Із драматургії кінця XIX — початку XX століть

Генрік Ібсен

(1828—1906)

Г. Ібсен — норвезький драматург другої половини XIX ст., творець «нової драми», яка стала основою для подальших мистецьких шукань реформаторів європейської сцени. Творчість Ібсена належить до вершинних досягнень скандинавської літератури, а сам письменник зажив слави не лише одного з найвизначніших драматургів-новаторів, а й «володаря дум» свого часу.

Життя Г. Ібсена у датах і фактах

20 березня 1828 р. — народився у норвезькому містечку Скієн в родині заможного комерсанта.

1835 р. — банкрутство батька поставило родину на межу злиденного існування, поклавши початок багаторічним поневірянням майбутнього письменника.

1844 р. — після закінчення школи перебрався до містечка Грімстад, де влаштувався працювати помічником аптекаря. Сам Ібсен написав свою першу п’єсу «Катіліна» (1849), яку опублікував через рік під псевдонімом «Брюн’юльф Б’ярме». Мізерний наклад видання було оплачено коштом друзів.

1850 р. — оселився у Християнії (так до 1924 р. називалася столиця Норвегії Осло), де потрапив у вир літературного та культурного життя. Намагаючись заповнити прогалини у своїх знаннях, Ібсен деякий час відвідував «фабрику студентів», а згодом склав іспит на атестат зрілості. Того ж року «Християнія-театр» поставив його п’єсу «Богатирський курган», яка, втім, не мала успіху.

1851 р. — під впливом норвезького соціалістичного руху долучився до видання близької йому за політичним спрямуванням газети, у якій публікував власні вірші, театральні рецензії та сатиричні статті. Невдовзі, розчарувавшись в опозиції, написав пародійну п’єсу «Норма, або Кохання політика».

1852 р. — став штатним драматургом першого норвезького театру в Бергені.

1857—1863 рр. — обіймав посаду керівника та режисера Національного норвезького театру в Християнії.

1858 р. — одружився із Сюзанною Дое Туресен, дочкою бергенського священика.

1862—1863 рр. — написав п’єси «Комедія кохання» та «Боротьба за престол».

1864—1891 рр. — жив за кордоном, переважно в Італії та Німеччині. У цей період з’явилася низка п’єс, які зробили Ібсена всесвітньо відомим драматургом: «Бранд» (1865), «Пер Ґюнт» (1867), «Стовпи суспільства» (1877), «Ляльковий дім» (1879), «Привиди» (1881), «Ворог народу» (1882). «Дика качка» (1884), «Гедда Габлер» (1890) та ін.

1891 р. — повернувся на батьківщину, де провів останні п’ятнадцять років життя. За цей час письменник створив п’єси «Будівничий Сольнес» (1892), «Маленький Ейольф» (1894), «Йун Габріель Боркман» (1896), «Коли ми, мертві, прокидаємося…» (1899).

23 травня 1906 р. — помер унаслідок інсульту.

У творчій лабораторії Г. Ібсена

Творчість Г. Ібсена відобразила найважливіші проблеми морального життя на межі XIX—XX ст. і заклала підвалини нового європейського театру. У своїй мистецькій еволюції драматург пройшов чотири етапи.

Перший, романтичний, період його творчості був тісно пов’язаний із національно-патріотичним підйомом, який відбувався у Норвегії в середині XIX ст. У центрі ібсенівських творів цього періоду — проблема усвідомлення норвезьким народом своєї самобутності. Власних героїв молодий драматург убирав у шати історичного минулого і наділяв романтичними пристрастями. Найбільший вплив на Ібсена-романтика справили скандинавські саги, норвезький фольклор та література романтизму.

Другий, перехідний, етап ознаменувався появою п’єс «Бранд» та «Пер Ґюнт». Вони засвідчили відмову письменника від раніше сповідуваних ним романтичних ідеалів. Герої згаданих драм або наполегливо прагнули осягнути власну сутність (як священик Бранд), або, навпаки, виявляли свою внутрішню аморфність, брак духовного стрижня (Пер Ґюнт).

Третій період, котрий умовно можна назвати реалістичним, тривав понад десятиліття і мав своїм визначальним вектором художнє дослідження різних ступенів духовного самовизначення людини, а також актуальних тенденцій суспільного та морального життя. До найяскравіших знахідок Ібсена-реаліста належить низка образів емансипованих жінок.

Четвертий, символістський, етап характеризувався відчутним ускладненням та розгалуженням символіки в п’єсах, що зумовило відхід драматурга від соціальної конкретики. Тепер Ібсена понад усе цікавили стосунки чоловіка та жінки, сутність художньої творчості, граничні стани людської психіки та загальнофілософські проблеми.

Таким чином, у своєму творчому розвиткові Г. Ібсен подолав шлях від романтизму до символізму. Це дало письменникові змогу узагальнити досвід попередників і на його основі створити досконалі взірці «нової драми».

