Кіліманджаро

Я пірнув у ванній
і вирнув із гарячого джерела.
Без рюкзака, тільки й того, що з руками,
я звертався до людей.
Вони дуже повільно їли.
Уночі говорили про війни та буревії.
Часом питали про тебе, але так, без натиску,
а я питав, що там за тією великою горою.

Добре по

Дощить.
Жінка у вітрівці та з собакою
каже — оце тільки-но пограбування було.
Утім, чужинець здається симпатичним.
Він заплямився об іржаві ґрати.
Вечір, пузатий шматок висячого замка.
Не те щоб дуже пізно, але добре по.
Вівчар спостерігає за мокрими кущами.
Оце тільки-но в нас було пограбування.
Вона поправляє капюшон. Рятує те, що рука
зайнята поводом. Чи є в неї
серветки? Немає серветки.

Філк forever

Коли вже приземлишся, купи гвинт і подивися,
у якому напрямку накручується різьба.
Здебільшого перші не подають руки. Подивися на різьбу.
Зрештою вони змусять тебе стати з ними на коліна.
Перш ніж перехрестишся, подивися на різьбу. Їхні мезони,
від їхніх мезонів, як знаєш, сивіють їхні собори.
Подивися на різьбу, коли сідаєш у машину, і зважай,
комендант поліції любить бути на короткій нозі з бургомістром.
Подивися двічі на різьбу, перш ніж щось написати.
Найкраще набити руку й водити пальцем
по різьбі. Можеш жити з музики або геометрії,
але спорт їм краще залиш. Торкнися різьби,
сягаючи по гітару. Шануй народну забобонність,
як-от «дистанція до себе» чи «моя власна думка»,
Хай линуть тужливі звуки! Уникай газівників!

Усвідомлення

Учорашній вечір взагалі не мав форми.
Банальні балачки з консолі. Кохання на шматки.
Двоє забігли перед клабінгом, щоб випити
по-людськи. Сиділи в шапках. Прилавки цокав
лівою смугою як недільний водій.
Кохання на шматки. Я спотикався, корчив міни.
Дозрів і відквітнув, бо усвідомив собі,
що, коли теплішає, груди липнуть у транспорті
до футболки. Поет каже: ми живемо над прірвою.
Щодо мене, то я живу переважно в тіні
учорашнього вечора; наче мені заходило світло
за учорашній вечір. Банальні балачки. Я сказав
— під'їдьмо, поки вони не роздяглися і не сіли в трамвай —
і попросив — гальмуй. Та ти не загальмував.
Усі ми посунулися. Кохання на шматки.

Варшава вільна від наркотиків

Минула 7.00 година,
коли оперативники, що патрулювали район
на Урсинові, помітили Пежо чотириста п'ять,
у якому їхало двоє молодих чоловіків.
Автомобіль увесь час змінював смугу, а його
пасажири нервово оглядалися назад.
Це викликало підозру правоохоронців.
Вони вирішили зупинити авто для контролю.
Наступна подія сталася
на вулиці Доманевській. Близько
9.00 години патруль помітив припаркований автомобіль.
У свою чергу увагу патруля на Ржимовського
привернув молодий чоловік: нервово
озирався. Коли до нього наблизилися,
він спробував піти.

Вірш для Джона Неша

Намагалися налагодити зі мною контакт
ще в початковій школі, на перевірці зору.
То знову я не хотів спізнитися на
концерт колеги і в результаті був готовий
до виходу занадто рано. Не можна
довго вагатися, треба ухвалити рішення
негайно, у куртці, у черевиках: вийди
або увімкни світло в передпокої.
Чи можна сказати про життя, що воно
убоге? Мені загрожував жорстокий зрив.
Знову намагалися налагодити зі мною контакт.
Я лежав на підлозі біля Миколая
і думав про ложечки «no splash effect».
Чи принесуть вони мені мільйони?
(Ідеться про подію в раковині,
коли необережно пустиш струмінь.)
Намагалися налагодити зі мною контакт,
а я прагнув лише одного: бути
найкращим на західному узбережжі.
Коли мене побили, я обійшов військову частину
по хребту паркану як по канату.
Я відчував, що якщо добре напружуся,
побачу довге просте число,
що женеться серед великого пір'я.
Моя дружина прала, потім ми слухали
на шезлонгах, як капає «Rivers of Babylon»
з її блузки, шортів, бюстгальтера, на бетон
перед брамою, як вода, стікаючи в ринву,
плутається неможливо, «Rivers of Babylon»,
як рветься і тріщить уся маса води
перед в'їздом до гаража, біля паркану,
як язик води вилітає з виру.

