Поезія Трубадурів

Арнаут Даніель

У стрункій, у жвавій римі

Я слова тешу й стругаю.

Будуть варті всяких проб,

Перейшовши мій рубанок:

Бо Любов у злотний балець

Те вбира, що зрік гудець,

В ній надхнен, у владноплечій.

Ліпшусь, чищусь, бо ж тій примі

Світовій я догоджаю,

Це скажу вам прямо в лоб:

Їй належу з п’ят до баньок.

Хоч зимить мороз-зухвалець,

Та любовний дощ-ігрець

Топить серце в жар стопечий.

Тисячкротно жертви зримі —

Віск, олію — приношаю,

В Бозі захист мати щоб

Проти неї наостанок.

Злото ж кіс як бачу, шалець, —

То й Люцерну злот-двірець

Дав би статі молодечій.

Серця дар люблю й в нестримі

Так з усіх боків жадаю, що гублюсь між тих жадоб. Сходить, мов зростає ранок, повінь тіла, повнота лиць —

Лихва, що не має швець.

Ні шинкар, ні труд там ще чий.

Був би й цісар з мене в Римі,

І навіть папа, — та не знаю,

З серцем що моїм було б,

Як не мав би цю з шляхтянок:

Нецілований невдалець,

Я спіткав би свій кінець.

Пекло ж — був би уділ дечий!

Болі шкіри незборимі:

Я люблю, терплю, страждаю,

Я — самотній словороб

На відлюдництві співанок.

Гірше ралець, гірше палиць

Несення таких яєць.

Що ж Авдьєрна? В недореч їй!

Я Арнавц, я в небо палець,

Я на волах зайців ловець,

І плавець я проти течій.

Переклав Ігор Костецький