Сторінками Західноєвропейської модерністської прози

Михайло Булгаков

(1891—1940)

М. Булгаков — російський прозаїк та драматург, автор славетного роману «Майстер і Маргарита», що належить до найкращих взірців модерністської прози XX ст. Творчість письменника вирізняється пафосом утвердження вічних цінностей, а традиції класичної літератури переплітаються в ній із сатирико-фантастичним зображенням сучасності. Після посмертного «перевідкриття» Булгаков сприймався читачами як культова постать і один із найвизначніших представників «неофіційної» літератури колишнього СРСР.

Життя М. Булгакова у датах і фактах

15 травня 1891 р. — народився в Києві у родині професора духовної семінарії. Навчався в гімназії, потім — на медичному факультеті Київського університету Святого Володимира.

1916 р. — після отримання диплома з відзнакою служив у прифронтових шпиталях, а після звільнення з армії за станом здоров’я — у російській провінції.

1918 р. — повернувся до Києва, де відкрив власний лікарський кабінет. Вільні від прийому хворих години Булгаков намагався присвячувати літературній творчості. Проте в охопленому громадянською війною місті годі було сподіватися на спокійне життя. За свідченням письменника, у 1917—1918 рр. у Києві чотирнадцять разів мінялася влада, і щоразу його мобілізували для надання допомоги пораненим із різних політичних таборів.

1919 р. — був призваний як військовий лікар і разом із «білими» військами відступив на південь Росії, звідки сподівався виїхати за кордон. Однак, тікаючи від «червоних», товариші покинули його, важко хворого, напризволяще у Владикавказі. Дивом одужавши, Булгаков зосередився на літературній праці, почав публікувати свої твори у владикавказькій періодиці та ставити власні п’єси на місцевій сцені.

1921 р. — переїхав до Москви, де сподівався зробити літературну кар’єру, натомість одразу ж був змушений включитися в «шалену боротьбу за виживання». Долаючи тяжку скруту, працював конферансьє, редактором хроніки у приватній газеті, інженером у Науково-технічному комітеті, а також журналістом у газеті залізничників «Гудок», навколо якої згуртувалося чимало талановитих письменників. Художньою творчістю Булгаков займався переважно ночами.

1923 р. — написав повість «Нотатки на манжетах».

1924—1925 рр. — у часописі «Росія» надруковано першу та другу частини роману «Біла гвардія». Подальшу публікацію тексту було припинено через закриття журналу.

1924—1928 рр. з’явилися прозові збірники «Фатальні яйця», «Дияволіада», «Нотатки молодого лікаря», «Оповідання».

1927—1929 рр. — у Ризі та Парижі було повністю видано роман «Біла гвардія». На його основі письменник створив п’єсу «Дні Турбіних», що принесла йому широку відомість.

Узимку 1928—1929 рр. приступив до написання тексту, із якого згодом виріс роман «Майстер і Маргарита». Робота над рукописом тривала до останніх днів життя письменника. Жорстоке цькування, розв’язане літературними критиками, а також цензурні заборони на публікацію та постановку творів змусили Булгакова звернутися до уряду СРСР із відчайдушним листом, у якому він вимагав або надати йому можливості для творчої самореалізації, або «вигнати» як «непотрібного» письменника за межі країни. У відповідь Булгакову зателефонував Сталін і запропонував йому влаштуватися режисером до МХАТу (Московського Художнього академічного театру).

1930-ті рр. — не маючи можливості заробляти на прожиття власними творами, готував інсценізації літературної класики: «Мертвих душ» М. Гоголя, «Війни і миру» Л. Толстого, «Дон Кіхота» М. де Сервантеса. Втім, письменницької праці Булгаков усе ж не покинув. За цей період він створив п’єси «Адам і Єва» (1931), «Блаженство» (1934), «Іван Васильович» (1934—1936), «Мольєр» («Кабала святош»; 1936) та «Останні дні» («Пушкін»; 1940), біографічну повість «Життя пана де Мольєра» (1932—1933), «Театральний роман» (залишився незавершеним; 1936—1937), роман «Майстер і Маргарита» (1929—1940).

