Як скінчити з пеклом жінок? («Свідоме материнство»)

Що таке свідоме материнство?

25 жовтня 1931 року у Варшаві за адресою вулиця Лешно, 53, було відкрито першу в Польщі консультаційну порадню свідомого материнства. Ця дата, без сумніву, матиме своє значення. Оскільки сама ідея — принаймні у нас — є новою, я прагну в кількох словах пояснити її суть.

Це... чи я правильно висловився, що ідея нова? Вона радше досить стара. Чи помітив хтось, аби дружина директора фабрики чи банку, пані лікарка чи пані професорка мала дюжину, а то й пів дюжини дітей, аби народжувала п'ятнадцять разів, як це часто трапляється в оселі робітника чи селянина? — Ні. — То що ж тоді? Чи фізіологія у цих пань якась інша, чи природа змінила для них свої закони? — Теж, мабуть, ні. Просто ці привілейовані істоти давно опанували секрет регуляції народжень, тобто свідомого материнства; вони мають дітей переважно тоді, коли хочуть, і стільки, скільки хочуть, і не перевищують цифри, часом аж надто низької. Звідси ми й бачимо таку картину: у просторій квартирі на першому поверсі бавляться двоє здорових дітей; а у підвальних приміщеннях, в одній кімнатці, юрбиться, хворіє та часто вмирає восьмеро...

Те, що пані робить щодня...

Отже, свідоме материнство вже давно є фактом у так званих вищих колах.

— Що таке регуляція народжень? — запитала мене одна панянка.

— Це, ласкава пані, те, що ви робите щодня.

Йдеться про те, щоб блага свідомого материнства, які досі були монополією привілейованих, надати тим, хто їх найбільше потребує. Цій меті й служить нова порадня. Вона має просвітити жінок, що вберегтися від вагітності можна і нерідко треба; має надати їм дешеву й якісну медичну пораду та найкращі запобіжні засоби за собівартістю. Це не доброчинна установа, а соціальна інституція.

— А якщо безплідна жінка хоче мати дітей?

— У такому разі лікар надасть їй усю необхідну пораду для цього. Вже й зараз приходять такі пацієнтки. Йдеться не про те, щоб беззастережно обмежувати кількість народжень; йдеться про те, щоб мали дітей ті, хто може їх прогодувати й виховати. Це висловлює сама назва: «свідоме материнство».

Новинка не нова

Звісно ж, однак, головною клієнтурою порадні будуть жінки, які прагнуть уберегтися від вагітності. Не перервати її, а саме вберегтися від неї.

Наскільки ця ідея не є новою щодо практики привілейованих класів, настільки ж вона не нова, якщо поглянути на те, що відбувається у великому світі, не замикаючись у своєму подвір'ї. Такі консультаційні пункти існують і функціонують у багатьох країнах Європи. У Нідерландах вони — мабуть, вже років із сорок — визнані установами суспільної користі. В Англії їх підтримує уряд. Повно їх у Скандинавії, дедалі більше в Німеччині. Існує Всесвітня ліга регуляції народжуваності, яка влаштовує щорічні конгреси і в якій є представники всіх країн, за винятком, поки що, Польщі.

Не без боротьби

Цілком зрозуміло, що це не обійшлося без боротьби. Ідея регуляції народжень зачіпала надто багато забобонів, надто багато застарілих заскоків мислення, надто багато інтересів зрештою, аби вона могла так легко пробити собі дорогу. Тривалий час про неї не вільно було вільно писати, не кажучи вже про якісь дії. Найповажніші публікації в цьому дусі конфісковували, наприклад, у Німеччині під приводом... порнографії! Англія, Америка й чути про це не хотіли. Ідея свідомого материнства мала своїх мучеників, які каралися за неї по тюрмах. Іда Краддок, перша піонерка контролю народжуваності в Америці, наклала на себе руки, цькована суспільною ханжеською облудою. Кілька десятиліть минуло, перш ніж ідея свідомого материнства здобула повну перемогу. Я називаю її повною, оскільки вона відбулася у найконсервативнішій країні, у найконсервативнішій інституції. 28 квітня 1928 року англійська Палата лордів закликала уряд скасувати заборону, яка раніше заважала соціальним установам просвіщати жінок щодо методів запобігання вагітності. Очевидно, цифри зростаючого безробіття виявилися переконливішими для англійських мізків, ніж усі аргументи, що апелювали до розуму й гуманізму.

Що каже Муссоліні?

Є ще дві країни, в яких пропаганда свідомого материнства та надання засобів запобігання вагітності караються штрафами й ув'язненням: Франція та Італія. Треба пояснити чому.

Франція є, можна сказати, батьківщиною свідомого материнства; якщо не його теорії, то практики. Віддавна, без гасел і програм, з інстинкту — можна сказати — там почали обмежувати приріст родин. Цьому сприяли різні чинники: французький здоровий глузд, інстинкт власності, прагнення вищого рівня життя й сходження по соціальній драбині, а також відчуття самозахисту жінки, яка не хоче зректися своєї жіночності й не бажає бути лише машиною для народження дітей. Аніскільки не «виснаження раси», а просто свідоме обмеження стало причиною зменшення кількості народжень. Віддавна там утвердилася знаменита система двох дітей, яка й створила заможність Франції. Після програної війни 1870 року застій приросту населення занепокоїв уряд, насамперед із погляду військової переваги Німеччини, яка плодилася швидше. Тому уряд чинить тиск у дусі нарощування населення саме тому, що країна віддавна практикує регуляцію; і населення практикує її й далі, попри всі репресії, хіба що застосовує її, напевно, гірше з погляду гігієни, ніж це було б можливо за повної свободи. Акція проти свідомого материнства віддає тут, зрештою, — як і всюди, — кумедною облудою: міністр нагороджує хрестом Легіону силою-силенною розшуканого бідаря, який має восьмеро дітей, але сам пан міністр має... одну дитину або двоє. Хай там як, завдяки обмеженню народжуваності Франція є країною, яка майже не має безробітних. І замість того, щоб Франція наздоганяла плодючість Німеччини, навпаки, теперішня Німеччина шляхом регуляції знизила свій приріст майже до рівня Франції.

В Італії панівний нині примус до плодючості перебуває у тісному зв'язку з імперіалізмом Муссоліні. Диктатор хоче мати надлишок населення, ніби перегрітий паровий котел, потрібний йому в його прагненні до експансії. Але, попри форсовану акцію в цьому дусі, попри надання шляхетства герою, який виробить шестеро дітей, приріст населення слабкий. Те, що необмежена народжуваність на руку імперіалізму, це аж ніяк не буде для нас аргументом. А теперішній позиції Муссоліні можна протиставити його власні слова, коли у відповідь на анкету туринського часопису «Статеве виховання» він заявив у 1913 році, що «визнає регуляцію народжень як акт розуму й відповідальності у всіх людей, які претендують на звання мислячих істот. Він вважає обмеження народжуваності святим особистим і суспільним обов'язком і не визнає за судами жодних прав у цьому питанні, якщо тільки ми не хочемо повернутися до середньовіччя».