Моя перша сиренка

у кущах неподалік колій
іржавіє моя перша сиренка
я ходив до неї по запчастини
і ще довго потім
коли вона була вже геть випатрана

004/005

З'ясуймо факти: один чувак, який мене читав,
не відмовився від чарки, і ми закурили
в кухні, хоч і не курилося. І була гітара,
майонез на яйцях і вид на насосну станцію.
У сусідній кімнаті віддавалися розмовам.
З'ясуймо факти: я змінив кімнату
і ось хтось воював із музичним центром: «подивимося правді
в очі, цей центр нікуди не годиться», а хтось інший вбирав
його влучні слова і розвивав майстерність.
У сусідній кімнаті віддавалися розмовам.
З'ясуймо факти: Куба прийшов у краватці
з дівчиною в хустці на голові, озирнувся,
зняв краватку і змінив дівчину на дівчину без хустки.
За те, як він чинить, я хотів вийти з ним один на один.
У сусідній кімнаті віддавалися розмовам.
З'ясуймо факти: усі вийшли на сходову площадку
і повернулися. Я танцював із Камілою, потім із пальмою.
Пішов до туалету, щоб поправити зачіску.
У мене була ідея трактату, і я заснув.
У сусідній кімнаті віддавалися розмовам.

Стінка

Дверцята, які треба шарпнути, грюкнути, до яких треба промовляти,
або підважувати їх ножем, дверцята, які більше не відчиниш, не зачиниш,
ті, що відчиняються постійно, і ті, що як їх зачинити, відчиняться інші,
і ще одні — які люблять зажурливо рипнути рівно о дванадцятій ночі.
Шухляда, її сходження з рейок і заклинювання, припущення та маніпуляції з шухлядою.
Секретер — гільйотина, чутливий особливо до руху головою поблизу.
Дві полиці за склом, придатні виключно для сумної колекції кришталю,
підбиті дзеркалом, у ньому назавжди застиглі.
Меблі в чужому форматі: не поставиш на них
пляшку, лампу; книжки мусив би хіба купувати з лінійкою.
Забудь про носії даних, хіба що носії даних марсіан.
І ніяк, по діагоналі чи набивши силою, не заховаєш у них трупа.

Гладка танцює

Гладка танцює кажуть
штовхають подивись подивись
розвалюємося на дивані
гладка танцює от це так
повертаємося орієнтовані на місце
і в якийсь момент я входжу в живопліт
гладка танцює кажуть
нічого до мене не доходить
гладка танцює крутиться
гей-го гладка танцює
з'єднує половинки грейпфрута
ті знову зростаються

Глибоко в серці моїм…

Беато, ти летиш над гарним озером у гарному
автомобілі з дверима, розпахнутими як крила.
Ти пливеш по терплячій воді аж до очерету
на іншому березі й далі, терплячою ніччю,
до села, вуличками цього гарного
терплячого села, поки не зустрічаєш
Беату, яка виходить із пабу.
Ти придивляєшся до неї, бо не одразу її впізнаєш,
така ти знеможена цим гарним шматком
дороги, після чого виходиш у добрий настрій,
гарно збентежена. Гомін, дим і алкоголь
терплячих селян і гарних туристів;
буває, що хтось підводиться з місця, терпляче,
тоді ти ведеш його до доброї хвіртки гарною стежкою.

Мінерал

Якщо вважати віддаленими пилораму й водоспад,
виявиться, що в деякі місця далі навпростець;
з іншого боку, якщо прийняти, що через шинок на греблю
не по дорозі, лясне те й хто знає, чи
не будемо ми водночас на пилорамі й у шинку.
Своє життя ти привезла в рюкзаку, несла
в ранці, жаби чатували в траві до стрибка.
А я — чим я займався? Блукав площами,
пив у шинку, мріяв про доньку теслі,
виходив із твого життя до іншої кімнати
полити кактус, переставити мінерал на полиці.
Що ти могла, коли я кружляв між пилорамою та греблею,
ти зі своєю вірою у відстань, маючи в запасі
красу, гнів, скандали, але все менше сил на мене?
У темряві цей мінерал світився, наближався.

