегу перед водою потопу.

8 Із чистої худоби та з худоби, що нечиста вона, і з птаства, і всього, що плазує на землі,

9 по двоє ввійшли до Ноя до ковчегу, самець і самиця, як Бог Ноєві був ізвелів.

10 І сталося по семи днях, і води потопу линули на землю.

11 Року шостої сотні літ життя Ноєвого, місяця другого, сімнадцятого дня місяця, цього дня відкрилися всі джерела великої безодні, і розчинилися небесні розтвори.

12 І був дощ на землі сорок день і сорок ночей.

13 Того саме дня до ковчегу ввійшов Ной, і Сим, і Хам та Яфет, сини Ноєві, і жінка Ноєва, і три невістки його з ними,

14 вони та всяка звірина за родом її, і всяка худоба за родом її, і всяке плазуюче, що плазує по землі, за родом його, і всяке птаство за родом його, усяка пташка крилата.

15 І ввійшли до Ноя, до ковчегу по двоє із кожного тіла, що в нім дух життя.

16 А те, що ввійшло, самець і самиця з кожного тіла ввійшли, як звелів йому Бог. І замкнув Господь за ним ковчега.

17 І був потоп сорок день на землі, і збільшилась вода, і понесла ковчега. І він високо став над землею.

18 І прибула вода, і сильно збільшилась вона на землі, і пливав ковчег на поверхні води.

19 І дуже-дуже вода на землі прибула, і покрились усі гори високі, що під небом усім.

20 На п’ятнадцять ліктів угору вода прибула, і покрилися гори.

21 І вимерло всяке тіло, що рухається на землі: серед птаства, і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна людина.

22 Усе, що в ніздрях його дух життя, з усього, що на суходолі вимерло було.

23 І винищив Бог усяку істоту на поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазуна, і аж до птаства небесного, вони стерлись з землі. І зостався тільки Ной та те, що з ним у ковчезі було.

24 І прибувала вода на землі сто і п’ятдесят день.

Буття 8

1 І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, і вода заспокоїлась.

2 І закрились джерела безодні та небесні розтвори, і дощ з неба спинився.

3 І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спадати по ста й п’ятидесяти днях.

4 А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.

5 І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.

6 І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.

7 І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.

8 І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спала вода з-над землі.

9 Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.

10 І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.

11 І голубка вернулась до нього вечірнього часу, і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.

12 І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.

13 І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!

14 А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця висохла земля.

15 І промовив Ноєві Господь, кажучи:

16 Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.

17 Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай рояться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються.

18 І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.

19 Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми вийшли з ковчегу вони.

20 І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення.

21 І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.

22 Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч не припиняться!

Вихід 19

1 Третього місяця по виході Ізраїлевих синів із єгипетського краю, того дня прибули вони на Сінайську пустиню.

2 І рушили вони з Рефідіму, і ввійшли до Сінайської пустині, та й отаборилися в пустині. І отаборився там Ізраїль навпроти гори.

3 А Мойсей увійшов до Бога. І кликнув до нього Господь із гори, говорячи: Скажеш отак дому Якова, і звістиш синам Ізраїля:

4 Ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе.

5 А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя!

6 А ви станете Мені царством священиків та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам.

7 І прибув Мойсей, і покликав старших народніх, та й виложив перед ними всі ті слова, що Господь наказав був йому.

8 І відповів увесь народ разом, та й сказав: Усе, що Господь говорив, зробимо! А Мойсей доніс слова народу до Господа.

9 І промовив Господь до Мойсея: Ось Я до тебе прийду в густій хмарі, щоб чув народ, коли Я говоритиму з тобою, і щоб повірив і тобі навіки! І переповів Мойсей слова народу до Господа.

10 І промовив Господь до Мойсея: Іди до людей, і освяти їх сьогодні та взавтра, і нехай вони виперуть одіж свою.

11 І нехай вони будуть готові на третій день, бо третього дня зійде Господь на гору Сінай на очах усього народу.

12 І обведеш границею народ довкола, говорячи: Стережіться сходити на гору й доторкуватися до краю її. Кожен, хто доторкнеться до гори, буде конче забитий!

13 Нехай не доторкнеться до неї рука, бо буде конче вкаменований, або буде справді застрілений, чи то худобина, чи то людина, не буде жити вона. Як сурма засурмить протяжливо, вони вийдуть на гору.

14 І зійшов Мойсей з гори до народу, і освятив народ, а вони випрали одежу свою.

15 І він сказав до народу: Будьте готові на третій день; не входьте до жінок.

16 І сталося третього дня, коли ранок настав, і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І затремтів увесь народ, що був у таборі…

17 І вивів Мойсей народ із табору назустріч Богові, і вони стали під горою.

18 А гора Сінай уся вона димувала через те, що Господь зійшов на неї в огні! І піднявся дим її, немов дим вапнярки, і сильно затремтіла вся гора…

19 І розлігся голос сурми, і він сильно все могутнів: Мойсей говорить, а Бог відповідає йому голосно…

20 І зійшов Господь на гору Сінай, на верхів’я гори. І покликав Господь Мойсея на верхів’я гори. І вийшов Мойсей.

21 І промовив Господь до Мойсея: Зійди, остережи народ, щоб не рвався до Господа, щоб побачити, бо багато з нього загине.

22 А також священики, що будуть підходити до Господа, нехай перше освятяться, щоб Господь їх не повбивав.

23 І сказав Мойсей до Господа: Не зможе народ вийти на гору Сінай, бо Ти засвідчив між нами, говорячи: Обведи границею цю гору, і освяти її.

24 І промовив до нього Господь: Іди, зійди, а потім вийди ти й Аарон з тобою, а священики й народ нехай не рвуться до Господа, щоб Я не повбивав їх.

25 І зійшов Мойсей до народу, і сказав їм це все.

Вихід 20

1 І Бог промовляв всі слова оці, кажучи:

2 Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.

3 Хай не буде тобі інших богів передо Мною!

4 Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею.

5 Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене,

6 і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.

7 Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.

8 Пам’ятай день суботній, щоб святити його!

9 Шість день працюй і роби всю працю свою,

11 Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.

12 Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!

13 Не вбивай!

14 Не чини перелюбу!

15 Не кради!

16 Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!

17 Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!

18 І ввесь народ бачив та чув громи та полум’я, і голос сурми, і гору димлячу. І побачив народ, і всі тремтіли та й поставали здалека.

19 І сказали вони до Мойсея: Говори з нами ти, і ми послухаємо, а нехай не говорить із нами Бог, щоб ми не повмирали.

20 І промовив Мойсей до народу: Не бійтеся, бо Бог прибув для випробування вас, і щоб страх Його був на ваших обличчях, щоб ви не грішили.

21 І став народ здалека, а Мойсей підійшов до мороку, де був Бог.

22 І промовив Господь до Мойсея: Отак скажеш до Ізраїлевих синів: Ви бачили, що Я говорив з вами з небес.

Від Марка 1

1 Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого.

2 Як у пророка Ісаї написано: Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує.

3 Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!

4 Виступив був так Іван, що в пустині христив та проповідував хрищення на покаяння для прощення гріхів.

5 І до нього приходила вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, і в річці Йордані від нього христились вони, і визнавали гріхи свої.

