Глибинні зрушення у поезії першої половини XX століття. Поетична мозаїка. Авангардистські й модерністські явища у Західній поезії першої половини XX століття

Райнер Марія Рільке

(1875-1926)

М. Рільке — австрійський поет, прозаїк, драматург та есеїст, один із найвидатніших представників модерністської філософської лірики XX ст., автор першого у німецькомовній літературі модерністського роману. Оригінальна картина світу, що постала у творах цього митця, живилася його самобутньою художньою філософією, а вироблена ним поетика синтезувала естетичні здобутки лірики межі XIX—XX ст.

Життя Р. М. Рільке у датах і фактах

4 грудня 1875 р. — народився у Празі в родині чиновника залізничного відомства.

1884 р. — заради світських розваг мати Рільке покинула родину й перебралася до Відня, де поринула в життя імператорського двору. Мріючи про офіцерську кар'єру для сина, батько віддав його до військового училища, однак хлопчик сприйняв тамтешні порядки як суспільне насильство над власною душею.

1891 р. — за станом здоров'я був звільнений із військового училища. Прагнучи продовжити освіту, на правах вільного слухача відвідував лекції у Торговельній академії міста Лінца, а також у Празькому, Мюнхенському та Берлінському університетах. Проте систематичної вищої освіти поет так і не здобув.

1894 р. — вийшла друком перша поетична книжка Рільке «Життя й пісні». Слідом за нею з'явилася ще низка ліричних збірок: «Офіри ларам» (1896), «Коронований снами» (1897), «Святвечір» (1897). Усі вони були створені поетом на етапі пошуку власного голосу й мали відверто учнівський характер.

1896 р. — переїхав до Мюнхена, де увійшов до потужного літературного та мистецького середовища.

1897—1898 рр. — подорожував Італією, знайомлячись із європейською культурною спадщиною. Враження від цих мандрівок описав у «Флорентійському щоденнику» (1898).

12 травня 1897 р. — уперше зустрівся з блискучою інтелектуалкою та письменницею Лу Андреас-Саломе, яка справила величезний вплив на його духовний розвиток.

1899-1900 рр. — разом із Лу здійснив дві подорожі Російською імперією. Там Рільке познайомився з видатними представниками російської творчої інтелігенції, побачив пам’ятки української й російської культури, а також відкрив для себе світ православ’я.

1899-1902 рр. — підготував поетичні збірки «Мені до свята» (1899), «Книга годин» (1899—1903), «Книга картин» (1902), збірник оповідань «Історії про любого Господа» (перший варіант мав назву «Про Господа Бога та інше», 1900) та ліричну новелу «Пісня про кохання і смерть корнета Крістофа Рільке», яка стала справжнім бестселером початку XX ст.

1900 р. — на запрошення маляра Г. Фогелера переселився до художницької колонії в селищі Ворпсведе, що неподалік від Бремена, аби написати монографію про сучасне мистецтво (під назвою «Ворпсведе» то вона побачила світ 1903 р.). У Ворпсведе Рільке зустрівся з молодою скульпторкою Кларою Вестгофф, із якою незабаром одружився. Однак, незважаючи на народження доньки, шлюб цей досить швидко розпався.

1902 р. — задум монографії про знаменитого французького скульптора О. Родена привів Рільке до Парижа. Спілкування з Роденом, у якого поет деякий час навіть служив секретарем, мало величезне значення для його подальшої творчої еволюції. Упродовж паризьких років Рільке опублікував книжки, що здобули йому гучну славу: двотомну збірку «Нові поезії» (1907—1908) та роман «Нотатки Мальте Лаурідса Брігге» (1910). До цього ж періоду належить і монографія «Роден» (1905)— яскравий зразок мистецтвознавчої есеїстики.

На початку 1910-х рр. на тлі помітного творчого спаду поет багато подорожував країнами Європи та Північної Африки.

1915 р. — у розпал Першої світової війни був мобілізований на службу до віденського військового архіву, проте заступництво впливових друзів звільнило його від цього тягаря.

1919 р. — оселився у Швейцарії, де регулярно виступав із публічними читаннями віршів та доповідями.