10 березня 1940 р. — помер у Москві через важку спадкову хворобу нирок.

У творчій лабораторії М. Булгакова

Світоглядно-естетичні засади творчості М. Булгакова формувалися на ґрунті літературної традиції. Найсильніший вплив на письменника справила російська класика XIX ст., передусім «Капітанська дочка» О. Пушкіна з її описом «безглуздого й немилосердного» російського бунту; проза М. Гоголя з її буйною фантазією та гучним «сміхом крізь сльози»; «Історія одного міста» М. Салтикова-Щедріна з її гротескно-сатиричним зображенням Російської імперії; «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського з їхнім невичерпним пластом філософсько-релігійних та моральних питань; «Війна і мир» Л. Толстого з її любовно виписаними картинами російської дворянської культури; оповідання та п’єси Л. Чехова з їхньою заглибленістю у внутрішній світ російського інтелігента. Спирався Булгаков і на найвищі досягнення європейської літератури XIX ст., передусім на «Фауста» Й. В. Ґете та фантастичну прозу Е. Т. А. Гофмана. Крім того, не останню роль відіграв український (зокрема київський) культурний контекст. Так, дослідники знаходять у творах Булгакова «сліди» вертепу». філософії Григорія Сковороди та ін.

Літературне обдарування письменника було напрочуд різнобічне. Він проявляв себе і як реаліст, котрому до снаги широкі епічні полотна, і як блискучий майстер сатиричної фантастики, що не поступається викривальною силою прозі Свіфта або Салтикова-Щедріна, і як творець оригінальних антиутопій, рівноцінних із найкращими вітчизняними й закордонними «аналогами», і як неперевершений автор літературних біографій, і, нарешті, як драматург, котрому підвладні вершини ліризму та комізму. Усі ці грані літературного таланту митця синтезувалися в його підсумковому творі «Майстер і Маргарита», якому судилося стати одним із найяскравіших модерністських романів XX ст.

У літературному житті тодішнього СРСР Булгаков посідав особливе місце. Всупереч духові авангардистського експериментаторства 1920-х рр., він заявив про себе як спадкоємець російської літератури XIX ст. Попри диктат комуністичної ідеології та настанови соцреалізму, він писав твори, в яких у різких сатиричних тонах висловлював критичне ставлення до радянської дійсності. Наперекір загальній орієнтації молодої радянської літератури на «культ пролетаріату» та пафос соціальних перетворень булгаковські тексти відбивали світосприйняття інтелігенції, яка, живучи за доби політичних переворотів та утвердження тоталітарної держави, намагалася вберегти традиційні культурні й етичні цінності. Все це призвело до жорстких атак із боку літературних критиків та обмежень щодо публікації творів. Саме тому значну частину художнього доробку Булгакова було оприлюднено вже після його смерті.

Характерні особливості художнього світу М. Булгакова:

•тісний взаємозв’язок між прозою та драматургією, що виявляється не лише в перетворенні прозових творів на п'єси, а й у насиченні романів, повістей і оповідань яскравими драматичними елементами та театральними ефектами;

•орієнтація на подальший розвиток традицій класичної російської літератури;

•протиставлення вічних духовних цінностей історичній сучасності в усіх її вибухових виявах;

•майстерність реалістичного зображення, що поєднується з масштабними філософськими узагальненнями;

•різкий сатиричний пафос, широке використання іронії та гротеску;

•звернення до фантастичних сюжетів, що засвідчують як глибокий містицизм письменника, так і специфіку притаманного йому художнього змалювання життя;

•проникливий ліризм, гостре відчуття драматизму зображуваних життєвих ситуацій;

•тяжіння до складних оповідних структур та поліфонічних принципів організації художнього матеріалу;

•широке використання образів-символів; різностильність.