6 А Іван зодягався в одежу з верблюжого волосу, і мав пояс ремінний на стегнах своїх, а їв сарану та мед польовий.

7 І він проповідував, кажучи: Услід за мною йде он Потужніший від мене, що Йому я негідний, нагнувшись, розв’язати ремінця від узуття Його.

8 Я христив вас водою, а Той вас христитиме Духом Святим.

9 І сталося тими днями, прийшов Ісус з Назарету Галілейського, і від Івана христився в Йордані.

10 І зараз, коли Він виходив із води, то побачив Іван небо розкрите, і Духа, як голуба, що сходив на Нього.

11 І голос із неба почувся: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Його!

12 І зараз повів Його Дух у пустиню.

13 І Він був сорок днів у пустині, випробовуваний від сатани, і перебував зо звіриною. І служили Йому Анголи.

14 А коли Іван виданий був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Євангелію, 15 і говорив: Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!

16 А коли Він проходив біля Галілейського моря, то побачив Симона та Андрія, брата Симонового, що невода в море закидали, бо рибалки були.

17 І сказав їм Ісус: Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей.

18 І зараз вони свого невода кинули, та й пішли вслід за Ним.

19 А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Зеведеєвого та брата його Івана, що й вони в човні невода лагодили.

20 І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Зеведея в човні з робітниками, і пішли вслід за Ним.

21 І приходять вони в Капернаум. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав.

22 І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники.

23 І зараз у їхній синагозі знайшовся один чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав, 24 і сказав: Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, Божий Святий.

25 Ісус же йому заказав: Замовчи, і вийди з нього!

26 І затряс дух нечистий того, і, скрикнувши голосом гучним, вийшов із нього.

27 І жахнулися всі, аж питали вони один одного, кажучи: Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть духам нечистим наказує Він, і вони Його слухають.

28 І чутка про Нього пішла хвилі тієї по всій Галілейській країні.

29 І вийшли вони із синагоги небавом, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Симонового й Андрієвого.

30 А теща Симонова лежала в гарячці; і зараз сказали про неї Йому.

31 І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, і гарячка покинула ту, і вона зачала прислуговувати їм.

32 А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих.

33 І все місто зібралося перед дверима.

34 І Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його.

35 А над ранком, як дуже ще темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився.

36 А Симон та ті, що були з ним, поспішили за Ним.

37 І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: Усі шукають Тебе.

38 А Він промовляє до них: Ходім в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов.

39 І пішов, і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв.

40 І приходить до Нього прокажений, благає Його, і на коліна впадає та й каже Йому: Коли хочеш, Ти можеш очистити мене!

41 І змилосердився Він, простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: Хочу, будь чистий!

42 І проказа зійшла з нього хвилі тієї, і чистим він став.

43 А Він, погрозивши йому, зараз вислав його, 44 і йому наказав: Гляди, не оповідай нічого нікому. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очищення, що Мойсей заповів, їм на свідоцтво.

45 А він, вийшовши, став багато оповідати й говорити про подію, так що Він не міг явно ввійти вже до міста, але перебував віддалік по самітних місцях. І сходилися звідусюди до Нього.

Від Марка 2

1 Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернауму, то чутка пішла, що Він удома.

2 І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях. А Він їм виголошував слово.

3 І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо.

4 А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений.

5 А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: Відпускаються, сину, гріхи тобі!

6 Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: 7 Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?

8 І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: Що таке ви в серцях своїх думаєте?

9 Що легше: сказати розслабленому: Гріхи відпускаються тобі, чи сказати: Уставай, візьми ложе своє та й ходи?

10 Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, каже розслабленому: 11 Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!

12 І той устав, і негайно взяв ложе, і вийшов перед усіма, так що всі дивувались і славили Бога, й казали: Ніколи такого не бачили ми!

13 І вийшов над море Він знов. А ввесь натовп до Нього приходив, і Він їх навчав.

14 А коли Він проходив, то побачив Левія Алфієвого, що сидів на митниці, і каже йому: Іди за Мною! Той устав, і пішов услід за Ним.

15 Коли ж Він сидів при столі в його домі, то багато митників і грішників сиділи з Ісусом та з учнями Його; бо було їх багато, і вони ходили за Ним.

16 Як побачили ж книжники та фарисеї, що Він їсть із грішниками та з митниками, то сказали до учнів Його: Чому то Він їсть із митниками та з грішниками?

17 А Ісус, як почув, промовляє до них: Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників на покаяння.

18 А учні Іванові та фарисейські постили. І приходять вони, та й говорять до Нього: Чому учні Іванові та фарисейські постять, а учні Твої не постять?

19 Ісус же промовив до них: Хіба постити можуть гості весільні, поки з ними ще є молодий? Доки мають вони молодого з собою, то постити не можуть.

20 Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, то й постити будуть вони за тих днів.

21 І не пришиває ніхто до старої одежі латки з сукна сирового, а як ні, то край латки нової одірветься там від старого, і дірка стане ще гірша.

22 І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино бурдюки, і вино й бурдюки пропадуть, а вливають вино молоде до нових бурдюків.

23 І сталось, як Він переходив ланами в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали колосся зривати.

24 Фарисеї ж казали Йому: Подивись, чому роблять у суботу вони, чого не годиться?

25 А Він їм відказав: Чи ж ви не читали ніколи, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним?

26 Як він увійшов був до Божого дому за первосвященика Авіятара, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було, тільки священикам, і дав він і тим, хто був із ним?

27 І сказав Він до них: Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи, 28 а тому то Син Людський Господь і суботі.

Від Марка 3

1 І Він знову до синагоги ввійшов. І був там один чоловік, який мав суху руку.

2 І, щоб обвинуватити Його, наглядали за Ним, чи Він у суботу того не вздоровить.

3 І говорить Він до чоловіка з сухою рукою: Стань посередині!

4 А до них промовляє: У суботу годиться робити добре, чи робити лихе, життя зберегти, чи погубити? Вони ж мовчали.

5 І споглянув Він із гнівом на них, засмучений закам’янілістю їхніх сердець, і сказав чоловікові: Простягни свою руку! І той простяг, і рука йому стала здорова!

6 Фарисеї ж негайно пішли та з іродіянами раду зробили на Нього, як Його погубити.

7 А Ісус із Своїми учнями вийшов над море. І натовп великий ішов вслід за Ним із Галілеї й з Юдеї, 8 і з Єрусалиму, і з Ідумеї, і з-за Йордання, і з Тиру й Сидону. Натовп великий, прочувши, як багато чинив Він, зібрався до Нього.

9 І сказав Він до учнів Своїх наготовити човна Йому, через натовп, щоб до Нього не тиснулись.

10 Бо Він багатьох уздоровив, так що хто тільки немочі мав, то тислись до Нього, щоб Його доторкнутись.

11 І духи нечисті, як тільки вбачали Його, то падали ницьма перед Ним, і кричали й казали: Ти Син Божий!

12 А Він їм суворо наказував, щоб вони Його не виявляли.

13 І Він вийшов на гору, і покликав, кого Сам хотів; вони ж приступили до Нього.

14 І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх, 15 і щоб мали вони владу вздоровляти недуги й вигонити демонів.

