Збірка поезій

*** [Їх часто везуть...]
Їх часто везуть у ніч, у темну далечінь без краю,
Ніхто тоді не тужить і ніхто про те не знає.
Лиш місяць з-за хмари шле прудкого гінця,
Щоб в карабінах варти спалахнути золотом.
Їх часто везуть у ніч, коли ніхто про те не знає,
Коли сон каже матерям: — Його звільнять невдовзі —
І тільки відгомін пострілів висловить у своєму співі,
Що це є перша нота в омріяній побудці.
17.X.
Стали вже шеренгою. Ще є час. За мить.
Голова тріщить від гуркоту натовплених думок…
Які ж дорогі плити варшавського бруку
І які в цю пору дивно сяють у пилюці…
По кам’яних квадратах тінь вечора крокує…
Контур плит пам’ять вбирає безвільно, вперто…
Ось так би добре було стояти тут на варті
В зручній рогативці, насунутій на очі…
Ляк… Ляк зрадницький, потворний, ниций,
Внутрішньою, та залізною придушений волею,
Раптом виповзає звідусіль невловний, темний…
Як же тремтять ноги, як важко їм і боляче…
Вже час…
Як добре б побачити в цю останню мить
Якийсь знак сили власної і пам’яті братерської,
Хоч би малесенький клаптик пурпурово-білий…
Вже час…
Придуши, о місто, щоденний свій гамір,
Замри в цю хвилину єдину…
Адже за Тебе, за Тебе вони гинуть…
Вони гинуть за Тебе, Варшаво…
Чи вже…
…………………………………….
Метається офіцерик, комендант ескорти.
Запінений люттю, об брук б’є ногою:
«Вулиця оточена? Нікого не пускати!
Стояти рівно! Чатувати! Варшавські ви чорти!»
Вже час…
…………………………………….
Не думати…
Якби можна так колоти багнетами,
Бити в готові до пострілу чорні карабіни
І не відчувати в собі жаху, ляку перед кулями
Ані безсилля страшного, як цієї години…
Вже час…
Молитва
Дай, Матінко Божа, польському людові
Пресвяту міць витривалості на палаючі дні.
Дай, нехай дух його зміцниться і оновиться,
І нехай серце його чистим вогнем сяє…
Смерть
Вже час…
Смерть поруч… пробігає поруч…
……………………………………..
Залп…
……………………………………..
…Варшаво свята! Варшаво…
…це вже…
22.X.1943

Як же тут можна заснути?
Фіолетом спалахнула далечінь
І вечірньою пурпурою зірниць…
Гей, заснути вже,
Морок розстилається навколо і жаль…
… Чорна сосна вітром колисана
Там, до себе поклоном мене кличе.
Дивожона потворна, страхітлива…
Буде казки мені плести до ранку.
Ох, заснути сьогодні важко:
Миша свою працю розпочала марудну
І цвіркун цикає вперто за стіною…
Все більше навколо темніє,
Свій блиск зіркам віддали зорі.
Небо дивно темне кольором…
Так злипаються мені очі…
Ох, нарешті засну, може…
Місяць
Як же тут можна заснути,
Коли місяць став над сосною
І в тих блисках, що не хочуть гаснути,
Всі дерева, немов срібні, ростуть?
В далечінь мене сосна, в зорі кличе золоті
І щось говорить в такт вітру і говорить…
Якась сумна, невідома балада
В серце поволі просочує тугу…
Ноче, ноче пресвята і жива!
Хочу йти в зорі і шукати хочу зірниць!
…Там, в далечінь срібну мене сосна призиває…
… Заснути… Ох, заснути вже…

Хто Ти?
Синя імла заходить в очі,
По грудях Твоїх ступає кат…
Щось серце Твоє важко точить…
Хто Ти?.. Твій брат…
Чоло підносиш в німій муці,
Вуста Твої дивно тремтять
І дивним рухом ламаєш руки,
Шепочеш… Ні, я… Там інші мруть…
В'язниця, Воля
Навколо чорні мури в'язниці,
Подиху в грудях брак…
Думка десь лине вгору, в зірниці:
Та єдина вільна — птах…
В'язниця, Брат
Гей, синім тінем обличчя темніє,
Свиснув тюремний батіг…
Сльозами кривавими очі заплили…
Хто Ти?.. Твій брат…
Варшаві
Над Тобою ніч розпростерла крила,
Розпростерлися мли над Тобою,
В бур і вихорів Ти закута вудила
І полум’я вогню Тобі оздобою.
Розбушувалися над Тобою бурі,
Засвітили Тобі кривавою луною…
Та Ти вища, Ти зросла догори,
О, мученицька! О, свята Варшаво!
Місто, Війна, Сила
Коли грали сатанинські шрапнелі,
Коли бомби розривались у вогні,
В Тобі зросло величі так багато,
Що не здолала її сила і злочин.
Загартувалася Ти в крові і в огні
І міць свою збережеш на віки,
Міць, що в кожному вже живе перехожому,
Пульсує в мурах, грає в нуртах цієї ріки.
Така Ти горда, піднесена і жива,
Така Ти вся промениста і кривава…
Дзвін глухий здаля озивається…
…Клякаю в поросі перед Тобою, Варшаво…
1943