Вільям Ленгленд

Із «Видіння про Петра Орача»

Пролог

Одного разу літнім днем погожим Накинув плащ я, ставши як пастух (що вдітий як монах, а в справах — грішник), і почухрав по світу мандрувати, побачити, що дивного де є.

І якось в травні на Мальвернських схилах, якась примара мене охопила (а може, чари?), я собі приліг, знесилений від подорожей довгих, на березі зеленім, край потоку.

Веселий плеск води мене приспав,

І сон мені приснився дивовижний.

Наснилося мені, що я в пустелі

Іду на схід, назустріч сонцю просто.

Попереду мурована вежа,

За вежею збудована в’язниця. Там камери страшні та підземення. Між ними — люди, безліч їх було: багаті, бідні, люди роботящі і волоцюги — як завжди буває. Хтось йшов за плугом, сіяв і орав. Тяжкою працею щоб хліб здобути, а хтось — здобутки їхні руйнував задля забави. Хтось заради пихи у золото вдягався і парчу, а хтось молився ревно і постивсь з любові до Христа. Святі монахи у келіях жили, з гріхом боролись, не мандрували за вином, грошима, не розкошів шукали, а спасіння.

Хтось — вирішив купця обрати долю. Всі знають: крамарі з грошима дружать!

Хтось — менестрелем, і пісні веселі. Своє він чесно золото бере. Були жонглери, блазні, Юди діти. Низькими жартами народ дурили, хоча могли б і чесно працювати.

Про них святий Павло в свій час писав, що сквернослови — слуги Люцифера.

Були тут між людьми і жебраки. В них черева і торби повні хліба. Їдять від пуза, пиво п’ють та б’ються. Лягають п’яні спати (свідок Бог!), щоб з лайкою прокинутися вранці. Все сплять та п’ють — таке є в них життя.

Були тут і паломники. Вони зібрались йти у Рим мощам вклонитись та помолитись Якову святому.

Як вернуться — байки складати будуть про те, які вони дива спостерігали. І так нафантазують, що брехні там буде більше, ніж речей правдивих. Були монахи там, що йшли вклонитись Пречистій Діві до Уолсінґема. А з ними коханки йшли їх! Здорові усі монахи ті, робити можуть. Та працювати в них нема бажання.

Простіше довгу рясу надягнути, щоб відрізнятись від простих людей і язиком тріпати за пожертви.

Всі ордени чернечі там я бачив!

Святим Письмом вони крутили хитро, щоб легше було вибити пожертву в довірливих людей. І часто мали

Такі монахи повні гаманці

І одягались, мов багаті франти.

Євангеліє та дзвінка монета

В них поруч йшли з тих днів, як благочестя

Приносити прибутки почало.

Часи настали дивні! І якщо

Не змінять звичок тих мужі церковні,

Біда велика на землі настане.

Ще був там індульгенцій продавець.

Священником не був, та буллу мав.

На буллі тій — єпископа печатка.

Він промовляв, що може відпустити

Усі гріхи, що скоїли вони,

І люди вірили і на колінах ту буллу цілували. Так шахрай наповнював грошима гаманець.

Якби єпископ був благочестивим, ту грамоту не дав би нечестивцю, та, мабуть, ділить гроші з ним шахрай!

Ще бачив я, як скаржились попи, що після того, як чума пройшла, не назбирати їм в церквах пожертв.

У Лондоні просились поселитись — вони там більше заробити зможуть.

Єпископи, священники, що мають тонзуру на собі як знак того, що служать людям всім життям своїм, покинули своїх парафіян і служать там, де більше заплатять.

Хтось королю в казні рахує гроші і з боржників бере майно в заставу.

Хтось влаштувавсь слугою в панськім домі. Майном керує, суд вершить, забувши про проповідь, відправу, молитви.

Здається, що у день Страшного суду Христос згадає їм про їх гріхи!

Були ще безліч там мужів судейських. В беретах шовкових знавців законів. За фунти й пенси справу розтлумачать, як їх попросить щедрий позивач.

Туман Мальвернський виміряти легше, ніж змусити таких розкрити рота, не заплативши хабаря вперед!

Були там і барони, і міщани. Жінки, що хліб печуть і пиво варять. Що вовну б’ють, і ті, що тчуть тканини. Кравці були і збирачі податків… Що скажеш? Там були усі ремесла.

А ще були ліниві землекопи, що працювати зовсім не бажають. Лише весь день сидіти і співати!

Тут кухарі, а з ними кухарята кричали: «На обід зайдіть до нас! В нас пироги смачні! Свинина! Гуси!» Кричали шинкарі: «Ідіть до нас! В нас вина є і білі, і червоні з Ельзасу, Рейну — чим обід запити!» Це бачив я — і більше в сім разів.

Розділ 5

І знову у видінні бачив я велике поле, сповнене людей. Піднявся межи ними мудрий Розум

І проповідувати людям став.

Ледачим наказав він працювати,

Руками гріх спокутувати свій.

А марнотратниці — багатий одяг

У скрині скласти — потім продасте.

Чоловіків він вчив, щоби жінок

У послуху тримали, не давали

Гуляти, про роботу позабувши,

Та тратити всі гроші на прикраси.

Купцям він наказав дітей своїх

Ростити так, щоб спрага до грошей

Не зіпсувала їхні ніжні душі:

«Чим більше ти свою дитину любиш — тим більше їй потрібно виховання». Бо недарма Святе Письмо говорить: «Шкодуєш різки — зіпсуєш дитину».

Звертався потім Розум до прелатів: «Чому вчите з амвону ви людей — виконуйте самі! І ваша паства з повагою вас слухати почне».

Звернувся Розум і до короля: «Люби народ свій — він на захист стане, як заколот підніме знать твоя або підуть війною іноземці».

Сказав він Папі, щоб про церкву дбав

І пильнував себе у чистоті.

«І ви, судді, заради Бога

Шукайте правди замість хабарів,

Бо хто спотворить Правду, — каже Слово, — того Христос зречеться і святі.

І всі, хто в Рим іде мощам вклонитись — святу шукайте правду — в ній спасіння»!

Закінчив Розум проповідь свою, за ним послідувало Покаяння, і люди плакали, і сповідались.

Переклав Віктор Заславський