16 І визначив Він оцих Дванадцятьох: Симона, і дав йому ймення Петро, 17 і Якова Зеведеєвого, і Івана, брата Якова, і дав їм імена Воанергес, цебто сини громові,

18 І Андрія, і Пилипа, і Варфоломія, і Матвія, і Хому, і Якова Алфієвого, і Тадея, і Симона Кананіта.

19 Та Юду Іскаріотського, що й видав Його.

20 І приходять до дому вони. І знову зібралось народу, що вони не могли навіть хліба з’їсти.

21 І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамовитий.

22 А книжники, що поприходили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів.

23 І, закликавши їх, Він у притчах до них промовляв: Як може сатана сатану виганяти?

24 І коли царство поділиться супроти себе, не може встояти те царство.

25 І коли дім поділиться супроти себе, не може встояти той дім.

26 І коли б сатана сам на себе повстав і поділився, то не зможе встояти він, але згине.

27 Ніхто бо не може вдертись у дім дужого, та й пограбувати добро його, якщо перше не зв’яже дужого, і аж тоді пограбує господу його.

28Поправді кажу вам, що простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали.

29Але хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає.

30Бож казали вони: «Він духа нечистого має.»

31І поприходили мати Його та брати Його, і, осторонь ставши, послали до Нього і Його викликали.

32А народ кругом Нього сидів. І сказали Йому: «Ото мати Твоя, і брати Твої, і сестри Твої он про Тебе питаються осторонь.»

33А Він їм відповів і сказав: «Хто Моя мати й брати?»

34І поглянув на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: «Ось мати Моя та браття Мої!»

35Бо хто Божу волю чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати.

Від Марка 4

1І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато народу, так що Сам Він до човна на морі ввійшов і сидів, а народ увесь був на землі покрай моря.

2І багато навчав Він їх притчами, і в науці Своїй їм казав:

3«Слухайте, вийшов сіяч ось, щоб сіяти.»

4І як сіяв, упало зерно одне край дороги, і налетіли пташки, і його повидзьобували.

5Друге ж упало на ґрунт кам’янистий, де не мало багато землі, і негайно зійшло, бо земля неглибока була;

6а як сонце зійшло, то зів’яло, і, коріння не мавши, усохло.

7А інше впало між терен, і вигнався терен, і його поглушив, і плоду воно не дало.

8Інше ж упало на добрую землю, і дало плід, що посходив і ріс; і видало втридцятеро, у шістдесят і в сто раз.

9І сказав: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!»

10І, як остався Він на самоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма про цю притчу.

11І Він їм відповів: «Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах, 12 щоб оком дивились вони і не бачили, вухом слухали і не зрозуміли, щоб коли вони не навернулися, і відпущені будуть гріхи їм!»

13І Він їх запитав: «Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!»

14Сіяч сіє слово.

15А котрі край дороги, де сіється слово, це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.

16Так само й посіяні на кам’янистому ґрунті, вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його, 17 та коріння не мають у собі й непостійні; а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз.

18А між терен посіяне, це ті, що слухають слово, 19 але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає.

20А посіяне в добрую землю це ті, що слухають слово й приймають, і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто раз.

21І сказав Він до них: «Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на свічнику?»

22Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв.

23«Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!»

24І сказав Він до них: «Уважайте, що чуєте: якою мірою будете міряти, такою відміряють вам, і додадуть вам.»

25Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.

26І сказав Він: «Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння, 27 і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як.»

28Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі.

29А коли плід доспіє, зараз Він посилає серпа, бо настали жнива.

30І сказав Він: «До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представимо його? 31 Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння. 32 Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне.»

33І такими притчами багатьома Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.

34І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.

35І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: «Переплиньмо на той бік.»

36І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним.

37І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився!

38А Він спав на кормі на подушці… І вони розбудили Його та й сказали Йому: «Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?»…

39Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: «Мовчи, перестань!» І стих вітер, і тиша велика настала…

40І сказав Він до них: «Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?»

41А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: «Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?»

Від Марка 5

1І на другий бік моря вони прибули, до землі Гадаринської.

2І як вийшов Він із човна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних печер, що мав духа нечистого.

3Він мешкання мав у гробах, і ніхто й ланцюгами зв’язати не міг його,

4бо часто кайданами та ланцюгами в’язали його, але він розривав ланцюги та кайдани торощив, і ніхто не міг угамувати його.

5І він повсякчас перебував день і ніч у гробах та в горах, і кричав, і бився об каміння…

6А коли він Ісуса побачив здалека, то прибіг, і вклонився Йому,

7і закричав гучним голосом, кажучи: «Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Богом Тебе заклинаю, не муч Ти мене!»

8Бо сказав Він йому: «Вийди, душе нечистий, із людини!»

9І запитав Він його: «Як тобі на ім’я?» А той відповів: «Легіон мені ймення, багато бо нас.»

10І він Його дуже просив, щоб їх не висилав із тієї землі.

11Пасся ж там на горі гурт великий свиней.

12І просилися демони, кажучи: «Пошли нас у свиней, щоб у них ми ввійшли.»

13І дозволив Він їм. І повиходили духи нечисті, і в свиней увійшли. І гурт кинувся з кручі до моря, а було зо дві тисячі їх, і вони потопилися в морі…

14А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили, і повиходили люди побачити, що сталось.

15І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав легіона, убраний сидів, і при умі, і полякались вони…

16Самовидці ж їм розповіли, що сталося з тим біснуватим, також про свиней.

17І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього краю.

18А як Він сів до човна, то біснуватий став просити Його, щоб залишитися з Ним.

19Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: «Іди до дому свого, до своїх, і їм розповіж, які речі великі Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою!»

20І пішов він та в Десятимісті зачав проповідувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались!

21І коли переплив Ісус човном на той бік ізнов, то до Нього зібралось багато народу. І був Він над морем.

22І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,

23і дуже благає Його та говорить: «Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!»…

24І пішов Він із ним. За Ним натовп великий ішов, і тиснувся до Нього.

25А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була,

26що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,

27як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його…

28Бо вона говорила про себе: «Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю.»…

29І висохло тієї хвилі джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!

30І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до народу звернувся й спитав: «Хто доторкнувсь до Моєї одежі?»

31І відказали Йому Його учні: «Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до Мене?»

32А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.

33І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла…

34А Він їй сказав: «Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!»

35Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: «Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?»…

36А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: «Не лякайся, тільки віруй!»

37І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова.

38І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили.

39А ввійшовши, сказав Він до них: «Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить!»

40І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.

41І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: «Таліта, кумі», що значить: «Дівчатко, кажу тобі, встань!»

42І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!…

43А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідався про це. І дати їй їсти звелів.

Від Марка 6

1І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї батьківщини, а за Ним ішли учні Його.

2Як настала ж субота, Він навчати почав у синагозі. І багато хто, чувши, дивуватися стали й питали: «Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що дана Йому? І що за чуда, що стаються руками Його? 3 Хіба ж Він не тесля, син Маріїн, брат же Якову, і Йосипу, і Юді та Симонові? А сестри Його хіба тут не між нами?» І вони спокушалися Ним…

4А Ісус їм сказав: «Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм.»

5І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздоровив.

6І Він дивувався їх невірству. І ходив Він по селах навкруг та навчав.

7І, закликавши Дванадцятьох, зачав їх по двох посилати, і владу їм дав над нечистими духами.