1922 р. — створив поетичні цикли «Дуїнські елегії» та «Сонети до Орфея». Після них книжок Рільке спробував свої сили у віршуванні французькою мовою. Нею, зокрема, були написані цикли «Сади», «Троянди» та «Валезанські катрени».

29 грудня 1926 р. — через лейкоз помер у клініці Вальмон (Швейцарія).

У творчій лабораторії Р. М. Рільке

Письменницька еволюція Рільке віддзеркалює загальну логіку розвитку літератури кінця XIX — першої третини XX ст. При цьому перехід поета від одного етапу до іншого щоразу супроводжувався різкими світоглядно-естетичними зламами, які спричинялися до кардинальної зміни його художніх орієнтирів.

Творчий шлях Рільке розпочався з п’ятирічного періоду учнівства, протягом якого його проби пера в ліричних, епічних та драматичних жанрах мали здебільшого епігонський та еклектичний характер. Сам поет називав це п’ятиріччя «прелюдією» до справжньої своєї творчості. Вирішальний імпульс до духовного та творчого саморозкриття йому дали близькі стосунки з Лу Андреас-Саломе, а також подорожі до Росії та України. Вони позначили початок етапу засвоєння «російського досвіду», що його світоглядним центром була категорія Бога, ототожнюваного з енергією становлення буття.

Художнім підсумком цього етапу стали поетична збірка «Книга годин» та прозовий збірник «Історії про любого Господа». В обох книжках переважали символістські тенденції.

Упродовж другого, «паризького», періоду Рільке під впливом зближення з О. Роденом пережив новий духовний переворот. На передній план його творчості вийшла категорія «речі», що спонукала поета до розробки жанру «вірша-речі». У його основу було покладено підхід до речі як до самодостатнього «фрагмента» буття, котрий править за мікромодель світу. Художнє відтворення речі спиралося на принципи безособового опису (повне усунення ліричного героя та його суб’єктивних переживань), скульптурнопластичного зображення земних реалій та філософського осягнення їхньої прихованої сутності. Комплекс цих принципів відбивав настанову, характерну для модерністської естетики. Численні зразки жанру «вірша-речі» містяться у двотомній рількевській збірці «Нові поезії».

Третій період, що охоплює повоєнні роки і зазвичай визначається як «швейцарський», поєднав філософські та естетичні відкриття попередніх етапів. Світоглядною платформою поета у цей час була ідея духовного перетворення буття. Важливою її складовою є концепція творчості, втілена в образі Орфея — посередника між царствами життя та смерті, який утверджує їхню єдність і одухотворює своїм мистецтвом матеріальний світ. Швейцарські роки поета відзначилися появою шедеврів модерністської поезії XX ст. — ліричних циклів «Дуїнські елегії» та «Сонети до Орфея».

Характерні особливості художнього світу Р. М. Рільке:

• глибокий філософський зміст творів, спрямованість поетичної думки на осягнення світового буття у його цілісності;

• художня розробка концепції єдності життя та смерті, найяскравіше втіленої в лейтмотивних образах рослинного світу: зернини, насіння, квітки, плоду, кореня;

• осмислення життєвих втрат, поразок і криз (передусім — нерозділеного або втраченого кохання) як болісних, але необхідних умов внутрішнього розвитку людини й розширення меж її духовного досвіду;

• сприйняття самотності як стану, що уможливлює осягнення особистістю самої себе та «серцевини речей»;

• центральне місце образу Орфея — символічно узагальненої постаті митця, що виконує функцію посередника між «видимим» і «невидимим» світами, встановлює зв’язки між різними гранями буття, вияскравлює цілісність і гармонію світобудови, одухотворює й перетворює дійсність;

• творче переосмислення міфологічних сюжетів і образів, модернізація традиційних жанрів європейської лірики і розробка оригінального жанру «вірша-речі»;

• складна, містично заряджена, «зашифрована» символіка; скульптурна об'ємність і пластичність образів.

