До пані Кароліни Піхлер

У далекій Півночі, в безкрайній далині,
Хотів я квітів для вінка зібрати,
Що пізно восени ще скелі прикрашають,
Коли вже сонце тьмяно сяє, і зорі в тишині!

Якби я міг, хоч ледь, це висловити,
Що в мені живе, — я б так охоче це зробив!
У квітів пахощах, у сяйві вічних зір
Я бачив відблиск того, що в душі моїй ожив!

Чужою мовою тепер я заспівав,
Та пісні ж бо подібні до тих звуків,
Що з лона матері-природи пролунали;
Не зневаж цей скромний знак, що я тобі віддав,
Він вдячності за ті недовгі години,
Що так чудово в тебе промайнули!

Скваржава, 5 вересня 1827