8І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім палиці тільки самої: ні торби, ні хліба, ані мідяків у свій черес,

9а ходити в сандалях, і двох убрань не носити.

10І промовив до них: «Коли ви де ввійдете в дім, залишайтеся там, аж поки не вийдете звідти. 11 А як місто яке вас не прийме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення супроти них. Поправді кажу вам, легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж місту тому!»

12І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися.

13І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли.

14І прочув про Ісуса цар Ірод, бо ім’я Його стало загальновідоме, і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому творяться чуда від нього.

15Інші впевняли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.

16А Ірод, прочувши, сказав: «Іван, якому я голову стяв був, оце він воскрес!»

17Той бо Ірод, пославши, схопив був Івана, і у в’язниці закув його, через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, бо він одружився був із нею.

18Бо Іван казав Іродові: «Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого!»

19А Іродіяда лютилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.

20Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки.

21Та настав день догідний, коли дня народження Ірод справляв був бенкет вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині, 22і коли прийшла дочка тієї Іродіяди, і танцювала, і сподобалася Іродові та присутнім із ним при столі, тоді цар промовив до дівчини: Проси в мене, чого хочеш, і дам я тобі!

23І поклявся він їй: Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, хоча б і півцарства мого!

24Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: Чого маю просити? А та відказала: Голови Івана Христителя...

25І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Івана Христителя!

26І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були при столі, не схотів їй відмовити.

27І цар зараз послав вояка, і звелів принести Іванову голову.

28І пішов він, і стяв у в’язниці Івана, і приніс його голову на полумискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало її своїй матері...

29А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гробу поклали його.

30І посходилися до Ісуса апостоли, і розповіли Йому все, як багато зробили вони, і як багато навчили.

31І сказав Він до них: Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте. Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.

32І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного.

33І побачили їх, коли плинули, і багато-хто їх розпізнали. І пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили.

34І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха. І зачав їх навчати.

37А Він відповів і сказав їм: Дайте їсти їм ви. Вони ж відказали Йому: Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?

38А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте! І розпізнавши, сказали: П’ять хлібів та дві риби.

39І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного.

40І розсілись рядами вони, по сто та по п’ятдесят.

41І Він узяв п’ять хлібів та дві риби, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві риби на всіх поділив. 42І всі їли й наїлися!

43А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.

44А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п’ять чоловіка!

45І зараз звелів Своїм учням до човна сідати, і на той бік поплинути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить народ.

46І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на гору.

47А як вечір настав, човен був серед моря, а Він Сам один на землі.

48Коли ж Він побачив, як вони веслуванням мордуються, бо вітер їм був супротивний, о четвертій сторожі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи, і хотів їх минути. 49А вони, як побачили, що йде Він по морю, подумали, що то мара, та й стали кричати,

50бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: Будьте смілі, це Я, не лякайтесь!

51І ввійшов Він у човен до них, і вітер затих. А вони здивувалися дуже в собі, бо не зрозуміли чуда про хліби, бо серце їхнє було затверділе.

53Перепливши ж вони, прибули в землю Генісаретську й причалили.

54І, як вони повиходили з човна, люди зараз пізнали Його, і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих приносити, де тільки прочули були, що Він є.

56І куди тільки Він прибував до сіл, чи до міст, чи до осель, клали недужих на майданах, і благали Його, щоб могли доторкнутись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього доторкувався, той був уздоровлений!

Від Марка 7

1І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули із Єрусалиму, і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками нечистими, цебто невмитими.

3Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи передання старших, не їдять, як старанно не вимиють рук; а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли, щоб додержувати: миття чаш, і глеків, і мідяного посуду.

5І запитали Його фарисеї та книжники: Чому учні Твої не живуть за переданням старших, але хліб споживають руками нечистими?

6А Він їм відказав: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене… 7Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей.

8Занехаявши заповідь Божу, передань людських ви тримаєтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви.

9І сказав Він до них: Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє передання.

10Бо Мойсей наказав: Шануй батька свого та матір свою, та: Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре.

11А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Корван, чи дар Богові те, чим би ти скористатись від мене хотів,

12то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері,

13порушуючи Боже Слово вашим переданням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите.

14І Він знову покликав народ і промовив до нього: Послухайте Мене всі, і зрозумійте!

15Немає нічого назовні людини, що, увіходячи в неї, могло б опоганити її; що ж із неї виходить, те людину опоганює.

16Коли має хто вуха, щоб слухати, нехай слухає!

17А коли від народу ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про притчу.

18І Він їм відказав: Чи ж і ви розуміння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззовні в людину, не може опоганити її?

19Бо не входить до серця йому, але до живота, і виходить назовні, очищуючи всяку їжу. 20А далі сказав Він: Що з людини виходить, те людину опоганює.

21Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства,

22перелюби, здирства, лукавства, підступність, безстидства, завидюще око, богозневага, гордощі, безум.

23Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює!

24І встав Він, і звідти пішов у землю тирську й сидонську. І, ввійшовши додому, Він хотів, щоб ніхто не довідався, та не міг утаїтися.

25Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому.

26А ця жінка грекиня була, родом сирофінікіянка. Вона стала благати Його, щоб із дочки її демона вигнав.

27А Він їй сказав: Дай, щоб перше наїлися діти, не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щенятам!

28А вона Йому у відповідь каже: Так, Господи! Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок…

29І Він їй сказав: За слово оце йди собі, демон вийшов із твоєї дочки!

30А коли вона у дім свій вернулася, то знайшла, що дочка на постелі лежала, а демон вийшов із неї.

31І вийшов Він знову із країв тирських і сидонських, і подався шляхом на Сидон над море Галілейське, через околиці Десятимістя.

32І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав.

33І взяв Він його від народу самого, і вклав пальці Свої йому у вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика.

34І, на небо споглянувши, Він зітхнув і промовив до нього: Еффата; цебто: Відкрийся!

35І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв’язалося негайно, і він став говорити виразно!

36А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповідали. Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували.

37І дуже всі дивувалися та говорили: Він добре все робить: глухим дає чути, а німим говорити!

Від Марка 8

1Тими днями, коли було знову багато народу, а їсти не мали чого, покликав Він учнів Своїх та й промовив до них:

2Жаль мені тих людей, що вже три дні зі Мною знаходяться, та їсти не мають чого.

3А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека.

4І відповіли Йому Його учні: Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?

5А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Вони ж повідомили: Семеро.

6Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові.

7І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.

8І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали…

9А їдців було тисяч із чотири!

10І сів Він негайно до човна зі Своїми учнями, та й прибув до землі Далманутської.

11І вийшли фарисеї, і почали сперечатися з Ним, і, Його випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба.

12А Він тяжко зітхнув у Своєму дусі й промовив: Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу вам, що родові цьому ознака не буде дана!

13І покинув Він їх, сів знову до човна, і на той бік відбув.

14І забули вони взяти хліба, і крім одного буханця, у човні не мали з собою нічого.

15А Він їм наказував та говорив: Стережіться уважливо фарисейської розчини й розчини Іродової!

16Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони.

17А Ісус, знаючи те, промовляє до них: Чого ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверділим?

18Маючи очі не бачите, і маючи вуха не чуєте? І не пам’ятаєте, 19коли п’ять хлібів Я ламав на п’ять тисяч, скільки повних кошів із кусків ви зібрали? Вони кажуть до Нього: Дванадцять.

