Поезія Трубадурів

Гільйом ІХ Трубадур

Прагну співу — тож складу вірша про свою біду: більш не матиму в роду ні Лімож, ні Пуатьє.

Йду навік у вигнання — тут лишаю сина я, і болить душа моя: в нього вкрадуть все, що є.

Тяжко втратити навік Пуатьє — дім і поріг! Фольк з Анжу б сприяти міг — так кузенові скажу. Фольк змовчить, як і кузен, і король — мій сюзерен, — син загине від знамен і Гасконця, і Анжу.

Якщо буде кволим син, то залишиться один, швидко вбитим буде він — як його я вбережу?

Друга прошу не судить, хай мені усе простить, мова до Христа звучить і романська, і латинь.

Був сміливцем гордим я, та болить душа моя, і піде моє ім’я до всіх грішників — амінь.

Довго радісним я був, але жартів Бог не чув, і навік мій шал минув, смерть тепер уже близька.

Я лишив свою любов, гордість, честь і рідну кров, прошу в слові молитов:

хай би смерть була швидка!

Друзів прошу я: прийдіть

і про мене розкажіть,

що я вмів як лицар жить,

розважався і радів.

Так лишаю учти й сміх,

розкіш — все, чим володів.

Переклала Ольга Смольницька