Заплутується, плете…

Гра

Дідусь учив: мотузок
(краще щоб довший)
на вузол, перекинути через долоні
(обидві долоні) і граємо
(треба двох).

Моп

Коли я вперше почув про те,
що хтось винайшов швабру-моп, у мене була дівчина й робота.
Моп. Навіщо це мені було? І одразу наче ляпас
— швабру-моп винайшов хтось! Не було часу злякатися.
Моп. Крутячи головою як під душем,
незадоволений, я отримав знову, під іншим кутом.
Моп, існує хтось — не я! — хто його придумав.
А як придумав, зробив. Моп. Не було легко.
Цей чувак — чи це чувак? — міркував якось так,
навіщо викручувати ганчірку? Моп. Навіщо рачки,
коли можна рівно? Я відчував, як він ступає
по якомусь із континентів. Кипіло!
Дівчина — я або моп! Бос на роботі — моп?
що я маю під цим розуміти? Я повернувся додому
і пройшовся мопом по підлозі, кожен закуток.
Шлях вільний. Моп. Ходжу, ходжу.

Піко

Кібернетико! арміє діджеїв поза ефіром,
що порпається в схемах! Підключитися
до столика, за яким мені б казали
«отой у пляжній сорочці огидний».
Ну але чувак просто кращий, у звуках і в настільному футболі,
і треба з цим жити на ногах. Запобіжник?
Це я просто питаю, бо мені запахло
залізницею піко, що мене колись заводила, а
тебе? О вінілова платівко, зайшов читець! Свобода
поримовані кінці, і також у пальмочки. Буде
бум? Врубатися в кіберпідсилювач і жару!
Обережно, вони з викруткою.

Правопорушення

Не може так бути, щоб мене тримало
від п'ятниці до п'ятниці те, що вона є,
ввечері переходить через проїжджу частину
на червоне з пляшкою і з виразним
наміром розпиття цього алкоголю
в парку по інший бік дороги.
Не може так бути, щоб її без залишку
поглинала розмова, адже на дорозі є
дорожній рух як тоді, коли щось їде,
так і тоді, коли не їде, а тільки могло б,
маючи відповідні права та транспортний засіб,
або й без прав, користуватися проїжджою частиною.
Не може так бути, щоб її влучна думка
з приводу теми, порушеної ще на тротуарі,
не могла зачекати, поки ми зійдемо з дороги,
щоб вона не могла перенести — так, як несе собі
сумку на плечі та пляшку — думку
на інший бік проїжджої частини.

Пальці Лужина

Усе вам розсиплеться, пані.
Однак це він загубив хусточку.
Страшно казати: викликає в нас певні почуття.
Краще покінчімо з цим одразу, він прислухався
до кроків, у двох лаконічних реченнях, щоб
мати це вже з голови. Мама не дуже почувається,
але їй уже краще, уже почувається цілком добре.
Що ще він загубив? Гладкий пластиковий кружок
для гри (на цій борідці ми вже обпеклися
на шляху до ініціації та атестата) залишимо
в його кишені. Монету, яку йому здали
замало решти з цигарок, аж вона покотилася
в хащі. Однак насамперед він мусив совати.
Що завгодно, бодай носком черевика грудки гравію. Усяка
діяльність є сованням, каже Рассел і грішить
відсутністю міри, але він у нас якраз під рукою. Які швидкі
іскри розрядів! Він працював над акордом. Вона його не кохала.

Явка

Охоронець проводить його поглядом по універсаму,
патрульна машина зрівнює з ним темп.
Район приватних будинків із садочками пам'ятає:
ішов тут один такого-то дня.
Штахети парканів наповне злі.
Зуби собак здоровіші за його зуби.
Листи, які він отримує, починаються номером
статті, а закінчуються: «у разі неявки…»
Його меню залежить від останньої з монет.
Застрягло в підкладці дві чи п'ять копійок?
Перехожі диявольськи поспішають на роботу,
бо важко працюють, звісна річ.
Лавки — для тих, у кого є де спати,
дегустації звернені до менш голодних.
Діти йдуть до школи, сонце світить їм у обличчя.
Робітник робить молотком добрий замах.