20А як сім на чотири тисячі, скільки кошиків повних із кусків ви зібрали? І відповідають: Сім.

21І сказав Він до них: Ви ще не розумієте?…

22І приходять вони у Віфсаїду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкнувся до нього.

23І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І послинивши йому очі, поклав руки на нього, і запитав його, чи щось бачить.

24І, зиркнувши, сказав той: Я бачу людей, які ходять, немовби дерева…

25Потім знову Він поклав Свої руки на очі йому, і прозрів той, і одужав, і виразно став бачити все!

26І послав Він додому його й наказав: До села й не заходь, і нікому в селі не розповідай!

27Потому пішов Ісус і учні Його до сіл Кесарії Пилипової, а у дорозі запитав Своїх учнів, говорячи їм: За кого Мене люди вважають?

28Вони ж відповіли Йому, кажучи: За Івана Хрестителя, другі за Іллю, а інші за одного з пророків.

29І Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро Йому у відповідь каже: Ти Христос!

30І Він заборонив їм, щоб нікому про Нього вони не казали!

31І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященники, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне.

32І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв набік Його, і Йому став перечити.

33А Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петру докорив і сказав: Відступися, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!

34І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!

35Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже.

36Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить?

37Або що на замін дасть людина за душу свою?

38Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися у роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Ангелами святими.

Від Марка 9

1І сказав Він до них: Поправді кажу вам, що деякі з тут-о при- явних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі.

2А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на гору високу самих. І Він переобразивсь перед ними.

3І стала одежа Його осяйна, дуже біла, як сніг, якої білильник не зміг би так вибілити на землі!

4І з’явивсь їм Ілля та Мойсей, і розмовляли з Ісусом.

5І озвався Петро та й сказав до Ісуса: Учителю, добре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі…

6Бо не знав, що казати, бо були перелякані.

7Та хмара ось їх заслонила, і голос почувся із хмари: Це Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!

8І зараз, звівши очі свої, вони вже нікого з собою не бачили, крім Самого Ісуса.

9А коли з гори сходили, Він їм наказав, щоб нікому того не казали, що бачили, аж поки Син Людський із мертвих воскресне.

10І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що то є: воскреснути з мертвих.

11І вони запитали Його та сказали: Що це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?

12А Він відказав їм: Тож Ілля, коли прийде попереду, усе приготує. Та як же про Людського Сина написано, що мусить багато Він витерпіти, і буде зневажений?

13Але вам кажу, що й Ілля був прийшов, та зробили йому, що тільки хотіли, як про нього написано…

14А коли повернулись до учнів, коло них вони вгледіли безліч народу та книжників, що сперечалися з ними. 15І негайно ввесь натовп, як побачив Його, сполохнувся із дива, і назустріч побіг, і став вітати Його.

16І запитався Він їх: Про що сперечаєтесь з ними?

17І Йому відповів один із натовпу: Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має.

18А як він де схопить його, то об землю кидає ним, і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його, та вони не змогли.

19А Він їм у відповідь каже: О, роде невірний, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!

20І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною...

21І Він запитав його батька: Як давно йому сталося це? Той сказав: Із дитинства.

22І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!

23Ісус же йому відказав: Щодо того твого коли можеш, то тому, хто вірує, все можливе!

24Зараз батько хлоп’яти з слізьми закричав і сказав: Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!

25А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: Душе німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!

26І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, аж багато-хто стали казати, що помер він…

27А Ісус узяв за руку його та й підвів його, і той устав. 28Коли ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самотою: Чому ми не могли його вигнати?

29А Він їм сказав: Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту.

30І вони вийшли звідти, і проходили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто.

31Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб’ють, але вбитий, воскресне Він третього дня!

32Вони ж не зрозуміли цього слова, та боялись Його запитати.

33І прибули вони в Капернаум. А як був Він у домі, то їх запитав: Про що міркували в дорозі?

34І мовчали вони, сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто найбільший.

А як сів, то покликав Він Дванадцятьох, і промовив до них: «Коли хто бути першим бажає, нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!»

І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них: «Коли хто в Ім’я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!»

Обізвався до нього Іван: «Учителю, ми бачили одного чоловіка, який з нами не ходить, що виганяє Ім’ям Твоїм демонів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить».

А Ісус відказав: «Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім’ям Моїм чудо зробив би, і зміг би небаром лихословити Мене».

«Хто бо не супроти нас, той за нас!» 41І коли хто напоїть вас кухлем води в Ім’я Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу вам: той не згубить своєї нагороди!

42Хто ж спокусить одного з малих цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, та й кинути в море!

43І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого, 44де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.

45І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого, 46де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.

47І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної, 48де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!

49Бо посолиться кожен огнем, і кожна жертва посолиться сіллю.

50Сіль добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!

Від Марка 10

1І, вийшовши звідти, Він приходить у землю Юдейську, на той бік Йордану. І знову зібралися юрби до Нього, і знов Він навчав їх, звичаєм Своїм.

2І підійшли фарисеї й спитали, Його випробовуючи: Чи дозволено чоловікові дружину свою відпустити?

3А Він відповів і сказав їм: Що Мойсей заповів вам?

4Вони ж відказали: Мойсей заповів написати листа розводового, та й відпустити.

5Ісус же промовив до них: То за ваше жорстокосерда він вам написав оцю заповідь.

6Бог же з початку творіння створив чоловіком і жінкою їх.

7Покине тому чоловік свого батька та матір,

8і стануть обоє вони одним тілом, тим то немає вже двох, але одне тіло.

9Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!

10А вдома про це учні знов запитали Його.

11І Він їм відказав: Хто дружину відпустить свою, та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею.

12І коли дружина покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить перелюб вона.

13Тоді поприносили діток до Нього, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоряли.

14А коли спостеріг це Ісус, то обурився, та й промовив до них: Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких Царство Боже!

15Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде.

16І Він їх пригорнув, і поблагословив, на них руки поклавши.

17І коли вирушав Він у путь, то швидко наблизивсь один, упав перед Ним на коліна, і спитався Його: Учителю Добрий, що робити мені, щоб вічне життя вспадкувати?

18Ісус же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого.

19Знаєш заповіді: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво, не кривди, шануй свого батька та матір. 20А він відказав Йому: Учителю, це все виконав я ще змалку.

21Ісус же поглянув на нього з любов’ю, і промовив йому: Одного бракує тобі: іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай, і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста.

22А він засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, бо великі маєтки він мав!

23І поглянув довкола Ісус, та й сказав Своїм учням: Як тяжко отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже!

24І учні жахнулись від слів Його. А Ісус знов у відповідь каже до них: Мої діти, як тяжко отим, хто надію кладе на багатство, увійти в Царство Боже!

25Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти!

26А вони здивувалися дуже, і казали один до одного: Хто ж тоді може спастися?

27Ісус же поглянув на них і промовив: Неможливе це людям, а не Богові. Бо для Бога можливе все!

28А Петро став казати Йому: От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом.

29Ісус відказав: Поправді кажу вам: Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сестер, або матір, чи батька, або діти, чи поля ради Мене та ради Євангелії, 30і не одержав би в сто раз більше тепер, цього часу, серед переслідувань, домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і полів, а в віці наступному вічне життя.