Дуже розумно сказано. Браво, Муссоліні.

А що у нас?...

У той час як протягом десятиліть виборювали ці справи у Старому та Новому світі, Польща, можна сказати, проспала цю боротьбу. Гніт проблем національного буття, пасивність та низька свідомість мас, диктат духовенства — усе складалося так, що навіть луна цих гасел не дуже доходила до нас. Вони й звучали б непопулярно. Ми перебували у фазі постійного підрахунку; тішили себе тим, що коли нас стільки-то, а лави наші все прибувають, вороги «не перетравлять нас так легко». Боялися, що якби нас стало менше, на місце цього убутку втиснулися б чужі елементи тощо. Словом, не вельми замислювалися над демографічною проблемою, на вигляд менш пекучою в країні з перевагою сільського населення, а не робітничого. Емігранти тягнулися за море, на заробітки до Німеччини...

Коли на світанку нашого нового державного буття постала ця проблема, наші вчені — економісти, соціологи — висловилися рішуче за обмеження плодючості, вбачаючи в ній джерело зубожіння країни, матеріального й духовного. Наші закони щодо цього нейтральні, а отже, немає жодних перешкод для акції в дусі свідомого материнства. Попри це, брак відваги говорити вголос про певні речі, міщанська манірність та ханжество були причиною того, що цієї акції не розпочинали досі, бездумно підтримуючи в уявленнях загалу фетиш плодючості.

Вона виросла, силою речей, з нагоди гучної дискусії про караність штучного переривання вагітності. Попри те, що в новому проєкті кримінального кодексу наша Кодифікаційна комісія, зрозумівши нарешті, скільки кривди й скільки біди ховалося в дотеперішніх параграфах, зайшла дуже далеко в їх пом'якшенні, це ще не є розв'язанням питання. Лише запобігання вагітності там, де вона небажана і де могла б штовхнути до штучного її переривання, може бути радикальними ліками проти лиха абортів. Ми ще повернемося до цього. Досить того, що як висновок із справи про аборти постала акція свідомого материнства.

Тепер, коли акція розпочалася, треба бути готовими до того, що її з різних боків цькуватимуть і поборюватимуть. Тому ми прагнемо, на вжиток публіки, яку аж до знемоги годуватимуть певними аргументами, навести заздалегідь трохи контраргументів.

Привілей бідняків...

Як я вже згадував, необмежена плодючість є сумним привілеєм бідняків. Які катастрофи вона тягне з собою, про це не треба довго розводитися. Насамперед злидні та все, що з ними пов'язане. З темряви постає і темряву поглиблює. Вона нищить здоров'я жінки, поєднуючи виснаження від вагітності, пологів та годування з дедалі більшим тягарем праці, аби задовольнити потреби цієї постійно зростаючої родини. Вона унеможливлює будь-який духовний розвиток, нищить радість життя, зводить існування людини до худобячого рівня. Штовхає нерідко жінок до розпачливих вчинків, до самогубства, до дитинобивства, з яких лише крихітна частка стає відомою. Завдає тяжкої кривди дітям, роблячи з них нелюбих, занедбаних парій. Діти, у міру того як приходять на світ, крадуть у тих, які вже є в хаті, повітря для дихання, відбирають шматок хліба від рота: це майже боротьба за існування, у якій одні гинуть, а ті, що залишаються жити, розвиваються тим злиденніше, чим більша біда цієї надто численної родини.

Окремий розділ становили б катастрофи, які невміння запобігти вагітності спричиняє у незаміжніх жінок, та доля, яка чекає на їхніх дітей, якщо вони побачать світло денне...

«Тридцятилітня жінка»...

Один із співтворців порадні «Свідоме материнство», доктор Рубінраут, так змальовує образ мучениць необмеженої плодючості: «Пацієнтка, яку я обстежую, — жінка з пролетаріату. Достатньо поглянути на її тіло, щоб зрозуміти це. „Жінка-породілля“, „жінка — постачальниця солдатів“, „жінка, яка сплачує борг святим законам природи“, зійшла з п'єдесталу, на який її поставила застаріла фразеологія, і прийшла, тремтячи від страху, до лікаря, щоб дізнатися, чи не загрожує їй нова вагітність. Шкіра на її животі — це старий зів'ялий пергамент, на якому можна прочитати історію її нещасть. Черевна стінка стоншала так, що рукою можна через неї промацати кишки. Статеві органи випадають — під час кашлю чи чхання мимовільно виділяється сеча. Цю жахливу картину так званої „здорової жінки“ можна доповнити, описавши розірвану, вкриту рубцями промежину, залишки від випотів та запалень. На ногах пнуться болісні вузли варикозу, а груди обвислі й зів'ялі. Маючи перед собою таку жінку, найдосвідченіший лікар не зможе визначити її віку. З жахом він дізнається, що їй 30 або 32 роки. Вона мала шестеро дітей, з яких живуть двоє. Перенесла сім абортів з невіддільними в її умовах гарячками та з тяжкими ускладненнями. Коли я переконався, що вона вагітна, мені не вистачило духу сказати їй про це. Жах у її очах виразніше за слова говорить про нові витрати, нові муки, нові хвороби, які на неї чекають. Жоден роботодавець не підвищить жінці плату за те, що продуктивність її праці знизилась, ніхто не дасть роботи безробітному, не підвищить платні робітникові тільки за те, що його дружина вагітна. Знеможена турботою про прожиток родини, недоїдаючи, виснажена працею, з моменту зачаття вона починає з власних соків утримувати нову істоту, яка вже голодує в її лоні»...

Трохи статистики

Статистика, як відомо, це слухняна дівчина, яка дозволяє робити із собою все, що завгодно. Якими цифрами найчастіше оперують ті, хто пишається нашим «чудовим» приростом населения? Цифрами народжень.

Тим часом приріст населення становить не те, що народиться, а те, що виросте і як виросте. Отож доведеним фактом є те, що слідом за високою кількістю народжень іде висока дитяча смертність. Від злиднів, від плачевних умов матері під час вагітності та годування, від браку повітря, від браку догляду, від поганого харчування. Натомість з обмеженням народжень зменшується смертність; батьки мають менше дітей, але можуть їх виховати. У Нідерландах у період, коли кількість народжень знизилася з 37 (на 1000) до 19, смертність впала з 23 до трохи менше ніж 10.

