Збірка прозових творів (Квочка, Рекорд, Світ як ліва нога собаки, Один солдат, Сім тріумфів справедливості)

Квочка

Удова Беніто Муссоліні сягнула краю крісла, поклала на коліна сумочку й тижневик та звела очі на урядовця. — Чи пан міністр зволив піти назустріч моєму проханню? — запитала вона з ніяковою посмішкою. — Рада Міністрів визнала ваше прохання обґрунтованим, — ґречно мовив урядовець і з цікавістю придивився до неї. — Пан міністр вельми прихильний до вас. «Дивиться на мене як на зраджену дружину, — роздратовано подумала вдова. — Тепер уже всі знають, що він мав коханок». — Я зараз видам вам документи, — сказав урядовець і відчинив шафку з течками. «Ці американці бавляться як ситі діти», — подумала вона, машинально перегортаючи тижневик. Цілу сторінку американського часопису займала велика реклама. На оголошенні жінка в бальній сукні піднімала руки в чорних рукавичках, щоб зашпилити волосся; шовкова шаль, недбало накинута на плечі, спадала аж до її ніг. Жінка нахилила голову й із поблажливістю споглядала на розтанцьовані пари, що кружляли на паркеті. Поруч із золотавою блондинкою, яка повисла на плечі сяйнистого чоловіка, бездоганно вдягнений юнак із бакенбардами танцював із брюнеткою в чорній сукні й геть не звертав уваги на жінку, яка гнівно за ним спостерігала. Це була зріла дама з пишними формами; вона сиділа на плетеній кушетці, торкаючись стопою розлогого кактуса; палила цигарку й нервово морщила брови. «Вони нічого не навчилися й нічого не бачили! — подумала удова Муссоліні. — Забрав коштовності, втік не як диктатор, а як підкаблучник». За спиною жінки, яка зашпилювала волосся, стояла мала обтічна автівка з номерами C–08671. У шибці автомобіля відбивалися гілки придорожнього дерева й блищало сонячне зимове небо. Під ногами танцюристів майорів тушевий напис: «З Новим роком — це італійський автомобіль Фіат. FIAT — це зручність, економія, безпека та новизна». Унизу сторінки вказувалися адреси американських фірм, які продавали авто. Ці фірми містилися у Відні, Мюнхені, Лінці, Франкфурті та Бремені. «Розпродають майно, — подумала удова Муссоліні й здригнулася від спогаду про ходу безробітних. — Усі вони однакові, хай гинуть! Залишив нас самих, до кінця думав лише про неї. Завезли їх якісь обідранці до Джуліно-ді-Меццегра, він підійшов до кам'яного муру, вона дивилася на нього. Потім висів ногами догори, натовп кричав і радів, його возили з міста до міста як виставку». На темно-синьому тлі всередині величезної пляшки віскі, намальованої енергійними штрихами крейди, сивий чоловік у костюмі кельнера наливав у келихи горілку. «Навіщо завдавати собі клопоту? Пий кращі коктейлі й менше трудися біля чарки! Залиш труд для Гейблен! Бармен у пляшці розв'яже питання твого недільного дозвілля легко та приємно. Бармен у пляшці пропонує тобі вісім видів коктейлів — кожен скомпонований із вишуканих лікерів 1892 року! Мангеттен рожевий! Сухий Мартіні! Стінгер! Дайкірі! Гібсон! Сайдар! Віскі Сауер! Олд Фешенд! Додай льоду й бався на втіху!». — Прошу розписатися за отримання паспорта, — сказав урядовець. Удова Муссоліні взяла перо й розписалася в книзі. — Збираєтеся подорожувати? Для здоров'я? Для приємності? — Ні. Готуюся до втечі, — відповіла вдова й заховала паспорт до сумочки. Урядовець здивовано звів брови. — Від комуністів, поки вони не взяли владу до своїх рук, — сухо відказала вдова. — Ну, час ще не тисне, — зауважив урядовець. — Я маю досвід, — мовила вдова й піднялася з крісла. Урядовець вийшов із-за столу й прихилився до руки вдови. — А чим ви зараз займаєтеся, якщо вільно спитати? — Поки що розводжу курчат, — відповіла удова Муссоліні. Вона всміхнулася несподівано погожо й додала: — Вони такі чарівні! Уміють бавитися як справжні діти! (З збірки «Оповідання з книжок і газет»)