Поезія Міннезангу

Гартман Фон Ауе

«Прокинься, милий, час наспів!

Досвітній в липах чути спів, —

Маленька пташка, про що вона

Співає нам біля вікна?»

«Не руш мене, я сплю — ще ніч.

Та ось вже серцем чую клич:

Меч і війна, кохання й біль —

Їх не розняти, шкода й зусиль!»

Тихо зронила сльозу з-під вій:

«Щастя моє, чоловіче мій!

Доки ж тебе чекатиму я?

Радість з тобою зникає моя».

«Скажи своїй господині, скажи їй, милий юначе, що гірко мені і сумно, відколи її не бачу.»

Ми знали любов щасливу,

Чудовішу від співу, —

Тепер розлуки настала мить,

І серце моє болить».

«Скажи свому рицарю, джуро, щоб він не побивався,

Від мене благай, щоб веселий він був, проси, щоб з журбою не знався.

На глум він мене залишає,

Та, мабуть, того й не знає.

Чому я плачу й сумую чому,

Могла б я сказати тільки йому».

Переклав Леонід Первомайський

Влітку мені довелося тужити й страждати.

Радість минула. Пустка навколо німа.

Хочу я пісню немилій зимі заспівати,

В серці у мене тепер тільки туга й зима. Вірність, покірність — все це дарма!

Ночі й світання, світло й пітьма

Важко повзуть, і кінця їм нема…

Не прокляну тебе, знай лиш одне:

Гірко образила ти мене.

Переклав Леонід Первомайський