Міська і народна лірика

Чарівна арфа (Старошведська балада)

Край темного моря він жив не один,

— Яка безмірна печаль!

Двох дочок він мав і дожив до сивин,

— А юності жаль!

Що старша з них чорна була, як земля,

— Яка безмірна печаль!

Молодша — як снігом укриті поля,

— А юності жаль!

Сказала однораз сестра до сестри,

— Яка безмірна печаль!

— Ходімо до моря нічної пори,

— А юності жаль!

Холодна і темна морська течія,

— Яка безмірна печаль!

Скупайся, білішою станеш, ніж я.

— А юності жаль!

Коли ж вони стали удвох на скалі,

— Яка безмірна печаль!

Молодшій у серці поснули жалі,

— А юності жаль!

О сестро, рятуй, визволяй із води —

Віддам я свій черес тобі назавжди!

— І так він зостанеться, сестро, мені, а ти потопай у морській глибині.

— О сестро, рятуй, не піддайся злобі — усе, що лиш маю, віддам я тобі!

— Усе, що ти маєш, лишиться мені, а ти потопай у морській глибині!

— О сестро, рятуй мене серцем незлим, а мій наречений — він буде твоїм!

— Однаково він залишиться мені, а ти потопай у морській глибині!

— Розрадь же ти, сестро, хоч неньку мою,

— Яка безмірна печаль!

Що келих весільний у хвилях я п'ю,

— А юності жаль!

Отцеві скажи і повідай рідні,

— Яка безмірна печаль!

Весілля моє у морській глибині,

— А юності жаль!

Скажи й нареченому, хай не рида,

— Яка безмірна печаль!

Бо в морі постеля — пісок і вода,

— А юності жаль!

Край темного моря музика блукав.

Він бачив, що сталось і важко зітхав.

Безщасну йому віддала глибина.

Чарівною арфою стала вона.

Він взяв її груди, холодні, як сніг, і звуки печальні полинули з них. Він взяв її пальці, тонкі і стрункі, і в них зазвучали зітхання важкі.

І злоте дівоче волосся взяв він — ридало воно і співало, як дзвін.

І взяв він ту арфу, й пішов до двора,

— Яка безмірна печаль!

Де учту весільну справляла сестра,

— А юності жаль!

Аж ось він ту арфу уперше торкнув,

— Яка безмірна печаль!

В сестри на обличчі вогонь спалахнув,

— А юності жаль!

Удруге рука доторкнулася струн,

— Яка безмірна печаль!

І море на берег послало бурун,

— А юності жаль!

І втретє він арфи торкнувся — пора!

— Яка безмірна печаль!

І мертвою впала зрадлива сестра,

— А юності жаль!

Переклав Леонід Первомайський