Скарбничка дрібниць

Постановка булгаковської п’єси «Дні Турбіних» на сцені МХАТу восени 1926 р. сколихнула культурне життя столиці. Чимало глядачів упізнали в зображених на кону офіцерах білої армії своїх рідних, що загинули в боях, стали жертвами розстрілів або мусили назавжди покинути батьківщину. Щире співчуття автора до тих, кого радянська пропаганда затаврувала як затятих ворогів, глибоко вразило публіку. Багато хто з присутніх плакав, дехто непритомнів; під стінами театру чергувала карета «швидкої допомоги». Сучасники сприйняли п’єсу як мужній вчинок письменника-одинака, котрий насмілився кинути виклик жорстокій владі та відновити історичну справедливість.

Дружина письменника Олена Булгакова згадувала: «Помираючи, він казав: „Напевно, неправильно... Що ще я міг би написати після „Майстра"?"»

Із нотаток М. Булгакова на сторінках рукопису «Майстра і Маргарити»: «Дописати, перш ніж умерти».

Голос письменника: із висловлювань М. Булгакова

«Ах, які зорі в Україні! Уже майже сім років живу в Москві, а все-таки тягне мене на батьківщину. Серце стискається, інколи до болю хочеться сісти в потяг... і туди. Знову побачити кручі, заметені снігом. Дніпро… У світі немає міста прекраснішого за Київ».

«Моя любов — зелена лампа та книжки в моєму кабінеті. Я з дитинства ненавидів Фенімора Купера, Шерлока Холмса, тигрів, постріли гвинтівок, Наполеона, війни...»

«Категорично заявляю, що я не герой. У мене немає нічого в натурі».

«1929 року відбулося знищення мене як письменника... Навколо змією повзуть чутки про те, що я кругом приречений... питання моєї загибелі — не лише питання часу, якщо, звісно, не станеться диво...»

Pro et contra: думки про письменника

«У мою вдячну пам’ять після прочитання роману найглибше врізається нещадно правдива розповідь про один день римського прокуратора Юдеї Понтія Пілата — це роман у романі, психологічний — усередині фантастичного; ця розкішна проза, оголена істинність якої раптом змушує пригадати прозу Лєрмонтова та Пушкіна... Цей роман, як на мене, є найкращим твором Булгакова, що ж до історії Христа та Пілата, то це взагалі одна з найкращих сторінок російської літератури XX століття». К. Симонов

«Маргарита в романі Булгакова «Майстер і Маргарита» стала прекрасним, узагальненим і поетичним образом Жінки, що кохає. Цей образ ширяє над сатирично зображеною повсякденністю, уособлюючи живу, палку любов... Завдяки шаленій силі її наступального кохання Маргарита протиставляється в романі Майстру. Шал свого кохання вона сама порівнює із шаленою відданістю Левія Матвія; але Левій — фанатик, а отже, вузький, кохання ж Маргарити, як життя, всеосяжне і, як життя, живе. Маргарита також протиставляється воїнові й полководцеві Пилату через свою відвагу. А через безпорадну та могутню свою людяність — всесильному Воландові».

«Булгаков ловить у свої тенета різних за рівнем освіти, віком та смаками читачів, і це — одна з причин епідемічного успіху книги. У романі є риси, які дозволяють використовувати його в «мас-культурі» — аж до елементів детективу та пригодницького роману XX ст. Улюбленим юнацьким читанням роман роблять його весела пустотливість і томливий сум. Тінь загадки, небезпечна гра з нечистою силою на межі віри та безвір’я, романтичне кохання, гумор, що показує язика догматиці та «здоровому глузду», влучні слова, готові сипнутися в життя афоризмами — усе це звабливі спокуси для молодого та, зрештою, і будь-якого читача, що ще не втратив своєї безпосередності».

Горизонт сподівань. Які твори «офіційної» радянської літератури 1920—1930-х рр. вам відомі? Зіставте назви цих творів із назвою роману М. Булгакова. Знайдіть у тексті поданого далі розділу натяки на реалії радянської дійсності 1930-х років.