І багато-хто з перших стануть останніми, а останні першими.

32Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них, аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьох, почав їм розповідати, що з Ним статися має:

33Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, 34і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб’ють, але третього дня Він воскресне!

35І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що будемо просити Тебе.

36А Він їх поспитав: Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?

37Вони ж відказали Йому: Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!

38А Ісус відказав їм: Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п’ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?

39Вони відказали Йому: Можемо. А Ісус їм сказав: Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся.

40А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому уготовано.

41Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана.

42А Ісус їх покликав, і промовив до них: Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть.

43Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу.

44А хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба.

45Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох.

46І приходять вони в Єрихон. А коли з Єрихону виходив Він разом із Своїми учнями й з безліччю люду, сидів і просив при дорозі сліпий Вартимей, син Тимеїв.

47І, прочувши, що то Ісус Назарянин, почав кликати та говорити: Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!

48І сварились на нього багато-хто, щоб мовчав, а він іще більше кричав: Сину Давидів, змилуйся надо мною!

49І спинився Ісус та й сказав: Покличте його! І кличуть сліпого та й кажуть йому: Будь бадьорий, устань, Він кличе тебе.

50А той скинув плаща свого, і скочив із місця, і прибіг до Ісуса.

51А Ісус відповів і сказав йому: Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі? Сліпий же Йому відказав: Учителю, нехай я прозрю!

52Ісус же до нього промовив: Іди, твоя віра спасла тебе! І той зараз прозрів, і пішов за Ісусом дорогою.

Від Марка 11

1І коли вони наблизились до Єрусалиму, до Вітфагії й Віфанії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх, 2і каже до них: Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви знайдете зараз прив’язане осля, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв’яжіть його, і приведіть.

3Коли ж скаже хто вам: Що це ви робите? відкажіть: Господь потребує його, і відішле його сюди зараз.

4І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив’язане коло воріт і знадвору було при дорозі, і відв’язали його.

5А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: Що ви робите? Пощо осля ви відв’язуєте?

6Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, і відпущено їх. 7І вони привели до Ісуса осля, і поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього.

8Багато ж народу стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зелень, натяту в полях.

9А ті, що йшли перед Ним і позаду, викрикували: Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!

10Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Осанна на висоті!

11Потому ввійшов Він до Єрусалиму, і в храм. А оглянувши все, як година вже пізня була, Він пішов у Віфанію з Дванадцятьма.

12А назавтра, коли вони вийшли з Віфанії, Він зголоднів був.

13І, побачивши здалека фігове дерево, вкрите листями, Він підійшов, чи не знайде на ньому чого. І, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя самого, не пора бо на фіги була.

14 І озвався Ісус і промовив до нього: Щоб більше ніхто твого плоду не з’їв аж повіки! А учні Його все те чули.

15 І прийшли вони в Єрусалим. А як Він у храм увійшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і поперевертав столи грошомінам та ослони продавцям голубів.

16 І Він не дозволяв, щоб хто річ яку носив через храм.

17 І Він їх навчав і казав їм: Хіба не написано: «Дім Мій буде домом молитви в народів усіх, ви ж із нього зробили печеру розбійників!»

18 І почули це первосвященики й книжники, і шукали, як Його погубити, бо боялись Його, увесь бо народ дивувався науці Його.

19А як пізно ставало, вони поза місто виходили.

20А проходячи вранці, побачили фігове дерево, усохле від кореня.

21І, згадавши Петро, говорить Йому: Учителю, глянь фігове дерево, що прокляв Ти, усохло!

22А Ісус їм у відповідь каже: Майте віру Божу!

23Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: Порушся та й кинься до моря, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як говорить, то буде йому!

24Через це говорю вам: Усе, чого ви в молитві попросите, вірте, що одержите, і сповниться вам.

25І коли стоїте на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші. 26Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам прогріхів ваших.

27І знову прийшли вони в Єрусалим. Коли ж Він у храмі ходив, поприходили первосвященики й книжники, і старшини до Нього,

28і сказали Йому: Якою Ти владою все оце чиниш? І хто Тобі владу цю дав, щоб Ти це робив?

29А Ісус відказав їм: Запитаю й Я вас одне слово, і відповідайте Мені, то й Я відкажу вам, якою Я владою це все чиню.

30Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Відповідайте Мені!

31Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже: Чого ж ви йому не повірили?

32А як скажемо: Від людей, то боялись народу, бо всі вважали, що Іван був поправді пророк.

33 І сказали Ісусові у відповідь: Не знаємо… А Ісус їм відказує: То й Я не скажу вам, якою Я владою це все чиню.

Від Марка 12

1 І почав Він у притчах до них промовляти: Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов.

2 А певного часу послав він раба до своїх винарів, щоб прийняти частину плоду з виноградника у тих винарів.

3 Та вони схопили його та й побили, і відіслали ні з чим.

4 І знову послав він до них раба іншого, та й того вони зранили у голову та зневажили.

5 Тоді вислав він іншого, і того вони вбили. І багатьох ще інших, набили одних, а одних повбивали.

6 І він мав ще одного, сина улюбленого. Наостанок послав і того він до них і сказав: Посоромляться сина мого!

7 А ті винарі міркували собі: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і нашою спадщина буде!

8 І вони схопили його та й убили, і викинули його за виноградник…

9 Отож, що пан виноградника зробить? Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградника іншим.

10 Чи ви не читали у Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем!

11 Від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших.

12 І шукали Його, щоб схопити, але побоялись народу. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю притчу сказав. І, лишивши Його, відійшли.

13 І вони вислали деяких із фарисеїв та іродіянів до Нього, щоб зловити на слові Його.

14Ті ж прийшли та й говорять Йому: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсім ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?

15А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: Чого ви Мене випробовуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити.

16І принесли вони. А Він каже до них: Чий це образ і напис? Ті ж Йому відказали: Кесарів.

17Ісус тоді каже в відповідь їм: Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже! І дивувалися з Нього вони...

18І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його та сказали:

19Учителю, Мойсей написав нам: Як помре кому брат, і полишить дружину, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружину його, та й відновить насіння для брата свого.

20Було сім братів. І перший взяв дружину й умер, не лишивши дітей.

21Другий теж її взяв та й помер, і він не лишив дітей. Так само і третій.

22І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка.

23А в воскресенні, як воскреснуть вони, то котрому із них вона дружиною буде? Бо семеро мали за дружину її.

24Ісус їм відказав: Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писання, ані Божої сили?

25Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов Анголи ті на небі.

26Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як при кущі сказав йому Бог, промовляючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів,

27Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь дуже.

28А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: Котра заповідь перша з усіх?

29Ісус відповів: Перша: Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог єдиний.

30І: Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша!

31А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе! Нема іншої більшої заповіді над оці!

32І сказав Йому книжник: Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що Один Він, і нема іншого, окрім Нього,

33і що Любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і з цілої сили, і що Любити свого ближнього, як самого себе, це важливіше за всі цілопалення й жертви!

34Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: Ти недалеко від Божого Царства! І ніхто не насмілювався вже питати Його.

35Потому Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: Як то книжники кажуть, що ніби Христос син Давидів?

36Адже той Давид Святим Духом сказав: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!

37Сам Давид Його Господом зве, як же Він йому син? І багато людей залюбки Його слухали.