У Польщі на 1000 жителів кількість народжень становить 32,2. Вражає, правда? Але кількість смертей становить 20,1. Тобто приріст населення — 12,1. Нідерланди досягають трохи меншої цифри при кількості народжень 23,4.

А тепер інше зіставлення. Італія, де регуляція народжень заборонена, має приріст, мабуть, менший, ніж Нідерланди, де вона рекомендована...

Тобто надмірний приріст населення йде значною мірою на збільшення смертності, і лише решта — на справжнє збільшення населення, при одночасному погіршенні його якості, фізично й морально.

Скільки це коштує?

Мені повідомили з містечка у Познанщині про такий випадок. Оптант отримав «із ласки міста» житло у свинарнику; свинарник згорів разом із частиною майна; чоловік із горя занедужав і помер у лікарні. Дружина його мешкає десь із ласки на горищі; мала загалом п'ятнадцятеро дітей, з яких троє живуть...

Ось картина... Певно, не кожна родина мешкає у свинарнику і не кожен свинарник горить; але цифра п'ятнадцяти дітей, з яких виживе троє, не є чимось винятковим; у такій чи іншій пропорції ця масова продукція дітей для того, аби виховати їхню крихітну частку, — звичайна річ у хаті селянина чи в підвалі робітника. Мимоволі я взяв олівець і почав рахувати. П'ятнадцятеро дітей на трьох живих. Що це означає? Це означає сто тридцять п'ять місяців вагітності; може, ще стільки ж годування; п'ятнадцять пологів та післяпологових періодів, трохи хвороб із цієї нагоди, п'ятнадцять могаричів на хрестинах, дванадцять смертей. П'ятнадцять платизн за хрестини, дванадцять — за похорони; метрики про народження й смерть; чи не мав я колись рацію, назвавши це «податком з обороту»? І все це для того, щоб виробити трьох дітей, якщо ці троє виростуть; бо й це дуже сумнівно в таких умовах... І тоді пропорції ще відповідним чином зміняться. Чортівсько дорога продукція. Фабрика, яка б виробляла такою ціною, мусила б збанкрутувати.

А тепер візьмемо ту саму родину, яка зростала б на засадах регуляції народжень, свідомого материнства. Вона мала б, скажімо, тих самих трьох дітей, але ці діти виросли б здоровими; а весь заощаджений податок з обороту пішов би на задоволення людських потреб життя.

Утратила б лише статистика, в якій ця родина злидарів посідає чудове місце п'ятнадцяти народжень...

Що в цьому тоні?

І ось ми поклали палець на болячку всього нашого життя. Цілком зрозуміло, що в цих вагітностях, пологах і похоронах — ну, і викиднях! — що в цій безодні мусить утонути все, що вище за примітивний захист від голоду; що в ній тоне і буквар для дітей, і вживання мила, і освіта, і кохання, і краса життя, і більшість людських почуттів та духовних потреб. Бо й там, де йдеться не про останній щабель злиднів, у скромній, наприклад, чиновницькій родині, і там хронічна вагітність мусить поглинути все, що пов'язане з якимись інтелектуальними зацікавленнями. У міру того як зростають труднощі існування, відпадає поступово і книжка, і театр, і подорож, і відпочинок, залишаються тільки пологи з додатками. Горизонт звужується, темніє. Матеріальному зубожінню супутнє духовне. А постійний страх перед новою вагітністю переростає в обсесію, у психоз.

Тільки той, хто мав нагоду читати конфіденційні листи жінок, може уявити, чим є для жінки — чим є для родини — безперервний страх перед вагітністю, перед її катастрофою. Понад певну кількість дітей мало яка жінка зрештою мириться з фактом вагітності; вона знає, що мусить її перервати. Починаються принизливі поневіряння по лікарях, по клініках, виблагання медичних довідок, яких найчастіше — для бідних! — не вистачає; насмішки, дотепи й моралі лікарів, які відмовляють їй у допомозі. Зрештою бідна жінка йде до повитухи, яка її бодай розуміє і яка звільнить її від вагітності; але здере з неї три шкури й зазвичай зажене в хворобу, що вимагає втручання лікаря. Так чи інакше, руїна здоров'я, руїна для дому. Мара вагітності є чимось настільки гнітючим, що знищує будь-яку радість життя, паралізує подружні стосунки, кохання перетворює на лихо; часто чоловіка, який любить дружину, виганяє — за її згодою — до повій. Зароджуване життя, яке мало б бути радістю, стає злоякісною пухлиною, яку, як пухлину, і оперують.

Коли я писав «Пекло жінок», я отримував чимало таких листів, які справили на мене незабутнє враження. Один чи два я навіть опублікував. Невтомна діячка свідомого материнства Маргарет Сенгер отримала таких листів сотні тисяч; опублікувала з них 5000; варто, щоб їх прочитали ті, хто бореться проти свідомого материнства в ім'я блага родини! Ось, наприклад, тридцятип'ятирічна жінка — восьмеро дітей, три викидні, о шостій ранку видоїла шістьох корів, о дев'ятій народила дитину; наймолодшій дев'ять місяців: вона тремтить від думки, що могла б народити ще одну. «Якби я могла, — пише ця видатна американська діячка Маргарет Сенгер, — я вилізла б на дах, щоб кричати жінкам, що їм робити»!

Підрив родини…

У цій справі наговорили чимало нісенітниць, але одна з найбільших — це те, нібито регуляція народжень загрожує родині. Навпаки, якщо щось і можна сказати про свідоме материнство, то це те, що воно рятує родину.

Візьмімо два приклади, два доми. В одному, у тісній квартирі, виснажена жінка, занедбана, без краси, попри молоді літа передчасно постаріла. Біля її колін кількоро дрібних дітей, біля грудей дитина, а вона вже знову вагітна. Дім, сповнений лементу, бруду, смороду, є справжнім пеклом; жінка у неволі своєї матки втратила інтерес до будь-чого в житті. Чоловік тікає від цього пекла до шинку; часом, повернувшись п'яним, кулаками та ногами гамселить дружину в живіт, щоб забити ненависну вагітність. Зрештою, при ще одній дитині, жінка «псується», часто хворіє, гине від зараження крові, залишаючи цих дрібних діток на поприще долі.

Протиставмо цьому дому жінку здорову, охайну, веселу, яка має дитину лише через певний проміжок часу, необхідний для відпочинку організму та для задоволення матеріальних потреб. Найчастіше вона виростить стільки ж дітей, скільки й та, але здорових; може виховати їх дбайливо, може надати навіть певної вишуканості своєму дому й своїй особі, може успішно боротися за прихильність чоловіка.

