Міська і народна лірика

Дочка Французького короля (Французька балада)

Король французький віддає До Англії дитя своє.

«Не дайте, дорогі брати, Мене за море завезти!

Солдат французький більш зрідні, Ніж владар Англії, мені». Коли ж, раніше чи пізніш,

Кортеж пройшов через Париж,

Прямуючи до корабля

З мізиницею короля, —

Там не було шляхетних дам,

Що волі не дали б сльозам.

Як корабель по морю плив,

Він очі їй запнуть хотів.

«Мені очей не запинай,

Я хочу бачить рідний край, Ще він видніється здаля Ген за кормою корабля».

Як грянули в чужій землі

Їй сурмачі і скрипалі,

Вона зайшлася у плачі:

«Геть, скрипалі і сурмачі!

Мене б звільнити міг від мук

Французького гобоя звук».

Вечеряти англієць сів

І хліба врізать їй хотів.

«Мені морська миліша глиб,

Ніж твій гіркий англійський хліб!

Не буду пити я до дна

Твого англійського вина!»

І в спочивальні він не зміг

Їй черевички зняти з ніг.

«Не думай ти і не гадай,

До ніг моїх не припадай, —

Не годен, осоружний, ти

Мене роззути й роздягти!»

І ніч зайшла, їх перша ніч…

Красуня не змикає віч.

«Мене цілунками зігрій,

Коханий мій, англієць мій!

Господь з’єднав нас — він велить

Нам одне одного любить».

Переклав Леонід Первомайський