Життя з тінню

На факультеті я перевірив пошту:
деканат, студрада, крокус від Петра,
маємо честь, акція, шукають
на збір огірків. Я почав блукати
порожньою будівлею як завгосп.
(Ковальський стверджував, що я пишу середньо).
Автомат видав мені решту дріб'язком
і, цвяхаючи, з кубком помоїв
я пішов туди, де мене запеленгувала
летюча смска оператора:
безкоштовні хвилини, якщо щось там.
(Ковальський стверджував, що я пишу середньо).
Прибиральниця вилаяла сліпу отару,
що йшла моїм слідом по свіжо вимитій
підлозі до лаби, і прийшла глянути,
як я ломлюся, бо лаба була зачинена.
Я відірвався від хвоста, сівши у ліфт.
(Ковальський стверджував, що я пишу середньо).
Я спускався, беручи забагато сходинок,
а коли підвівся, виріс переді мною
стрімкий графік академічних
змагань у GO; і ледь-ледь слину
проковтнув горлом вузьким як фінал.
(Ковальський стверджував, що я пишу середньо).
Побачивши мене, велосипед підняв сідло
як брову, безпечно пристебнутий до перила
моїм замком та клямкою когось,
кому він був явочною скринькою:
«просимо з'явитися в кабінет сто шість»!
(Ковальський стверджував, що я пишу середньо).
Науковий керівник біг за мною як дедлайн;
якби він мене впізнав, то вліпив би дедлайн.
На щастя, однак, проминули номери
і вже господар мого велосипеда довірливо
нахилявся за гарячим ковпачком.
(Ковальський стверджував, що я пишу середньо).
Опікся, сикнув — ясно, нащо стукати!
Швидко приклав холодне — слухаю?
і лікувався довго — велосипед це не портфель,
як я вже казав. Є певні правила…
Урешті одужав, і я хруснув підніжкою
занадто розмашисто (але Ковальський чекав).

Та одна-єдина

З-поміж тисячі та одна-єдина
має значно ширший погляд на групоїд.
Якби доменною краси було внутрішнє!
У розпалі розмови перила під нашими долонями
танцюють як полум'я, згасають на першому поверсі.
Тож з-поміж тисячі — чудово, бо я теж —
якраз закінчує заняття. — Отже, ти стверджуєш —
живе під моїм черевиком бордюр —
що в підкільці є сімейство напівнорм?
А вона — ти в який бік, у цей? Бо я теж якраз.
І треба ж, що якраз разом у глиб трамвая,
бо так нам зручно, пробиваємося крізь лікті!
А вона з-поміж тисячі — інволюції —
каже — це окрема тема. — А потім розминаються
трамваї, і я бачу, як уся тисяча крім неї
мчить у протилежному напрямку.

Осудність

Менти, менти! Тікаймо звідси!
Я бачив, як в оці підкомфорного
наша фіранка повернулася до вертикалі.
Чотирнадцятидюймова кватирка над унітазом.
Менти! Це важко, уся свобода
у цих чотирнадцяти дюймах,
які транслюють гравій парковки.
Звісно, ти застрягаєш,
шипіння бачка,
але я тоді вже давно в дорозі.
Я з'їдаю дванадцять порцій картоплі фрі під кактусом
і роблю собі фотку. З руки.
Куди не гляну — небо і ці розмашисті літери впоперек Cola
Cola. Кажи що хочеш,
а у Бардотки найкращі губи.
І як ти вдягнув ці парадні шорти
і наполягав, щоб вони копали о півдні
під пекучим сонцем собі могили, тюхтію!

Літо Каміли

Каміла розповідає мені, як колись
хотіла писати роман.
Я виписала собі з телефонної
книжки, каже Каміла,
імена та прізвища, і взяла карту,
і виписала собі назви населених пунктів,
у яких вони житимуть. Але цього було замало.
Нічого не клеїлося.
Тож вона відклала ручку,
а за вікном літо.
І була геть сама,
Каміла.

