Фабльо

Країна Кокань

Вздовж моря на захід країни Гішпань Земля є, що зветься в народі Кокань.

І під небесами такої не знають.

Добробутом також її величають.

Барвистий, веселий, яскравий є Рай. Кокань — чарівніша. Ти сам порівняй.

Що в тому Раю, що є там у Едемі — Лиш трави та квіти й дерева зелені?

Хай там насолоди й небеснії блага — Немає нічого, лиш фруктів наснага.

Немає будинків, кімнат а чи лав. Вода, щоб ти спрагу свою втамував.

До того ж немає людей у Едемі — Іллю та Єноха лишень ми знайдемо.

Хто втрапить туди, співчуваю вам теж: бо з ними ти тільки нещастя знайдеш.

В Кокані є їжа, питва вдосталь є, без праці, турбот кожен все дістає. А їжа — добірна, тут б’ють джерела напоїв і повно смачного їдла.

Ти байку правдиву оцю наслухай. Немає країни на світі, як Рай.

Під небом ти кращих земель не шукай. Не знайдеш такої ж святої, і край.

Туди щоб утрапити, все я віддам, Немає там темряви, світло є там;

Немає ні сварок, ні чвар між людьми, Й смерті немає, не зляжу кістьми.

Поїсти, вдягнутись — немає проблем,

І світяться люди тут добрим вогнем.

Ні гаддя, ні вовка, ні лиса нема, Коня чи корови ніхто там не зна.

Немає овець там, свиней і козлів,

А бруду немає там і поготів!

Немає там стаєнь чи то ковалів.

Натомість там повно є інших скарбів!

Не чули міщани про мух, бліх чи вошей, нема їх у шатах, удома чи в ложах.

Не чули про град, громовицю, негоду.

І гадів страшних теж не бачили зроду.

Немає там шторму, дощу, ані вітру.

Ні муж, ані жінка не сліпнуть довіку.

Усе, що не є там, нагадує гру.

Життя там таке, що й не снилось перу!

Розливи річок там, і мчить бистрина

З олій, молока, й медів, і вина.

Джерельна водиця? Та забавка це,

Лиш дивишся в неї чи вмиєш лице.

Багато є там нектару

Без гнилизни та нагару.

Абатство веселе засновано там у білих та сірих сутанах ченцям. Багато там келій мені до вподоби, а стіни із тіста — солодкої здоби.

Там риба і м’ясо, там різні наїдки, найліпшії страви з’явились нізвідки.

Із білого борошна там черепиця покрила будівлі й церковні світлиці.

Там крокви — ковбаски, яких ти не їв, готують для принців і королів.

Людина ж тут може наїстися так, щоб шлунок не луснув од газів атак.

Усе там є спільне — малим і старим, покірним, сміливим, шляхетним і злим.

Підносячи в небо захмарне свій шпиль, стоїть монастир, наче красень між піль. Це майстер, пізнавши гармонії блиск, убрав кришталем сей святий обеліск.

Він звів тут колони і храм,

Оздобивши у яшму й корал.

Могутнього дерева крона висока

І гарна, і мила для кожного ока:

З імбиру й калгану у древа коріння,

І пагони — валеріани сплетіння.

А крона у нього — уся у цвіту

І стовбур — з кориці солодкої, тут

Плоди — то гвоздика у добрім смаку.

І перцю запас — стане всім на віку.

Там квітнуть троянди червоного цвіту

Й лілеї цнотливої білості влітку.

Не в’януть вони ані вдень, ні вночі, хоч ти їх і зірвеш — не вмруть цвітучи!

Течуть крізь абатство чотири струмки: з цілющого зілля, із мазей в’язких, з бальзаму, з вина із приправами в нім. Джерела приносять цвітіння усім й злаків усіх орошають коріння.

Тут золото сяє й коштовне каміння: сапфіри і перли, карбункули, астри — то добрі тобі обереги на щастя. Смарагди, яхонти й самоцвіти, а ще халцедони, топаз, хризоліти, берили, онікси й аметисти, й розсипи скрізь діамантів іскристих!

