Глибинні зрушення у поезії першої половини XX століття. Поетична мозаїка. Авангардистські й модерністські явища у Західній поезії першої половини XX століття

Константи Ільдефонс Ґалчинський

Сервус, Мадонно

(1905—1953)

Константи Ільдефонс Ґалчинський — польський поет, який перебував у полі тяжіння модернізму. У його віршах поєдналися апокаліптичні передчуття та іронічна гра, бурхлива лірична стихія та увага до побутових деталей.

Хай інші там книги пишуть,

І навіть нехай гримить їхня слава із веж найвищих стодзвонно.

Я книг писати не вмію і зовсім не прагну слави,

— сервус, Мадонно.

Не дбаю про їхню спокійну та променисту долю,

І не для мене сонце, ані природи лоно.

Для мене — лиш ніч і вітер, та хміль алкоголю,

— сервус, Мадонно.

Інші були до мене, інші будуть потому,

Життя — воно споконвічне, поборює смерть невтомно.

І все це — мов сон химерний, що верзеться дурному,

— сервус, Мадонно.

Для тебе, що сяєш у строї з латаття і свіжих лілій,

Квітів мого дитинства, чисто і безборонно,

Росою руки обмивши, сплітаю вінок невмілий,

— сервус, Мадонно.

Не погордуй вінком тим поета — пройдисвіта, гнуса,

Знає мене поліція і борзописців гроно.

А ти — моя мати й кохана, а ти — моя муза,

— сервус, Мадонно!

Переклад Р. Лубківського

Вітезслав Незвал (1900—1958) — чеський поет, представник «поетизму» — літературної течії, що прагла наблизити здобутки авангардистської лірики до широкого читацького загалу. «Поетисти» широко використовували припади розважального мистецтва задля створення «поезії-гри», яка би викликала в читачів світлі, радісні переживання. Вірші В. Незвала відображають авторську закоханість у буття, захват перед його чуттєвістю й розмаїттям. Для них характерні глибокий ліризм, емоційна безпосередність та багатство асоціацій.

Прага з Пальцями дощу (Уривок)

Ніщо тут не відкриє таємниці!

Ані краса, ні стиль цей незбагненний,

Ні Градчани, ні Брама, ні Карлів міст, ані затишна Староміська площа,

Ні молода, ні старовинна Прага —

Ніщо з усього сущого, що можна руками збудувати й розвалити —

Ніщо тут не відкриє таємниці!

Нічого тут не зможуть пояснити усі легенди золотої Праги.

І я заповідаю вам, пражани, своє зітхання довге на майбутнє.

Заповідаю несміливу спробу цієї пісні про чудове місто.

Ви згадуйте хоч іноді про мене,

Про те, що жив я і ходив у Празі.

По-своєму навчав її любити,

Навчав любити наче іноземку,

І водночас немов сестричку рідну.

Любити вільним і гарячим серцем розкутого і дужого звитяжця.

Любити Прагу мов живу істоту, що впевнена в майбутньому своєму.

Переклад П. Перебийноса