Характерні особливості «нової драми» Г. Ібсена:

• зображення пошуку героєм свого істинного «я»;

• «аналітична композиція», побудована на тому, що основна подія зміщується в передісторію, а в рамках сюжету відбувається аналіз її причин та наслідків; при цьому факт минулого допомагає виявити внутрішні рушійні сили особистості, а розв'язка конфлікту нерідко набуває форми відкритого фіналу*;

• концентрація дії довкола кількох персонажів, котрі в ході сюжетного розвитку демонструють нові душевні якості; наявність кількох тісно переплетених сюжетних ліній, які наприкінці п’єси вивершуються відкритим зіткненням героїв;

• побудову драматичного конфлікту визначає «колізія ідей», а ідейні програми героїв утілюються в їхніх вчинках та у взаємодії між собою;

• перевага «внутрішньої» дії (тобто дії, що розгортається у свідомості героїв) над «зовнішньою», діалогів — над монологами;

• головний герой — індивідуаліст, зазвичай — бунтар, що повстає проти усталених норм життя та стереотипів суспільної думки;

• наскрізні мотиви таємниці та фатуму; наявність символічного підтексту в предметних деталях та назвах п’єс.

Скарбничка дрібниць

Популярність п’єси Г. Ібсена «Пер Ґюнт» значною мірою зумовлена тим, що співвітчизник драматурга, уславлений композитор Едвард Гріг, поклав на музику окремі її сцени.

«Важливу роль у драмах Ібсена відіграють декорації, — зазначає літературознавець В. Рибаков. — У кімнаті, де відбувається основна дія, зазвичай є кілька дверей, на задньому плані неодмінно видніється інше приміщення (там паралельно з подіями переднього плану може відбуватися чиясь розмова). Ібсен докладно роз’яснює, де що стоїть, як одягнені герої, як вони виглядають, звідки має падати світло. Похмурими символами слугують зміни погоди, таємничі звуки тощо. Символами можуть ставати і звичайні предмети».

Голос письменника: із висловлювань Г. Ібсена

«Я знаю про свою ваду — нездатність близько, душевно сходитися з людьми, які вимагають, щоб ти був із ними щирий. …Я не можу змусити себе роздягтися перед іншими. І я відчуваю, що у стосунках із людьми не можу повністю виразити те, що криється у глибині моєї душі й становить моє істинне «я». Тож я охочіше замикаюся у собі…»

«Під сварливою, відразливою оболонкою я завжди приховував глибоке ставлення до життя. …Я назавжди дистанціювався від своїх батьків, від усіх родичів, адже не міг змиритися зі стосунками, у яких розумієш один одного лише наполовину».

«Я ніколи не погоджуся з тим, що свобода й політична свобода — поняття тотожні. Те, що Ви називаєте свободою, я називаю свободами, а те, що я називаю боротьбою за свободу, — це не що інше, як невтомне, живе осягнення ідеї свободи. Будь-яке оволодіння свободою, не засноване на постійному прагненні до неї, мертвотне і бездушне. Адже саме поняття «свобода» відрізняється тим, що розширюється в міру того, як ми намагаємося його осягнути. Отже, якщо в розпалі боротьби за свободу хтось зупиниться і скаже: «Я здобув її», — він насправді доведе, що втратив її».

Pro et contra: Думки про письменника

«З усіх скандинавських письменників найбільший вплив на літературу справив норвезький письменник Генрік Ібсен. Його соціальні драми наскрізь тенденційні, вони спрямовані проти зашкарублості, скутості, фальшивої моралі вищих кіл буржуазії. Хоча дія драм Ібсена відбувається у Норвегії й відображає специфічні норвезькі умови, їхня проблематика стосується усієї європейської буржуазії. Чудове володіння технікою драми, цілеспрямованість дії, чітко окреслені характери.

особливо жіночі, — все це захоплювало публіку, і найкращі театри здійснювали постановки його драм, і саме з його ім’ям пов’язане значне оновлення театру, що припало на ті роки».

Е. Луершах

«…Ібсен був надзвичайно самовпевнений і часто проголошував, що творить не для сучасників, а для історії. Коли ж одного разу я наважився сказати, що на це не може розраховувати жоден письменник, що навіть найбільші генії із плином століть поступово стерлися з пам'яті, він спрожога кинувся до мене і, ледве стримуючи лють, вимовив: «Відчепись від мене зі своєю метафізикою! Якщо ти забереш у мене вічність, то забереш усе!»»

В. Берґе

«…Найновіші драми Ібсена лише виявили, що вся його творчість нагадує стрімкий, бурхливий потік, у якому чимало підводних каменів… Уся його творчість багатозначна, все промовляє про майбуття, про невимовне — а відтак спокушає».

О. Блок

Горизонт сподівань. Які асоціації викликає у вас назва п’єси «Ляльковий дім»? Про що, на вашу думку, може йтися у драмі з таким заголовком?