38Він же казав у науці Своїй: Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах проходжуватись, і привіти на ринках,

39і перші лавки в синагогах, і перші місця на прийняттях,

40що вдовині хати поїдають, і моляться довго напоказ, вони тяжче осудження приймуть!

41І сів Він навпроти скарбниці, і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато.

42І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш.

43І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю.

44Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь…

Від Марка 13

1І коли Він виходив із храму, говорить Йому один із учнів Його: Подивися, Учителю, яке то каміння та що за будівлі!

2Ісус же до нього сказав: Чи ти бачиш великі будинки оці? Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!

3Коли ж Він сидів на Оливній горі, проти храму, питали Його на самоті Петро, і Яків, і Іван, і Андрій:

4Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака, коли все те виконатись має?

5Ісус же почав промовляти до них: Стережіться, щоб вас хто не звів.

6Бо багато-хто прийдуть в Ім’я Моє, кажучи: Це Я. І зведуть багатьох.

7І як про війни почуєте ви, і про воєнні чутки, не лякайтесь, бо статись належить тому. Та це ще не кінець.

8Бо повстане народ на народ, і царство на царство, будуть землетруси місцями, буде голод. Це початок терпінь породільних.

9Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на свідчення їм.

10Але перше Євангелія мусить бути народам усім проповідувана.

11Коли ж видадуть вас і поведуть, не турбуйтеся заздалегідь, що вам говорити, а що дане вам буде тієї години, то те говоріть: бо не ви промовлятимете, але Дух Святий.

12І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть навпроти батьків, і їм смерть заподіють.

13І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!

14Коли ж ви побачите ту гидоту спустошення, що про неї звіщав пророк Даниїл, що вона залягла, де не слід, хто читає, нехай розуміє, тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають.

15І хто на покрівлі, нехай той не сходить, і нехай не входить узяти щось із дому свого.

16І хто на полі, хай назад не вертається взяти одежу свою.

17Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми, у ті дні!

18Моліться ж, щоб не трапилося це зимою!

19Будуть бо ті дні такою скорботою, що її не було з первопочину світу, що його Бог створив, аж досі, і не буде.

20І коли б Господь не вкоротив був тих днів, не спаслася б ніяка людина; але ради вибраних, кого вибрав, укоротив Він ті дні.

21Тоді ж, як хто скаже до вас: Ото, Христос тут, Ото там, не йміть віри.

22Бо повстануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити ознаки та чуда, щоб спокусити, як можна, і вибраних.

23Але ви стережіться! Я сказав вам усе наперед.

24Але за тих днів, по скорботі отій, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла.

25І зорі спадатимуть з неба, і сили небесні порушаться…

26І побачать тоді Сина Людського, що йтиме на хмарах із великою потугою й славою.

27І тоді Він пошле Анголів і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від краю землі до край-неба.

28Від дерева ж фігового навчіться прикладу: коли віття його вже розпукується, і кинеться листя, то знаєте, що близько літо.

29Так і ви: коли тільки побачите, що діється це, то знайте, що близько, під дверима.

30Поправді кажу вам: не перейде цей рід, аж усе оце станеться!

31Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої!

32Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні Анголи на небі, ні Син, тільки Отець.

33Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!

34Як той чоловік, що від’їхав, і залишив свій дім, і дав рабам своїм владу й кожному працю свою, а воротареві звелів пильнувати.

35Тож пильнуйте, не знаєте бо, коли прийде пан дому: увечорі, чи опівночі, чи як півні співатимуть, чи ранком.

36Щоб вас не застав, що спите, коли вернеться він несподівано.

37А що вам Я кажу, те всім Я кажу: Пильнуйте!

Від Марка 14

1 За два ж дні була Пасха й Опрісноки. А первосвященики й книжники стали шукати, як би підступом взяти Його та забити.

2 Вони говорили: Та не в свято, щоб бува колотнеча в народі не сталась.

3 Коли ж Ісус був у Віфанії, у домі Симона, на проказу слабого, і сидів при столі, підійшла одна жінка, алавастрову пляшечку маючи щирого нардового дуже цінного мира. І розбила вона алавастрову пляшечку, і вилила миро на голову Йому!

4 А дехто обурювались між собою й казали: Нащо таке марнотратство на миро?

5 Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати. І нарікали на неї.

6 Ісус же сказав: Залишіть її! Чого прикрість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені.

7 Бо вбогих ви маєте завжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, Мене ж не постійно ви маєте.

8 Що могла, те зробила вона: заздалегідь намастила Моє тіло на похорон…

9 Поправді кажу вам: де тільки ця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, на пам’ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!

10 Юда ж Іскаріотський, один із Дванадцятьох, подався до первосвящеників, щоб їм Його видати.

11 А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібняків за те дати. І він став вишукувати, як би слушного часу їм видати Його.

12 А першого дня Опрісноків, коли пасху приношено в жертву, сказали Йому Його учні: Куди хочеш, щоб пішли й приготували ми Тобі пасху спожити?

13 І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що нестиме в глекові воду, то йдіть за ним.

14 І там, куди він увійде, скажіть до господаря дому: Учитель питає: Де кімната Моя, в якій Я споживу зо Своїми учнями пасху?

15 І він вам покаже великую горницю, вистелену та готову: там приготуйте для нас.

16 І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, і зачали вони пасху готувати.

17 А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма.

18 І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, який споживає зо Мною, видасть Мене…

19 Вони зачали сумувати, і один по одному питати Його: Чи не я?

20 А Він їм сказав: Один із Дванадцятьох, що в миску мачає зо Мною…

21 Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!...

22 Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє!

23 І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі.

24 І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається.

25 Поправді кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноградного до того дня, як новим буду пити його в Царстві Божім!

26 А коли відспівали вони, на гору Оливну пішли.

27 Промовляє тоді їм Ісус: Усі ви спокуситесь ночі цієї, як написано: Уражу пастиря, і розпорошаться вівці!

28 По воскресенні ж Своїм Я вас випереджу в Галілеї.

29 І відізвався до Нього Петро: Хоч спокусяться й усі, та не я!

30 Ісус же йому відказав: Поправді кажу тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень двічі, відречешся ти тричі від Мене!

31 А він ще сильніш запевняв: Коли б мені й умерти з Тобою, я не відречуся Тебе! Так же само сказали й усі…

32 І приходять вони до місцевості, на ім’я Гефсиманія, і каже Він учням Своїм: Посидьте ви тут, поки Я помолюся.

33 І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужити…

34 І сказав Він до них: Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут і пильнуйте!

35 І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година.

36 І благав Він: Авва-Отче, Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!... А проте, не чого хочу Я, але чого Ти…

37 І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнувати?

38 Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, бадьорий бо дух, але немічне тіло!

39 І знову пішов і молився, те саме промовивши слово.

40 А вернувшись, і знову знайшов їх, що спали, бо зважніли їм очі були. І не знали вони, що Йому відказати…

41 І вернувсь Він утретє, та й каже до них: Ви ще далі спите й спочиваєте? Скінчено, надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Людський!...

42 Уставайте, ходім, ось наблизивсь Мій зрадник…

43 І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люди з мечами та киями від первосвящеників, і книжників, і старших.

44 А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: Кого я поцілую, то Він, беріть Його, і обережно ведіть.