Але й це не все. Доки заснування родини було неминуче пов'язане з негайним потомством, зрозуміла річ, люди — особливо в колах міщанської «інтелігенції» — були в цьому надзвичайно обережними, нелегко одружувалися. Звідси чоловік у найкращі літа був приречений на проституцію, над дівчиною висів кошмар стародівоцтва. Матеріальні розрахунки відігравали куди більшу роль, ніж почуття, невдалий вибір зменшував шанси на щастя. Бракувало сміливості єднатися на все життя. Сьогодні, у міру того як поширюється благодій свідомого материнства, тимчасовий захист від вагітності, молоді одружуються набагато легше; перші роки, коли їм достатньо самих себе і коли вони лише стають на ноги, проводять бездітно, щоб пізніше тим більше радіти прибутку дітей. Дитина є не катастрофою, а радісно вітаним гостем. Можна сказати, що — всупереч тому, що торочать, — регуляція народжень є цементом щасливої родини.

«Проти природи»…

Одним із аргументів, які висувають проти регуляції народжень, є той, ніби вона «проти природи». Тобто такі аргументи чути з уст духовенства, яке в цьому єдиному питанні стало запеклим захисником природи! Але обмовляються ними навіть і лікарі: один такий мудрагель у варшавському гінекологічному товаристві засудив у будь-якому випадку (!) запобігання вагітності як протилежне природі.

Ледь чи треба доводити, наскільки дитячим є це міркування. Таж якщо так брати, весь наш спосіб життя є «проти природи»; одяг, готування страв, зубна щітка… У природі було б жити в дуплі чи в печері. Праця на фабриках теж не в природі. Неможливо за всіма пунктами відійти від природи, а раптом обрати собі один і закликати до «природи».

Але не в цьому найбільша наївність. Чи ці апостоли заповітів природи вірять, що всі ті, хто не застосовує ефективних запобіжних засобів, живуть у цьому за природою? Спитайте лікарів, до яких способів, до яких комбінацій вдаються люди, щоб уберегтися від вагітності; як виглядає в цьому плані життя безлічі подружжів чи неподружніх пар? Ці практики — справжні викривлення, що руйнують нервову систему, часто принижують жінку.

Освіта щодо наукових засобів запобігання вагітності є — якраз навпаки — відновленням природного спілкування.

Що вміє природа!…

Я читав опис такого випадку. Звернулася до лікаря жінка віком близько сорока років із проханням, чи не міг би він їй чогось порадити, аби вона не заходила у вагітність. Виявилося, що ця жінка востаннє мала місячні у сімнадцятому році життя, перед заміжжям: відтоді вона двадцять разів народжувала й мала викидні без перерви…

Ось що вміє природа, ось що за природою. На селі чи в робітничому середовищі такі випадки аж надто часті. Залишена природі, більш-менш кожна жінка так і виглядала б, якби хвороби не зробили її раніше безплідною. Що це не так, то лише тому, що «якось дають собі раду»… І ми бачимо, яким абсурдом було б залишати речі за природою, і які облудні ті, хто, маючи по одному чи двоє дітей, радять біднякам жити за природою. А того лікаря, захисника природи, про якого я казав вище, я хотів би запитати, скільки сам має дітей. Бо в Німеччині провели цю злостиву статистику: на одного лікаря припадає близько півтора дитини…

Авторитет Онана

А тепер курйоз: на чому ґрунтується байка, що запобігання вагітності суперечить християнській моралі? На кількох рядках Старого Завіту, що містять історію Онана. Читаємо в Книзі Буття (XXXVIII, 6–10) таке: «І узяв Юда жінку для свого первістка Іра, на ім'я Тамар. Але Ір, первісток Юдин, був лихий перед очима Господніми, і вбив його Господь. Тоді сказав Юда до Онана: Увійди до жінки брата свого, і одружися з нею, та відбудуй сім'я братові своєму. Та Онан знав, що не йому належатиме нащадок; і коли він входив до жінки брата свого, марнував сім'я на землю, щоб не дати нащадка братові своєму. І це було лихе в очах Господніх, що він чинив, і Він убив і його».

Цілком очевидно, що в усій цій історії, почерпнутій із давніх часів і з зовсім інших уявлень, йшлося геть про інше; про те, що Онан не хотів продовжувати рід свого брата, що, за тими біблійними уявленнями, було його обов'язком. Це не має нічого спільного зі справою запобігання вагітності та регуляції народжень. Оце й тому між протестантськими богословами завжди точилися суперечки щодо цього пункту, а нині історія Онана не завадила англіканським єпископам погодитися з регуляцією народжень.

Ось єдиний пункт, на який спирається теологія. Як бачимо, він не надто міцний…

«Християнська етика»

Попри це, проти свідомого материнства постійно висувають аргумент, ніби воно суперечит християнській ідеї. Фактом є те, що цей рух довгий час одностайно поборювало духовенство всіх обрядів. Але останнім часом це докорінно змінюється. У 1930 році загальний з'їзд англіканських єпископів у Лондоні ухвалив, що «там, де настання вагітності з будь-якої причини буде шкідливим, там не слід засуджувати вживання наукових засобів, застосовуваних розумно і за вимогами гігієни». Архієпископ вірменсько-східного обряду др. Шмукер також заявив, що не бачить у цій ідеї нічого протилежного засадам християнства.

Отже, якщо про щось і можна говорити, то лише про негативне ставлення духовенства, але не про християнську етику. Поза сумнівом, слідом за реформованою церквою і католицьке духовенство змінить свою непохитну позицію, суворість якої спрямована, зрештою, лише проти найбідніших, тобто тих, хто найбільше потребує обмеження потомства. Війна, оголошена свідомому материнству, наперед приречена на поразку.

Байки «демографічні»

Висувають проти регуляції народжень і так звані демографічні аргументи. І кумедно, що поки наші вчені — економісти, соціологи — б'ють на сполох і є беззастережними прибічниками обмеження дикого приросту, будь-який неук витирає собі рота демографічними гаслами, кричить, що Польщі потрібні люди і якнайбільше людей. Щоб захищати рубежі… протистояти навалі… не віддати й п'яді… тощо. Але це хибний шлях. Таким способом жодного рубежу і жодної п'яді ми не захистимо.

Я вже вказував, що кількість народжень ще нічого не доводить, бо слідом за нею йде підвищена дитяча смертність, а понад те йдуть злидні, здичавіння, хвороби та злочини.