Щось у кущах

Гострий, зручний перочинний ніж, безодня відра під раковиною
(берегти голову!), у якій зникає кручений нитка
лушпиння, пальці в землі і — мабуть, через цю землю —

спокуса каліграфії: обчистити не втрачаючи нитки,
нарешті сумління: не обчищати затовсто,
бо саме під шкіркою збирається те добре,
наче хоче назовні.
Зморшка зосередження під лампою, апостроф,
темний політ до попереднього апострофа, коли
розум спотикається об себе. Поволі підлога
як палуба, рух, шепіт, звідкись відомо
— формула похідної складеної функції мусить бути такою, якою є,
бо крапля обирає найкоротший шлях, а шнур
постійно позіхає.
Вона, що спить, і її телефон горілиць,
що дрімає. Якщо буде буря або війна,
ми пройдемо крізь це або загинемо. Але зараз
їй п'ять років і на стежці вона вабить сріблянкою кота,
якого хотіла б, безперечно, мати. На жаль,
по-перше, батьки, а по-друге — кіт дуже вже здичавів
від чогось у заростях.

***

Цієї ночі це вже почалося. Був гуркіт, а коли
я підійшла до вікна, інвалід з першого поверху
мчав у зоряну далечінь на своєму візку;
а коли я прокинулася, вони вже були там
в авті з написом. Я шукала окуляри.
Сказали — наберіть води! — аж замерехтіло,
щось підважили і стояли півколом, як над могилою,
а мій покійний майже знову помилявся,
що це труба, труба. Однак я набрала води
до миски, цебра і пляшки з-під молока.
До відра не набрала води, лише сичання.
Хто біг сходами у важких черевиках?
Встигла побачити спину. Змінила капці
і йшла до своєї пальми з пляшкою з-під молока.

До крана

Чоловік дивиться за жінкою, що виходить з трамвая,
не для того, щоб насолодитися виглядом її сідниць,
що було б ще для його дружини стерпно,
а тому, що зв'язався з нею думками під час поїздки.
Чоловік дивиться за жінкою, що виходить, як на радіо,
коли його слухає, як на телефон, коли на нього чекає.
Тягне його на зупинку, на щербатий тротуар
Нарутовича, який весь торохтить у спеку, під костел
Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії,
нишпорити в купі броколі, редьки, цвітної капусти.
За три зупинки, під ринком, мають кращий вибір
і саме туди він прямує з дружиною. Але звідси два кроки
ведуть через подвір'я з червоної цегли в прохолоду.
У передпокої присісти: одна, друга пряжка,
і вже босоніж, через рипучий паркет, до крана.

Емпатії

Чоловік розкладається на столі. Шнурівки,
пемза, устілки для взуття, все
те, що видно. Немає часнику,
тільки те, що видно. Тюбики з якоюсь пастою.
Ти могла б бути його дівчиною.
А я ним. Як це гарно зростає.
Цигарка, здається, його не тішить.
Ми б, безперечно, мали дитину.
Дитина б причепилася,
хотіла, тату, плуталася під ногами.
— Чим можу служити?
Чим може служити?
— Якщо пан буде такий сумний,
ми зав'яжемо пана на бантик.

Продавчині

Так заздримо продавчиням,
наче це вид темпераменту чи стиль життя.
Видавати решту, стукати по м'яких клавішах,
іноді розгорнути зім'яту банкноту, робити
одну-єдину річ у добре освітленому магазині.
Наче магазин ніколи не мав клопотів,
або не було кількох термінових рахунків на складі.
На коробках з товаром цінник, ніж.
Стоять продавчині, незворушні ціною
пива made in Slovenia чи барвою demi-sec.
Вся їхня домашня робота — встати на завтра.
Коли спекотно, холодильник має обмежену місткість.
Ти йдеш, дзвонячи в кишені непотрібною дрібницею,
сховатися в тіні за своєю прохолодною пляшкою.
Залишаються у світлі продавчині. Роблять пфф!