45 І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: Учителю! І поцілував Його…

46 Вони ж руки свої наклали на Нього, і схопили Його.

47 А один із тих, що стояли навколо, меча вихопив та й рубонув раба первосвященика, і відтяв йому вухо.

48 А Ісус їм промовив у відповідь: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене.

49 Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, і Мене не взяли ви. Але, щоб збулися Писання.

50 Тоді всі полишили Його й повтікали…

51 Один же юнак, по нагому загорнений у покривало, ішов услід за Ним. І хапають його.

52 Але він, покривало покинувши, утік нагий.

53 А Ісуса вони повели до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники.

54 Петро ж здалека йшов услід за Ним до середини двору первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні. 55А первосвященики та ввесь синедріон шукали посвідчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, і не знаходили.

56Бо багато-хто свідчив фальшиво на Нього, але не було згідних свідчень.

57Тоді деякі встали, і кривосвідчили супроти Нього й казали:

58Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотворний, і за три дні збудую інший, нерукотворний.

59Але й так не було їхнє свідчення згідне.

60Тоді встав насередині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: Ти нічого не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?

61Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізнову спитав Його, до Нього говорячи: Чи Христос Ти, Син Благословенного?

62А Ісус відказав: Я! І побачите ви Сина Людського, що сидітиме по правиці сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!

63Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: Нащо нам ще свідки потрібні?

64Ви чули цю богозневагу. Як вам здається? Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен…

65Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: Пророкуй! Служба теж Його била по щоках…

66А коли Петро був на подвір’ї надолі, приходить одна із служниць первосвященика,

67і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: І ти був із Ісусом Назарянином!

68Він же відрікся, говорячи: Не відаю, і не розумію, що кажеш… І вийшов назовні, на переддвір’я. І заспівав тоді півень.

69Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити приявним: Цей із них!

70І він знову відрікся. Незабаром же знов говорили приявні Петрові: Поправді, ти з них, бо ти галілеянин. Та й мова твоя така сама.

71А він став клястись та божитись: Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!

72І заспівав півень хвилі тієї по-друге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: Перше ніж заспіває півень двічі, відречешся ти тричі від Мене. І кинувся він, та й плакати став…

Від Марка 15

1А первосвященики з старшими й книжниками, та ввесь синедріон, зараз уранці, нараду вчинивши, зв’язали Ісуса, повели та й Пилатові видали.

2А Пилат запитався Його: Чи Ти Цар Юдейський? А Він йому в відповідь каже: Сам ти кажеш…

3А первосвященики міцно Його винуватили.

4Тоді Пилат знову Його запитав і сказав: Ти нічого не відповідаєш? Дивись, як багато проти Тебе свідкують!

5А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався.

6На свято ж він їм відпускав був одного із в’язнів, котрого просили вони.

7Був же один, що звався Варавва, ув’язнений разом із повстанцями, які за повстання вчинили були душогубство.

8Коли ж натовп зібрався, він став просити Пилата зробити, як він завжди робив їм.

9Пилат же сказав їм у відповідь: Хочете, відпущу вам Царя Юдейського?

10Бо він знав, що Його через заздрощі видали первосвященики.

11А первосвященики натовп підмовили, щоб краще пустив їм Варавву.

12Пилат же промовив ізнов їм у відповідь: А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?

13Вони ж стали кричати знов: Розіпни Його!

14Пилат же сказав їм: Яке ж зло вчинив Він? А вони ще сильніше кричали: Розіпни Його!…

15Пилат же хотів догодити народові, і відпустив їм Варавву. І видав Ісуса, збичувавши, щоб розп’ятий був.

16Вояки ж повели Його до середини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають.

17І вони зодягли Його в багряницю і, сплівши з тернини вінка, поклали на Нього.

18І вітати Його зачали: Радій, Царю Юдейський!

19І тростиною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому…

20І коли назнущалися з Нього, зняли з Нього багряницю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели, щоб розп’ясти Його.

21І одного перехожого, що з поля вертався, Симона Кірінеянина, батька Олександра та Руфа, змусили, щоб хреста Йому ніс.

22І Його привели на місце Голгофу, що значить Череповище.

23І давали Йому пити вина, із миррою змішаного, але Він не прийняв.

24І Його розп’яли, і поділили одежу Його, кинувши жереб про неї, хто що візьме.

25Була ж третя година, як Його розп’яли.

26І був написаний напис провини Його: Цар Юдейський.

27Тоді розп’ято з Ним двох розбійників, одного праворуч, і одного ліворуч Його.

28І збулося Писання, що каже: До злочинців Його зараховано!

29А хто побіч проходив, то Його лихословили, головами своїми хитали й казали: Отак! Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш,

30зійди із хреста, та спаси Самого Себе!

31Теж і первосвященики з книжниками глузували й один до одного казали: Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти!

32Христос, Цар Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували. Навіть ті, що разом із Ним були розп’яті, насміхалися з Нього…

33А як шоста година настала, то аж до години дев’ятої темрява стала по цілій землі.

34О годині ж дев’ятій Ісус скрикнув голосом гучним та й вимовив: Елої, Елої, лама савахтані, що в перекладі значить: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?

35Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: Ось Він кличе Іллю!

36А один із них побіг, намочив губку оцтом, настромив на тростину, і давав Йому пити й казав: Чекайте, побачим, чи прийде Ілля Його зняти!

37А Ісус скрикнув голосом гучним, і духа віддав!…

38І в храмі завіса роздерлась надвоє, від верху аж додолу.

39А сотник, що насупроти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: Чоловік Цей був справді Син Божий!

40Були ж і жінки, що дивились здалека, між ними Марія Магдалина, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосії, і Саломія,

41що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуговували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним.

42А коли настав вечір, через те, що було Приготовлення, цебто перед суботою, 43прийшов Йосип із Ариматеї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, і просив тіла Ісусового.

44А Пилат здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп’ятий помер.

45І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йосипові.

46А Йосип купив плащаницю, і, знявши Його, обгорнув плащаницею, та й поклав Його в гробі, що в скелі був висічений. І каменя привалив до могильних дверей.

47Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосієва, дивилися, де ховали Його.

Від Марка 16

1Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його.

2І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, 3і говорили одна одній: Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?

4А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий…

5І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони…

6А він промовляє до них: Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були.

7Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив.

8А як вийшли вони, то побігли від гробу, бо їх трепет та страх обгорнув. І не сказали нікому нічого, бо боялись…

9Як воскрес Він уранці дня першого в тижні, то з’явився найперше Марії Магдалині, із якої був вигнав сім демонів.

10Пішовши, вона повідомила тих, що були з Ним, які сумували та плакали.

11А вони, як почули, що живий Він, і вона Його бачила, не йняли тому віри.

12По цьому з’явився Він двом із них у постаті іншій в дорозі, як ішли вони на село.

13А вони, як вернулися, інших про те сповістили, але не повірено й їм.

14Нарешті, Він з’явився Одинадцятьом, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його.

15І казав Він до них: Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!

16Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде.

17А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім’я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, 18братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють, не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!

19Господь же Ісус, по розмові із ними, вознісся на небо, і сів по Божій правиці.

20І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стверджував слово ознаками, що його супроводили. Амінь.

Переклав Іван Огієнко