Але якби навіть. Справді, приріст населення у Польщі величезний, мабуть, найбільший в Європі. Щороку прибуває майже пів мільйона живих істот. Чи це така користь? Ми маємо надлишок населення, але не маємо що з ним робити; виплекавши — з трудом і коштом — вісімнадцятирічного здорованя, ми випихали його кудись за море, аби він там експатріювався. Ми плодили на експорт, щоб постачати рабів. А відколи шляхи еміграції закрилися, плодимо хіба для того, щоб збільшувати безробіття, щоб заселяти в'язниці.

Хтось скаже, що безробіття не вічне. Можна відповісти, що поняття регуляції — як сама назва показує — теж відносне; що, в міру істотної потреби в населенні, безумовно, природний розмножувальний порив візьме гору.

У цьому плані варта уваги політика Англії. Ця країна, яка з малого острова хоче панувати над половиною світу, мусить знатися на демографічній політиці. Тим часом Англія, у якій внаслідок регуляції народжуваності за короткий час кількість народжень впала з 55 до 17 на 1000, все ще вважає, що впала недостатньо, і закликає до обмеження плодючості, просвіщає і засновує консультаційні пункти. Вона розуміє, що не кількість є силою, а якість. Регуляція народжень підняла рівень робітника в Англії.

Приріст… але злиднів і злочинів

Тут я наведу лише одну статистичну цифру, але промовисту. У всій Швеції щороку буває 600 кримінальних справ; у самій Варшаві їх щороку — 10 000. У Скандинавії регуляція народжень увійшла в кров; у нас у нижчих класах вона майже зовсім відсутня. Наші вчені вбачають у цьому дикому прирості населення причину цієї жахливої статистики злочинів. Ці позашлюбні діти, небажані діти, нелюбі, голодні, які блукають, ростуть у стічній канаві без опіки — бо мати вже виводить на світ нових, — це матеріал для злочинців. Це елементи, що палають ненавистю до суспільства, яке було їм мачухою, піддатливі до будь-якого підбурювання до злочину. Оце й є той приріст населення, яким ми так чванимося і який значною мірою заповнює наші тюрми.

Додаймо до цього долю багатьох матерів, які стали матерями проти своєї волі: дітовбивства, штучне переривання вагітності; батьків, яких безнадійність власного дому штовхає у пияцтво; додаймо квітучий промисел абортисток, фабриканток янголят, і матимемо картину того, що нам приносить «благословення» необмеженої плодючості.

Свідоме материнство і викидні

Ми торкнулися тут важливого пункту: справи переривання вагітності. У нечесних атаках, спрямованих від самого початку на новий консультаційний пункт та на ідею свідомого материнства, вражає одне: нападники навмисно плутають запобігання вагітності та переривання вагітності, штучне переривання вагітності. Вони облудно оперують статистичними, медичними, моральними аргументами, непомітно переходячи від одного до іншого, вводячи цим в оману недостатньо обізнану публіку. Тим часом ці дві речі не лише не мають між собою нічого спільного, але одна спрямована проти іншої. Запобігання вагітності є найдієвішим способом боротьби з лихом аборту, перед яким кодекс визнав своє безсилля. Бідна служниця, яка опиниться на вулиці; незаміжня вчителька, яку вагітність позбавила б посади; безробітна або вже обтяжена кількома дітьми мати — це нехибна здобич для абортисток, з ризиком для життя і здоров'я. У Німеччині обчислюють кількість штучних переривань вагітності в мільйон на рік; сорок тисяч здорових жінок гине щороку від зараження крові з цієї причини. У нас — якби існувала статистика в цьому питанні — вона, безумовно, виглядала б не краще. Лише своєчасна просвіта щодо того, як запобігти вагітності, може бути тут дієвою допомогою. У міру того як развиватимуться консультаційні пункти свідомого материнства, штучне переривання вагітності зникне.

Благословення…

Дивним може здатися, що мотиви такі ясні й логічні — і які кожен визнає, коли йдеться про нього чи його близьких, — наражаються на тупий спротив, коли йдеться про їх узагальнення, про виведення з них соціальних наслідків. Однією з головних перепон тут є просто передсуд. Передсуд плодючості. І важко дивуватися, що він діє, оскільки цей передсуд — один із найдавніших, найукоріненіших. Освячений у самому словнику виразами: «Боже благословення», «благословенний стан», він сягає найдавніших епох. Але досить легко проаналізувати підвалини цього передсуду і показати його нереальність перед обличчям сьогодення.

Колись ця необмежена плодючість була істотною потребою. Війни, хвороби, пошесті, усілякі катастрофи косили населення; треба було постійно маси дітей, щоб заповнювати ці прогалини. Та й самі діти мерли як мухи, треба було плодити їх із запасом.

Нині ці обставини значно змінилися. Середній вік людського життя значно підвищився. Діти якщо й мруть ще масово, то саме там, де їхній надлишок позбавляє їх умов для існування.

Колись було більше місця, менше людей, обставини простіші, справа житла й виховання майже не існувала, ручна праця була всім, кількість цих рук — статком. Велика родина була силою; численні сини були для батька запорукою шанованої та спокійної старості.

Іншим, зрештою, було й становище жінки. Вона була лише робітницею, ґаздинею, невільницею.

Усі ці умови докорінно змінилися. Якщо в селі відносини дещо наближені до давнього патріархального укладу (хоч і про це можна було б багато сказати), то в місті вони вже зовсім інші.

Дітей треба вдягти, обіпрати, виховати; тісна квартира не розширюється з появою кожної нової дитини; їжу треба купити, взуття також. Родина, яка може жити по-людськи з трьома дітьми, перетвориться на пекло з шістьма. Мати часто працює поза домом, на фабриці.

Зрештою, і уявлення про жінку сьогодні інше. Надмір дітей у поганих умовах життя — це її руїна, її передчасна старість, її могила…

Благословення найчастіше стає прокляттям…

Приказки та прислів'я

Попри це суєвір'я триває. Його можна знайти на дні багатьох міркувань. Повторюють бездумно, що «нам потрібні люди», тоді як віддавна еміграція ледве встигає відтягувати від нас надлишок тих, для кого немає місця. Кажуть, що «нам потрібні робочі руки», у момент, коли безробіття зростає і стає не лише у нас, а й у всьому світі найбільшим лихом. Застосовують поняття з епохи сохи й кременю до сьогоденного світу машин, коли кожен новий винахід витісняє з майстерень певну кількість людей і позбавляє їх роботи.

Повторюють старе прислів'я, що «як Бог дасть дітей, то дасть і на дітей»… Це прислів'я, народжене у шляхетських маєтках, де кожен мав якусь сперанду (надію на спадок) після тітки, застосовують до бездомної матері, яка розбиває дитині голову об камінь, а сама йде у Віслу.