Клепсидра

Ніхто не помирає так відразу — скривив вуста —
спочатку є знаки, потім конвульсії.
Я думав, щоб ворожити зі стін.
Плями на стінах походять від життя.
Цю мою теорію, однак, спростували,
коли я загинув у руїнах. Уявіть собі,
ледве вийшов з дому, обвалилася стеля і
я помер розчавлений. Решту зробили газети.
На щастя, вантажники встигли винести шафи
з постіллю та склом, які я прагнув надіслати
поїздом до близьких. Йшли довго. Потім я брів
з ними саньми у глибокому снігу через ліс.
У цьому лісі я зустрів колись мисливця.
Запропонував мені, що мене застрелить.

Перший друг
Пам'яті Казімєжа Ґаласа

Закотив штанини і брів течією.
Квіти; і пахнуть їхні латинські назви.
Над світом летіла ластівка.
Світ складали: розум, пошта, залізниця.
Вийшов з гімназії, з шеренги, з гетьмана,
з двох воєн без пошкоджень.
Прожив вісімдесят років. Сказав
того дня, над річкою — рети!

Під кожним приводом

Якби я був, приміряв би швидко одяг, кличку
зачесав чубчик і вискочив би з Сильвією з навпроти
щось з'їсти. Крім того, був би рівним хлопцем.
Побиймося об заклад! Приїде по мене каток!
Я б любила губити парасольку, окуляри
носила б і була ближче з матір'ю,
якби я була, якби мені було дано,
і мала б дітей. Киць-киць лапки!
Якби я її побачив, почав би говорити
— почасти, отже, хоча, також.
Для нас обох я б намалювала усмішку
пальцем на шибі. Я б око видряпав.
Сорочку б я зняла. І купив би попкорн.
Ми б ішли повільно вглиб темряви на сеанс.

Гуляш

Зрештою цей старий буркотун за тебе візьметься.
Наразі пристрасно мішає гуляш, відчуваєш,
цей опір на ложці? картопляне борошно.
Гуляш, каже, гуляш, і майже є угорцем
у своїй сліпій кухні.
Мабуть, ти влаштуєшся, якщо маєш його відвідати,
зрештою, він щось від себе додасть.
Буде гуляш у дуже любистковому соусі.
— Любисток-дупчик, — шепоче, гидко сміється.
Чудово розуміє себе.
Навіть приймає шнурки на своїх трусах
і цей легкий безлад, що йому зародився
в життєписі. Пише. Цього не роблять
на ходу. І любить готувати. Отже, звісно,
він чудовий коханець.
Запитає — ти голодна?
то, може, щось з'їмо? — І подаючи до столу
— хоча це не рататуй, я вклав серце —
скаже, бо не кохає, і це взаємно.
(Але я вас, так. Смачного обом.)

Такий гарний, а бридкий

Має волосся на вухах, можна йому їх скубати,
брови зрощені, її дикун! і вертикальну зморшку.
— Від думання, — стверджує, тримається цієї версії,
такий він кумедний.
Приймають швидкий душ.
Має на скронях смішні пучки, а над чолом
лисе місце, чому? Не хоче, не мусить говорити.
Лінія бороди завертає йому під вухом; нехай
зізнається: чи це його лоскоче?
Такий гарний, швидкий душ, аж страх
випустити його з обіймів, а бридкий і натомість

