Глибинні зрушення у поезії першої половини XX століття. Поетична мозаїка. Авангардистські й модерністські явища у Західній поезії першої половини XX століття

Юліан Тувім

Зелень Словотворча фантазія (Уривок)

(1894-1953)

Юліан Тувім — польський поет, один із співзасновників групи «Скамандр», що її естетична програма передбачала наближення тематики й мови поезії до повсякденного життя та національної традиції. Тувіму притаманні спонтанність художнього самовираження, віртуозне володіння словом, життєствердний пафос, поєднання неоромантичних мотивів із національним колоритом.

Зелень як така границь не має. Множиться вона стократ, без краю, Для життя витворюється знову, Вкладена в добірний звук і слово. Мало знати слово лише на око. Треба відати, як глибоко В ґрунті залягало й набухало, І не як звучить — а як звучало, І не як бринить — а як ізбризло В пору визрівання, як розрослось — Вибухнуло назвою, найменням: Чар — в повному зростанні староденнім.

Отже, чи не гоже нам про чисту Зелень давнім словом оповісти? А зачнемо оповідь від споду, Від первизни і від первороду, І від зав'язі, пранасінини, Від ядра, нутра і серцевини, Де колись-то розминувсь із тьмою Перший звук зеленого розвою. Скоро ж так — не дорікай мені ти, Що промкнувся я в підслів'я світу, Що дерзнув насіння й надр сягати. Що і сам я Слововір затятий. Що на предковічне поле жизни З жезлом як відьмар іду, аж бризне, Джерелом ударить праоснова — Жизняна моя вітчизна-мова. Кому — трелі птахів голосистих, Кому — панни о порі весінній. А мої дівчата солов’їні —

В зелень-шумі словників тьмоцвітних.

Скресла давнина в ясній основі.

Щовесни молодша та буйніша!

Ось мій дім: чотири стіни вірша

В ЖИЗНЯНІЙ МОЇЙ ВІТЧИЗНІ-МОВІ.

Переклад М. Москаленка

«Оспіваймо натовпи, захоплені працею або повстанням; оспіваймо цехи та будівлі, осяяні електричними місяцями, заводи, підвішені до неба димом зі своїх труб… широкогруді локомотиви, що поглинають Простір, запаморочливий літ аеропланів».

Ф. Т. Марінетті