Цілком зрозуміло, зрештою, що колись люди, не вміючи й не маючи способу вберегтися від вагітності, намагалися бодай якось себе втішити; але сьогодні затримувати фразеологією розповсюдження цього здобутку науки — одного з найважливіших — це божевілля та злочин.

Ідеї та інтереси

Мабуть, не скажу нічого дивовижного, якщо зазначу, що у ставленні до будь-якої нової речі відіграють роль і інтереси. Інтереси людей і станів. Часто, навіть без відома самої людини, інтерес вдягається в ідейні шати й налаштовує когось прихильно чи неприхильно до певної справи. Не хочу підозрювати в цих надто земних міркуваннях наше духовенство, хоч і не можна заперечити, що обмеження народжуваності неминуче завдало б значної шкоди його доходам. Хрещення й похорон, метрика про народження й метрика про смерть цих сотень тисяч дітей, які народжуються лише для того, щоб швидко розпрощатися зі світом, — це в сумі величезна позиція того, що я дозволив собі назвати податком з обороту. Але цей чинник, мабуть, не повинен відігравати ролі… Тож запекле упередження проти регуляції народжень можна, либонь, приписати ненависті до всього, що пов'язано зі сферою статевого життя, до всього, що може визволити людину й розвіяти морок, у якому живуть маси. Фактом є те, що значно поблажливіше духовенство ставиться до викиднів, ніж до свідомого материнства.

Ця позиція підлягає, зрештою, місцевим коливанням. Установлено, наприклад, що в Баварії священики підтримують регуляцію народжень, оскільки переконалися, що заможний селянин із малочисельною родиною є консерватором, тоді як селянин, споролетаризований надто великою сім'єю, стає бунтівним елементом.

«Колега копає собі яму»…

Надзвичайно важливою тут є роль лікарів. Вони можуть просвіщати своїх пацієнток, можуть їх навчати, можуть пропагувати запобіжні засоби проти вагітності. У їхніх руках дуже багато. І от, із прикрістю мушу сказати, що позиція лікарів у цій справі буває вельми двозначною. З усіх боків чути скарги, що лікарі відмовляються просвіщати жінок навіть там, де наявний факт, що з лікарського погляду вагітність може бути шкідливою або навіть смертельною. Відбуваються жартами, дають поради на кшталт «не жити з чоловіком» або кажуть загальниками «стерегтися вагітності»; але як? — цього вказати просто не хочуть. Навпаки, дурять жінок, ніби «добрих запобіжних засобів немає» тощо.

Тут важко утриматися від думки, що не самі лише «ідейні» міркування відіграють роль. Напевно, той чи інший лікар діє із щирими намірами під впливом облудних соціальних і національних гасел; але відомо, що фрази найлегше піняться там, де збігаються з інтересом. Вузько зрозумілий інтерес лікарського стану полягає в тому, щоб дітей плодилося якнайбільше. Цей живе з пологів, той з абортів, інший з дитячих хвороб. Лікарі цього навіть не дуже й приховують. Лікареві-громадськознавцю, який присвятив себе ідеї свідомого материнства, його колеги казали прямо: «Колега копає собі яму»; звісно, ямою називали зменшення доходів.

Не вимагаючи від лікарів ангельської святості, важко все ж не застерегти загал, що, як і досі, він не завжди може сподіватися від лікарів предметної інформації та допомоги.

Знаменним є порівняння стану справ у двох країнах. У Німеччині піонери регуляції скаржаться, що лікарі не лише вагаються співпрацювати, а й заважають їм у роботі. В Англії натомість, на конгресі, що відбувся 1922 року в Лондоні за участю найвидатніших учених і письменників, де ухвалили, між іншим, що роз'яснення про запобігання вагітності має бути обов'язком лікаря, одночасно прийняли резолюції англійських лікарів, з яких 161 з-поміж 164 присутніх визнав регуляцію народжень найгарячішим соціальним завданням. І німецькі, отже, лікарі, і англійські посилаються на патріотичні та соціальні гасла, щоб дійти абсолютно протилежного висновку; і от висновок англійських лікарів викликає тим більшу довіру, що він — безкорисливіший…

Хоча, навіть дивитися з погляду інтересу лікарів, хіба це небажання обмежити потомство не є короткозорістю? Підняття рівня достатку широких мас було б для лікарів безперечно кориснішим, ніж дикий приріст населення у злиднів…

Інтереси, інтересики…

А інші професії? Звісно ж, не підтримуватиме свідоме материнство повитуха, яка живе з пологів, якщо не з викиднів. Буде проти нього амбітний бургомістр у містечку, який прагне, щоб цифра мешканців зростала якомога швидше; і недоучений вчитель, який щось чув про демографічну політику, але який до того ж боїться пробоща; і панянка-побожниця, яка сама вміє собі зарадити, але яка лементує від жаху, коли чує про ці масонські вигадки. Аптекар вагається: на русі населення можна заробити, але на запобіжних засобах також; найкраще йому ведеться, коли він поєднує обоє цих речей, продаючи запобіжні засоби, які не діють… Фабриканти колисок, сосок, борошна Нестле та трун точно не будуть за регуляцію народжень.

Правиця і лівиця

Ще одна обставина на ілюстрацію труднощів, на які спотикається здоровий глузд, що має на меті благо людей. Цілком природно, що так звана правиця має безліч суєвір'їв у цій сфері, хоч ми й бачимо, що така праворадикальна інституція, як Палата лордів, зуміла від них визволитися. Мілітаристу потрібні солдати; капіталу потрібні дешеві робітники; «націоналісту» потрібна імпозантна своєю чисельністю держава тощо. Ми це знаємо. Але погляньмо на лівицю. І тут — о диво — косо дивляться на регуляцію народжень. Комуніст неприхильний до неї, оскільки вона зменшує напругу невдоволення; у чому він вірний своєму принципу: що гірше, то краще.

У нас, коли розпочалася акція свідомого материнства, прихильники комунізму наважилися все ж випустити також просвітницьку брошурку, але з особливим розрізненням регуляції народжень буржуазної та регуляції народжень правовірної комуністичної. Перша погана, бо має на меті зменшити злидні й приспити дух класової боротьби; друга добра, бо має на меті зміцнити робітника у класовій боротьбі. Тобто один і той самий песарій є раз поганим, а раз добрим, залежно від партійної приналежності того, хто його дає.

