Поезія Міннезангу

Вальтер Фон дер Фогельвейде

Під липою

В зеленім лузі,

Ген недалечко від ріки.

Як після свята,

Трава прим’ята

І потолочено квітки.

Співав там соловей в гаю,

Тандарадай,

Солодку пісеньку свою.

Прийшла я смерком

У луг зелений,

А він раніш туди прийшов;

Зустрілись ми —

І в серці в мене

Зашумувала ніжна кров.

Ми цілувались? Раз до ста!

Тандарадай,

Глянь, як горять мої уста!

Він не вагався —

Послав уміло

З чудових квітів постіль для нас,

Та ще й сміявся

Сердечно й мило;

Коли б прийшов туди хто з вас,

Троянда б вам розповіла,

Тандарадай,

Де головою я лягла.

Приліг мій милий

Близенько скраю, —

О милий боже, о честь моя!

Що ми робили,

Ніхто не знає

У цілім світі — лиш він, та я,

Та пташка крихітна одна,

Тандарадай,

Але не скаже і вона.

Переклав Леонід Первомайський