Скарбничка дрібниць

Зустріч із Лу Андреас-Саломе Рільке називав подією, що зумовила його «друге народження». Під впливом цієї жінки він змінив дане батьками ім’я «Рене» на «мужніше» «Райнер» і навіть виробив новий почерк, вельми схожий на почерк Лу. Серед присвячених їй поезій є й вірш, написаний у формі звернення до Бога і схований поміж інших поетичних «молитов» «Книги годин». Він відкриває вражаючу духовну силу любовного почуття поета:

Згаси мій зір — я все ж тебе знайду,

Замкни мій слух — я все ж тебе почую,

Я і без ніг до тебе домандрую,

Без уст тобі обітницю складу.

Віднімеш руки — я тоді тебе впіймаю

Серцем, паче між долонь,

А спиниш серце — мозок запульсує,

Коли ж ти вкинеш в мозок мій огонь,

Тебе в крові палючій понесу я.

Переклад М. Бажана

Натхненницею мандрівок до Росії та України також виступила Лу Андреас-Саломе. Будучи палкою прихильницею російської культури, до якої вона долучилася ще в дитячі роки, що пройшли в Санкт-Петербурзі, Лу запалила в серці молодого поета бажання познайомитися з життям країни, про котру він чув багато захопливих розповідей. Однак ефект від подорожей перевершив усі її сподівання: саме в Росії Рільке знайшов свою «духовну батьківщину», відкрив «новий світ» і — самого себе.

Творчістю Рільке захоплювався український поет Василь Стус, який добре знав його вірші, а деякі з них перекладав навіть у брежнєвських таборах. Гостро відчуваючи відмінності між своїм та рількевським життєвими шляхами, він сприймав поезію австрійського митця як «інший вимір» буття, у котрому панує істинна свобода, недосяжна для будь-яких утисків і переслідувань.

Голос письменника: із висловлювань Р. М. Рільке

«Смерть — це інший, невидимий і не освітлений нами бік життя... немає ані цього, ані того світу, а є одна лише велика єдність, де перебувають вищі за нас істоти... янгол».

«...все тутешнє не слід обмовляти чи принижувати; навпаки, саме через тимчасовість, спільну для нього й для нас, ми маємо осягнути глибинне значення всіх тутешніх явищ та речей — і перетворити їх».

«Якщо можете, поверніться хоча б частиною вашого зашкарублого, дорослого почуття до якоїсь речі, що довго була вашим супутником у дитинстві. Пригадайте, чи було для вас щось ближче, вірніше й потрібніше за оту річ? Хіба ж усе, крім неї, не було готове в будь-який час заподіяти вам страждання чи кривду, наполохати болем чи спантеличити невідомістю? Коли серед ваших перших вражень з’явилися доброта, довіра, почуття спільності, хіба не їй завдячували ви цим? Хіба не з річчю розділили ви спершу ваше маленьке серце, немов окраєць хліба, якого має вистачити на двох?»

«Темою і метою кожного мистецтва є примирення індивіда зі Всесвітом».

Pro et contra: думки про письменника

«Ми не знаємо жодної години, коли б він не був поетом... Кожен лист, який він писав, кожен його рух, його посмішка і почерк є свідченнями цієї місії».

Стефан Цвайг

«Янголи були для нього не оздобою вірша чи поетичним жестом; духи не ховалися від нього, він жив одночасно у двох світах; і коли комусь, хто неумисно й нерозважливо вдивлявся в нього, раптом підступали до очей сльози, то причиною цього, вочевидь, був не він, бо він був лише посланцем. Діяло те, що позаду поета; дивовижна духовна країна рік у рік завдяки йому зсередини розширювала кордони — аж поки нарешті не забрала його у свої глибини. Це і тільки це відчувають його книжки; власне, те саме читалося і у нього на обличчі. Хто бачив усе це, бачив ясно й чітко, того приголомшувала таємниця».

З надгробної промови Ф. Брауна

«Рільке є одним із тих геніїв першої величини, які перед лицем метафізичних реальностей стали на духовно здорову позицію».

Г. Марсель

Горизонт сподівань. Пригадайте античний міф про Орфея та Еврідіку. Чим, на вашу думку, сюжет про подорож Орфея до потойбіччя міг привабити Рільке? Яким ви уявляєте потойбічний світ, що відкрився античному Орфею?