Але й соціалізм займає тут досить невиразну позицію. Піонери свідомого материнства в Німеччині сказали це просто у вічі заводилам соціалізму, констатувавши, що ті як «поводирі пролетаріату» не дуже б і хотіли, щоб цей пролетаріат… перестав бути пролетаріатом. Відомо: заводилам потрібні солдати. Сповзла родина з вісьмома дітьми належить їм, читає їхні газети; натомість двоє чи троє дітей, яким батько-робітник зможе дати дбайливе виховання, виростуть, можливо, «буржуями»…

Так отже, ми бачимо, скільки суєвір'їв, скільки інтересів — не рахуючи поєднаної зі злиднями темноти й апатії — змовилося для того, щоб світло не легко пробивалося до мас.

Евгеніка

Евгеніка віддавна цікавиться питанням свідомого материнства. Існуюча у нас евгенічна консультація охоплює і цей розділ, але робить це так сором'язливо й боязко, що ніхто навіть не знає про її існування. Лікарі-евгеніки тримаються в цій справі показань суворо евгенічних: відкритий туберкульоз, епілепсія, душевні хвороби тощо. Але хіба ці речі можна відокремити від соціального питання? Хіба самі злидні не є найважчою хворобою? Навіщо тут тішити себе ілюзіями: якщо лікар-евгенік відмовить у пораді дружині безробітного чи незаміжній вчительці, чи він гадає — бодай евгенічно вона була бездоганна, — що вона, якщо вперекір своїй волі завагітніє, народить дитину? Ні; піде до повитухи й загине, можливо, від зараження крові; от вам і ваша евгеніка! Та сама жінка, вчасно просвічена, береглася б від дитини, доки обставини їй цього не дозволяють; а пізніше, за сприятливих умов, могла б якнайщасливіше стати матір'ю; мені здається, що це краще зрозуміла евгеніка. Але з панами евгеніками важко про це домовитися; хитають головами, притиснуті до стіни визнають правоту, але одразу після цього починають теревенити про «потребу чисельної Польщі», ба навіть про «жовту небезпеку» (знав я одного такого!!) — одне слово, ціла катеринка. Тому їхня консультація хоч ніби й є, але існує так, ніби її й немає. І тому треба було створити нову, цілком незалежну…

Скільки у вас дітей?

Що стосується публіцистики та преси, можу повторити лише те, що казав на колективному дискусійному вечорі, присвяченому цьому питанню: «Ми можемо бути певні, що наша акція зустріне противників, що вона зіткнеться з усіма формами лицемірства, недобросумлінності, суєвір'я. І навіть легко вгадати, хто буде цими противниками. Ті самі, що й завжди: наші фейлетонові проповідники. Я знаю їх усіх добре й знаю наперед, що вони писатимуть. І раджу одну річ. Щоб кожного (світського, звісно, чоловіка), який кидатиме пишні слова про потребу гіперплідної Польщі, скромно запитати: "Перепрошую, скільки у вас дітей?" Бо якщо я знаю цих моїх колег-публіцистів, то якби взяти їх якийсь тузин, з трудом налічилося б у всіх разом п'ятеро дітей. Той самий журналіст, який особисто робить усе можливе, щоб обмежити приріст свого потомства, верзтиме нісенітниці про "державницьку позицію" та потребу максимуму народжень і переможно струшуватиме… не казатиму чим, у відповідь Тревіранус. І тому, закінчуючи ці кілька слів, вношу формальну пропозицію: передбачаючи акцію, яку вони розпочнуть проти нас, установити заздалегідь статистику плодючості наших публіцистів…»

Цей ad hominem мав певний наслідок… негативний. І я раджу це запитання: «Скільки у вас дітей?» застосовувати в кожній дискусії на цю тему.

Міжнародна проблема

Однією з перешкод поширення «регуляційного» руху є, між іншим, націоналізм, який використовує залякування та взаємні погрози; мілітаризм, який проголошує, що країні потрібні захисники, тощо. Що стосується мілітаризму, ці гасла досить застарілі. Ове прусське «der Kaiser braucht Soldaten» (імператорові потрібні солдати), гучний вислів Наполеона про те, що він має «триста тисяч чоловік річного доходу», мали б мало застосування у майбутній війні, у якій вирішальними будуть винаходи, гази, отруйні або запалювальні бомби, що спопеляють цілі міста. Та й узагалі навіщо тут мислити воєнними категоріями, коли саме метою регуляції народжень є усунення однієї з найголовніших причин війни — перенаселення, тісноти, відсутності ринків збуту.

Нині всі народи гнуться під тягарем лиха безробітних, робітничих злиднів. Настав найвищий час зробити регуляцію народжень міжнародною проблемою; припинити лякати одне одного плодючістю, часто ілюзорною. Існує Міжнародна ліга регуляції народжуваності з центром у Лондоні. Досі там були представлені всі країни, бракувало лише Польщі; відкриття першої нашої консультації та вступ до Ліги були там радісно привітані. Такі спілки, якби жінки приєднувалися до них масово, стали б потугою, могли б важити на терезах. Ця — як я її назвав — демобілізація маток — це роззброєння мало б значення не менше за те, про яке марно клопочеться Ліга Націй.

А де ж жінки?

Я перелічив елементи, які чинитимуть опір акції свідомого материнства або займуть щодо неї нещиру позицію. Виникає запитання: хто її підтримає, кого ця акція повинна мати беззастережно на своєму боці? Відповідь дуже проста: — жінок. Жінок, які знають усе пекло страху перед вагітністю, абортами, мимовільним материнством; з яких кожна більшою чи меншою мірою зіткнулася особисто з цією проблемою; вони не дадуть заколисати себе навіть найгарнішими фразами. Але й тут може спіткати розчарування. Жінки — особливо у нас — у питаннях статі скуті фальшивим соромом, бояться. Так само, як досі дозволяли, щоб їх тягали до судів, щоб їх засуджували, не протестуючи проти вбивчих і бездумних параграфів, так само й тут вони зберігають дивну нейтральність. Звичка до лицемірства, мовчання про свої найістотніші справи, брак жіночої солідарності. Почитаймо часописи спеціально для жінок у момент, коли точиться боротьба за консультації свідомого материнства: про що вони пишуть? Про варіння варення, про «юшку із сома», про роботу гачком, про все що завгодно, тільки не про це. Ані слова! Ця утриманість жіночих часописів — консервативних і прогресивних, без різниці — це справжня дивина. Панянки, які видають ці часописи, вміють, очевидно, собі зарадити, бо щось не видно їхнього численного потомства; що їм до бідних жінок, які гинуть тисячами або вегетують у злиднях, панянки не хочуть наражатися, воліють сидіти тихо. Єдиний жіночий часопис, який найраніше й сміливо обізвався в цій справі, — це єврейський тижневик «Ева». Бо євреї цікавляться свідомим материнством дуже, а сам Талмуд у цій справі зовсім не такий непримиренний, як вважають. Фактом є те, що брошуру про запобіжні засоби, видану першою консультацією, переклали миттю єврейською мовою. І наступна консультація, яка виникне після цієї першої, буде, ймовірно, в єврейському кварталі.