Там птаства виспівує зграйна сім’я: дрозда щебетання й тьохкіт солов’я, десь вивільги голос і жайвора спів із ночі на ранок, від ранку до снів.

І спів щоразу гучніший, дзвінкіший, аж гульк — і ось підключилося кілька зозуль.

Ще тьма у краю тім чудових речей, як-от із рожна знята зграя гусей, летить до абатства сторч бозна-чого, ґелґочуть: «Гарячий! Гарячий! Хто хо’?» та щедро заправлені всі часником й запечені файно, з рум’яним м’яском.

А жайворів смажених теж тут їдять. Влітають до рота самі, аж хрумтять. Їх добре в пательнях (тому і смачні) у кориці тушкують, печуть на вогні.

Немає чого говорити про питво: все просто — бери-но й жлукти його.

А щойно ченці йдуть на месу — пісні співати, в абатстві віконця скляні, на радість братам, що для Бога живуть, у кришталь обертаються й світять з покуть.

А щойно по месі в абатстві, коли книжки на полиці лягли, з кришталю обитель вдягнулась у шкло, достоту допіру так само було.

Святе для ченця майже кожного дня опісля обіду грання і гульня.

Ні яструб не зможе, ба навіть нирець так спритно ширяти, як може чернець.

Як птицям, послушникам д’горі кортить. У русі усе — капюшони, портки. Абат задивився на їхній політ, й від насолоди покрив його піт.

Ще кращої гри він не знав.

Та час до вечірні настав.

І зграї ченців повз абата летять, щоб той не зловчився кого упіймати.

Абат реагує на втечу птахів. Відтак починає скликати ченців. Кладе він під руку собі молодицю, доверху їй вміло здіймає спідницю.

Та б’є по сідницях, як у барабан, щоб змусити їх приземлитися у стан. Монахів же збуджує вельми дівиця, й змушені нижче вони опуститися.

Посадка м’яка, тут прямо на дівці. Всі хочуть торкнути її білі сідниці.

І після тяжкої їх праці, всі разом ідуть напиватися. Готові тепер вони знову вивчати релігій основу.

Ще інше абатство у тому є краї. Молочна ріка його омиває. Весела обитель жінок. Вся ніжна й велична, як шовк.

Улітку, у спеку черниці гуртом на човен сідають й кермують веслом, щоб річкою плавати у молоці, чимдуж налягають послушниці ці.

Коли відпливуть від абатства, вони оголюють стан й знімають штани. Пірнають, сягаючи аж до глибин, тілами нагадують білих рибин.

Уздрівши таке, молоденькі монахи летять чимскоріш до сестер, наче птахи.

І кожен собі обирає між пав, котру уподобав для спільних забав.

Про здобич вони поспішають подбати й вводять в обителі сірі палати, нових молитов їм розказують, вчать, угору й вниз починають гойдати.

Чернець — він ще той жеребець:

Мав капот, в якім — горобець.

Він знає, як упорати в строк

Щороку дванадцять жінок.

Й усе через право, а не привілей.

Й сам себе може розважити ще й.

Послушник, який найвправніший у ліжку, й тіло віддавши братам ув офіру, уміло протопче й кар’єрну доріжку — він швидко абата доскочить порфиру.

Хто хоче потрапити в країну оту,

Той має пройти ще й посвяту:

Сім літ у свинячім лані провести

(Це вам не по морю плисти!)

По горло цілком хто подужа —

Країни сягнути заслужить.

О, лорди, хоробрі й чемні,

Можливо, зусилля й даремні!

Хіба що спіймаєте ви десь удачу

Та здійсните жертву подячну.

Посвята поможе потрапити в той Рай,

Та звідти ніхто не вертав ще, бодай.

Молімося ж Богу за ту далечінь.

Хай святиться Трійця. Амінь.

Переклав Олександр Охріменко