винен їй щось більше, ніж
швидкий душ.
Приймають швидкий душ.
Кілька зручних прикрощів
Не придивишся, бо не помітиш недоліків молодої пари.
Натомість негідник, якому замало однієї руки в гіпсі,
а другої на стегні нашої колежанки, чого йому, зрештою,
заздриш і чого не збираєшся приховувати, про що
це я говорив? Ага! напрошується на прочухана.
Серце, коли не дбаєш про нього, стає легким і повітряним,
як ганчірка, найменший подих збиває його під ноги,
мої овечки, і маєш добрячий шмат вечора
мінорний настрій, з яким тобі навіть до лиця, однак
п'єш більше і повертаєшся додому остаточно без обличчя.
Прокидаєшся з відчуттям, що вечір досі відкритий,
і бажанням нової вечірки, щоб його закрити. Наразі
одні розважаються, інші розважаються думкою про власне весілля,
а Яніцький в абсолютному зосередженні бавиться новим мереживом,
часткою не-себе в межах язика; і має вже кілька рядків.
Бездоріжжя розвитку
Бо ця кнайпа престижна за ціною,
погляд гарної барменки, коли замовляю
пиво, коли чекаю на мізерну решту
вдивляючись у банкноту як у втрачений рай,
повертає мені бажання гострого сексу без почуттів
(я тішив себе, що це вже позаду).
— Щось вам скажу, — кажу, ставлячи кухоль
на свій столик, але кенти не чують,
бо присмокталися до кухля, тож даю
їм по клацанцю в ніс. — Щось тобі скажу, —
шепочу найближчому — дійшли до мене чутки,
уяви собі, що вуса повертаються.
Що він не надто кмітливий (може, з села?),
перехоплює йому подих надовше, але врешті
— бачу це краєм ока — передає далі
цю звістку, яка змінить не одне життя,
аж піднімається гомін серед кентів і
ось вуса на вустах у всіх.
Фактура тла
Має на собі дриль, заляпану олійною фарбою,
розтоптані кеди, шапочку з газети.
Він як його робота. Проходять
крізь нього.
— Мій син, університетський філософ, — представляє
пані професорка АММ куратору виставки
юнака, що сердито тягне її важкі
абстракції з автомобіля.
— Цією інсталяцією я виражаю просторові відносини, —
— каже інший професор про щось з бляхи та дерева;
потім вимагає кілка в певному місці
стелі, обраному з підлоги.
Стріляє з рулетки. Обертає зубочистку в зубах.
Хвилина перепочинку. Погляд байдуже оглядає більший формат.
Рука перевіряє, чи руків'я щільно сидить у молотку.
Чи леза кусачок сходяться рівно.
Влада над душами
Мітла: держак довжиною півтора метра
сидить одним кінцем у віхті.
Віхоть: кілька гнучких гілочок
тримається купи в місці зрізу.
Наспівуючи, сідаю в приміський.
Співподорожні плекають почуття.
Стискають зелені камінці.
Кажуть: що Ви можете знати
про наші почуття? Хто Ви
є? Просимо не штовхатися.
Держак сидить у віхті.
Що я можу знати?
Старі ганчірки
Зміцнено паркан, хвірткам вставлено вуха.
Всі пильні. Вкопано знак заборони, засіяно колючий дріт.
Є більше нетутешніх і є в них
нездорова рішучість; і саме тому шлагбаум
рухається як ствол гармати, захищаючи доступ на паркінг.
Подвір'я вже немає, марно підкрадаєшся вздовж гаража.
Благаю, не намагайся втекти за стовп, не визирай з-за того залому.
Долі, під сіткою, а потім у мальви — це було добре, але давно
тебе бачать з тих вікон. Ходімо зі мною, я прийшов тебе забрати.
Невтішність
Під ковдрою землі кістки бабусі, кістки дідуся,
голі й засоромлені, як уперше.
Кістки бабусі, дідуся, згортаються і липнуть одне до одного.
Ще тліє в них кістковий мозок, ще мають
ревматизм, кістки, знаєте, в них ще іноді
заноситься на бурю. Я б зварив церкву на цих кістках
або оббив церкву цими кістками, або собі з цих кісток
поворожив. Але я входжу у воду. Листок, плюскіт.
Спускаюся довірливо, не шкодуючи, що не як постіль.
Холод мене не збиває з ніг, не гидить риб'ячий живіт.
Нестрашне мені серед очерету невідоме.
Падають перші краплі. Гримить.
На дебеті
О, це той папірець, який важкий PESEL!
ім'я батька, матері, вгадай, як по батькові
Бєліцькому. Пам'ятаєш? Був тут такий один.
Щось мені крутиться, з плямою від емульсії
на черевику, штанині. Я вже тобі підсолодила.
Загубилося. Щось сьогодні слабо гріють,
у мене пальці як бурульки. Я б на твоєму місці
підняла цей гольф. Портьє щось сказав?
Що нас розвоздушать. Тільки коли, коли?
Знаєш, бо я знайшла, це з-під твого знаку.
Хотіла його вже увімкнути, але мені впала скріпка.
Так собі дивилася на цю нашу папороть.
Був, але вийшов штамп. Мусить підтвердити
зверху новий штамп. Зловиш інше радіо?
Останнім часом сантехнік не мав того чогось.