Засоби

Не є моїм завданням розглядати тут способи запобігання вагітності. Це фахово робить видана консультаційним пунктом брошура. Я хочу торкнутися цього питання лише загалом.

Противники свідомого материнства кажуть: «немає надійних засобів». Припустімо. І що з того? Доки немає надійних, цінними є й ті, які зменшують ризик. Але насправді справа виглядає інакше. Немає надійних тому, що їх застосовують без знання справи. Не кожній жінці підходить один і той самий засіб; це залежить від анатомічних особливостей, від місцевого стану здоров'я, від точності використання. Є засоби, які вставляє раз на місяць лікар. Є інші, які встановлюють навіть на триваліший термін. Інші, які лікар повинен після обстеження пацієнтки підібрати й добре навчити її способу використання, ознайомити її з базовими відомостями з жіночої анатомії. Бо лише засоби, використовувані жінкою, є на тривалу перспективу доцільними; ті, якими користується чоловік, діють з часом руйнівно на фізичне та психічне життя обох партнерів.

Як закид часто висувають те, нібито використання запобіжних засобів депоетизує кохання і статеві стосунки. (Страшенно раптом зробилися поетичними!) Якщо це й так, то хіба лише за панування лицемірства та фальшивої сором'язливості, фальшивого романтизму в ставленні до статевих питань. Одне відомо напевне: устократ більше депоетизує співжиття постійний страх перед вагітністю, взаємні докори й претензії з цього приводу — які доходять аж до ненависті, — а також незграбне використання засобів без розуміння їхньої дії. Добрий і правильно використаний запобіжний засіб є — можна сказати — невід'ємним туалетним приладдям жінки, чимось таким, про що просто не думають.

Є жінки, які роками користуються запобіжним засобом, і він ніколи їх не підводять. А якщо він дає захист бодай на кілька років, хіба це не становить одну з головних цілей: забезпечення захисту жінці між однією вагітністю та іншою і утримання кількості дітей у раціональних межах?

Таким є стан науки сьогодні. Можливо, що ці справи ще зміняться, і то дуже швидко. Відколи подолано упередження, відколи наука звернула на запобігання вагітності стільки ж уваги, скільки й на інші галузі медицини, кожен день наближає її до дивовижних відкриттів. Уже існує нешкідлива стерилізація — тимчасова або постійна — за допомогою рентгенівського проміння (променів Рентгена), де еугенічні міркування роблять це доцільним (її застосовують примусово в деяких штатах Америки); незалежно від цього, тривають досліди в галузі біологічних методів, які, можливо, невдовзі дозволять робити жінку неплідною на визначений проміжок часу за допомогою нешкідливого уколу чи навіть узятої внутрішньо пігулки.

Майбутнє Один із великих сучасних мислителів назвав здобуток регуляції народжень епохою в історії людства. Важко не визнати його правоту. З якого б боку не глянути на перетворення, свідками яких ми є, усюди ми натрапляємо на цю ідею. Вона є вінцем демократії завдяки тому, що дає масам один із найвищих привілеїв — свідоме материнство, — яке досі було надбанням жменьки обраних. Здобуття цього привілею буде, безсумнівно, епохою в економічній та культурній участі мас у благах світу: воно лише надасть повної вартості іншим здобуткам. Свідоме материнство є наріжним каменем рівноправності сучасної жінки — працюючої, такої, що сама вирішує свою долю. Воно перекреслює принизливе стародівоцтво з його психічною та физичною деформацією, з його духовною порожнечею. Воно відкриває жінці найширші горизонти. Важко собі уявити Кюрі-Склодовську, яка відкриває радій при десятьох дітях; так само важко уявити жінку-адвоката, жінку-суддю, які б не виходили з вагітностей. Але це ж саме стосується, більшою чи меншою мірою, усіх жінок. Опанування вагітності змінює взаємні стосунки статей; надає їм більше гідності, більше свободи, усуває чимало трагедій і життєвих ускладнень. Воно дає підґрунтя сучасному шлюбу: з того, що нерідко було каторгою двох істот, робить союз вільних людей. Дитина стає знову бажаним щастям, а не проклятим непроханим гостем. Опанування вагітності, зрештою, повертає жінці здоров'я, продовжує її молодість і привабливість, тим самим збільшуючи шанси на щасливий шлюб. Тож нічого дивного, що справа регуляції народжень становить головний пункт, довкола якого точаться обговорення на кожному з'їзді Ліги сексуальної реформи, про працю якої я говорив в іншому місці. Які ще подальші наслідки у формуванні суспільного життя може мати в майбутньому все досконаліше опанування вагітності, неможливо передбачити; але одне відомо напевне: воно веде до найвагоміших змін на шляху до щастя людства. Перетворення Тож свідомому материнству належить майбутнє. А сила цієї ідеї полягає хоча б у тому, що вона така проста й відносно така легка для реалізації. Усілякі «покращення світу» зазвичай відгонять утопією через те, що потребують так багато часу для досягнення результатів. Скільки ж зусиль, скільки літ треба, аби щось змінити в умовах праці чи побуту людей, аби домогтися зміни гнітючих законів. Тут же, впродовж кількох років, країна може здобути геть інший вигляд. Силою ідеї тут є її негативність; вона не вимагає капіталів чи зміни устрою. Достатньо усвідомлення, достатньо трохи світла. Попри всі темні сили, які перешкоджають шлях цьому світлу, важко припустити, аби воно не проникло всюди. Підсумок Щойно відкритий у Варшаві перший консультаційний пункт є початкуванням акції, яка повинна охопити найширші кола. Польща має вкритися мережею таких консультаційних пунктів. «Хрестовий похід проти злиднів» — як у Англії це назвали, — хрестовий похід проти темноти, розпачу та злочину нехай об'єднає всіх. Якщо застарілі звички мислення та вузькість горизонтів заступають важливість і благодійність цієї ідеї деяким чоловікам, я не думаю, щоб було багато жінок, які б у душі не розуміли її ваги. Відтак, попри все, що я сказав вище про мовчання жінок, я певен, що від них прийде допомога. В Америці організація регуляції народжуваності налічує два мільйони членкинь. Об'єднуватися в осередки свідомого материнства, зголошувати свою приналежність до міжнародного центру, організовувати консультаційні пункти — ось чого ми чекаємо від усіх жінок із розумом і серцем.